[:ru]Викторию Пидуст наверняка вспомнят фотографы и завсегдатаи культурных мероприятий Никополя, которые проходили у нас лет 10-12 назад. Девушка часто посещала выставки, концерты, творческие вечера. Уже тогда она увлекалась фото. А потом в родном городе ее стали видеть редко. А все потому, что Виктория уехала в Германию, где реализует себя в качестве художницы, сообщает Nikopolnews.
В апреле 2021 года работы Виктории были выставлены в художественной галерее Judith Andreae (Бонн). Организаторы опубликовали на своем Ютуб-канале видео, в котором бывшая никопольчанка рассказывает о себе и о своем творчестве.
Отмечается, что 29-летняя художница из Никополя с 2015 по 2020 год изучала изобразительное искусство в Академии искусств Вайсензее в Берлине у профессора Надера Арими. В этом году она завершит обучение у него как студентка мастер-класса.
«В своих, казалось бы, барочных произведениях Виктория Пидуст объединяет несколько вроде бы несовместимых процессов: изображения являются аналоговыми и цифровыми одновременно и сочетают субъективную и генеративную фотографии. Они возникают через человеческое сознание и искусственный интеллект и описывают оба пути от 2D к 3D и 3D в 2D. Идея их эстетической концепции работ заключается в том, чтобы отразить наш мир с другим восприятием и создать изменение в реальности у зрителя», – так характеризуют творчество Виктории организаторы выставки, на которой представлены не только работы нашей землячки, но еще нескольких молодых художников – из восточногерманских художественных школ.
В своем творчестве девушка совмещает фотографию и цифровые технологии, чтобы показать реальность не такой, как она выглядит в объективе. При этом случайность ее работ выглядит живописной
В 2019 году в интервью изданию birdinflight.com Виктория рассказывала:
“Заниматься генеративной картинкой я начала несколько лет назад, еще живя в Украине. Я хотела создавать изображение не просто фотографируя, а с вмешательством технологий: сначала использовала сайты для глитча и фотошоп, в Берлине добавила офисный и ручной сканеры, 3D-сканирование. Мне хотелось изменять реальность, видеть ее не только сквозь объектив. Хотелось придавать другие значения уже существующим объектам с помощью приборов и их ошибок.
Меня интересует фотография и фотограмметрия (дисциплина, изучающая, как по снимку определить формы, размеры и расположение объектов), но в то же время и живописные связи, которые возникают при взаимодействии слоев. Делая множество фотографий предмета с разных ракурсов и фиксируя его разную перспективу во времени, я не получаю достоверную модель реальности, а, будто разливая краску на холст, даю произойти чему-то относительно случайному. Получается «живописная фотография», созданная с помощью новых технологических возможностей для рефлексии.
Если не следовать правилам, не снимать со всех необходимых точек, можно сформировать видение вещей, отличное от реальности. Это проявляет невидимые законы цифровой реальности и дает возможность увидеть искажение восприятия.
Хотя я смешиваю компьютерные технологии и аналоговую фотографию, которая лежит в основе процесса, для меня очень важно, что результат остается в поле фотографии.
В моих работах — деформация тканей и форм, перетекание, расплавление, нестабильность. В них больше свободы в фотоизображении, но вместе с тем мой тотальный контроль и присутствие.
Офисный сканер я использовала как камеру, в которую можно класть объекты и создавать картинки во времени, — поскольку у сканера можно задавать «скорость» (на самом деле — качество сканирования). Возможность двигать предметы, физически давить на сканер дало название серии: «Массаж изображений».
Потом я узнала о ручном мобильном сканере, который позволял сканировать поверхности. Но хотелось «сканировать» реальность в более глобальном смысле. Моему партнеру Воло это тоже было интересно, и мы нашли технологию 3D-сканирования с помощью программы для фотограмметрии ReCap. Нужно только сфотографировать объект со всех сторон и отправить снимки для создания 3D-модели. А еще есть Trnio — в нем тоже можно делать трехмерные модели из фотографий на телефон.
На нас очень повлияли художники, которые работают с 3D и диджитал: Katja Novitskova, Jon Rafman, Ed Atkins, Kate Steciw, Mika Rottenberg, Avery Singer.
В Берлин мы с Воло приехали пять лет назад на дни открытых дверей художественного университета и высшей школы. Сразу же захотелось приблизиться к той легкости, качеству и профессионализму, которые мы увидели в этом городе. Он очень интернациональный, здесь учатся и работают люди со всего мира, поэтому художник погружен в европейский и мировой контекст”
Также Виктория назвала Берлин городом художников.
[:ua]Вікторію Підуст, вірогідно, згадають фотографи і любителі культурних заходів Нікополя, які проходили у нас років 10-12 тому. Дівчина часто відвідувала виставки, концерти, творчі вечори. Вже тоді вона захоплювалася фото. А потім у рідному місті її стали бачити рідко. А все тому, що Вікторія поїхала до Німеччини, де нині реалізує себе у якості художниці, повідомляє Nikopolnews.
У квітні 2021 року роботи Вікторії були виставлені у художній галереї Judith Andreae (Бонн). Організатори опублікували на своєму Youtube-каналі відео, в якому колишня никопольчанка розповідає про себе і про свою творчість.
Зазначається, що 29-річна художниця з Нікополя з 2015 по 2020 рік вивчала образотворче мистецтво в Академії мистецтв Вайсензее в Берліні у професора Надера Аримі. В цьому році вона завершить навчання у нього як студентка майстер-класу.
«У своїх, здавалося б, барокових творах Вікторія Підуст об’єднує кілька начебто несумісних процесів: зображення є аналоговими і цифровими одночасно і поєднують суб’єктивну і генеративну фотографії. Вони виникають через людську свідомість і штучний інтелект і описують обидва шляхи від 2D до 3D і 3D в 2D. Ідея естетичної концепції робіт полягає в тому, щоб відобразити наш світ з іншим сприйняттям і створити зміну в реальності у глядача», – так характеризують творчість Вікторії організатори виставки, на якій представлені не лише роботи нашої землячки, але ще кількох молодих художників з східнонімецьких художніх шкіл.
У своїй творчості дівчина поєднує фотографію і цифрові технології, щоб показати реальність не такою, якою вона виглядає в об’єктиві. При цьому випадковість її робіт виглядає художньо.
У 2019 році В інтерв’ю виданню birdinflight.com Вікторія розповідала:
“Займатися генеративної картинкою я почала кілька років тому, ще живучи в Україні. Я хотіла створювати зображення не просто фотографуючи, а з втручанням технологій: спочатку використовувала сайти для глитча і фотошоп, в Берліні додала офісний і ручної сканери, 3D-сканування. Мені хотілося змінювати реальність, бачити її не тільки крізь об’єктив. Хотілося надавати інші значення вже існуючим об’єктам з допомогою приладів і їх помилок.
Мене цікавить фотографія і фотограмметрія (дисципліна, що вивчає, як за знімком визначити форми, розміри та розташування об’єктів), але в той же час і мальовничі зв’язки, які виникають при взаємодії шарів. Роблячи безліч фотографій предмета з різних ракурсів і фіксуючи його різну перспективу у часі, я не отримую достовірну модель реальності, а, ніби розливаючи фарбу на полотно, даю статися чомусь випадковому. Виходить «мальовнича фотографія», створена з допомогою нових технологічних можливостей для рефлексії.
Якщо не слідувати правилам, не знімати зі всіх необхідних точок, можна сформувати бачення речей, відмінне від реальності. Це проявляє невидимі закони цифрової реальності і дає можливість побачити спотворення сприйняття.
Хоча я змішую комп’ютерні технології та аналогову фотографію, яка лежить в основі процесу, для мене дуже важливо, що результат залишається в полі фотографії.
Я даю статися чомусь випадковому…
В моїх роботах — деформація тканин і форм, перетікання, розплавлення, нестабільність. У них більше свободи в фотозображенні, але разом з тим мій тотальний контроль і присутність.
Офісний сканер я використовувала як камеру, в яку можна класти об’єкти і створювати зображення в часі, — оскільки у сканера можна задавати «швидкість» (насправді — якість сканування). Можливість рухати предмети, фізично тиснути на сканер дала назву серії: «Масаж зображень».
Потім я дізналася про ручний мобільний сканер, який дозволяв сканувати поверхні. Але хотілося «сканувати» реальність в більш глобальному сенсі. Моєму партнерові Воло це теж було цікаво, і ми знайшли технологію 3D-сканування за допомогою програми для фотограмметрії ReCap. Потрібно лише сфотографувати об’єкт з усіх сторін і відправити знімки для створення 3D-моделі. А ще є Trnio — в ньому теж можна робити тривимірні моделі з фотографій на телефон.
На нас дуже вплинули художники, які працюють з 3D і діджитал: Katja Novitskova, Jon Rafman, Ed Atkins, Kate Steciw, Mika Rottenberg, Avery Singer.
У Берлін ми з Воло приїхали п’ять років тому на дні відкритих дверей художнього університету та вищої школи. Відразу ж захотілося наблизитися до тієї легкості, якості і професіоналізму, які ми побачили у цьому місті. Він інтернаціональний, тут навчаються і працюють люди з усього світу, тому художник занурений у європейський і світовий контекст”
Також Вікторія назвала Берлін містом художників.
[:]