[:ru]Старый Никополь: улица Никитинская – экскурсия в прошлое (фото)[:ua]Старий Нікополь: вулиця Микитинська – екскурсія в минуле (фото)[:]

Он посвящен улице Никитинской (отрезок от улицы Музейной до улицы Почтовой). Это сердце Никополя, место, которое когда-то было его центром и до сих пор сохраняет особый дух. А вот мы, увы, не очень стремимся сохранить его…

Итак, поехали…

Екатеринославская (Никитинская) улица. 1914 год

Дом, который вы видите справа, был возведен в 1902 году и считалась в старом Никополе самым красивым.

Дом Стефана Гусева. 1902 год

Сначала он принадлежал купцу Стефану Трофимовичу Гусеву, мануфактурный магазин которого поставлял ткани многим портным и учреждениям Никополя, а затем перешел к его сыну Григорию Стефановичу.

Дом Стефана Гусева. 1900-е годы

Справа на фото – купец Григорий Стефанович Гусев

Купец Герасим Стефанович Гусев, 1902 год

В доме Гусева со стороны Купеческой (сейчас — Музейной) улицы до 1930 года находилось фотоателье Е. Мальта. Весной 1919 года дом был национализирован большевиками. Семье Гусевых временно разрешили проживать в одной из комнат своего бывшего имения, первый этаж которого был превращен в коммунальную квартиру.

Рабочий кооператив “Горняк” в бывшем доме Гусева. 1926-1928 гг.

18 мая 1919 года на втором этаже открылся Никопольский музей изящных искусств. Через 10 лет он был реорганизован в Никопольский краеведческий музей имени Ломоносова. К тому времени экспозиция музея значительно увеличилась и заняла оба этажа дома. 1 января 1977 года здание признали аварийным и закрыли на реставрацию, а музей перевели в бывшую военную казарму напротив Никопольского городского совета.

Перекресток улиц Карла Либкнехта и Пролетарской (Никитинской и Музейной). Никопольский краеведческий музей им. Ломоносова. Выставка Южнотрубного завода. Конец 1930-х годов

Никопольский краеведческий музей им. М.В. Ломоносова. 1960 год

Краеведческий музей. Конец 1970-х годов

К большому сожалению, все эти долгие годы дом медленно разрушался. Обвалились крыша и межэтажные перекрытия, остались только стены и подвал, а внутри здания уже растут деревья. Если не принять срочных мер по консервации и реставрации объекта, то через несколько лет мы его потеряем.

Обратите, пожалуйста, свое внимание налево, на угол Никитинской и Музейной улиц. Там находится магазин «Книги», который ведет свое начало еще от книжной и писчебумажной лавки Веры Моисеевны Ямпольской. В 1915 году при магазине открылась типография. Заказать книги, канцелярские товары, печать афиши или объявления можно было по телефону №120.

Святое Еванглелиєн. Магазин Веры Ямпольсько. 1912 год

А напротив, за домом купца Гусева, находилась старейшая городская типография, принадлежавшая Ною Марковичу Рабиновичу. В 1899 году Екатеринославское уездное земское собрание заказало там печать своих постановлений за 1898 год, которые стали первой никопольской книгой. Первоначально типография располагалась в небольшом деревянном доме, позднее на его месте была построено полутораэтажное кирпичное здание. К 1908 году Рабинович был практически единственным типографом Никополя. Он печатал немногочисленные книги, отчеты общественных и частных организаций, афиши, визитки, этикетки, объявления. Впоследствии Рабинович открыл также бумажную лавку. Согласно переписи имущества никопольских частных магазинов, проведенного городским Отделом народного просвещения весной 1919 года, в магазине Рабиновича были в продаже угольки, тушь и доски для рисования, карандаши, линейки, кисти, чернила, тетради, различные виды бумаги, много школьных учебников, а также художественной литературы. Здание типографии было снесено в 90-е годы прошлого века, а на его месте началось строительство фондохранилища Никопольского краеведческого музея, но из-за материальных трудностей оно до сих пор не завершено.

Улица Карла Либкнехта (Никитинская). Слева – дом Голдовского, старая типография Рабиновича и дом Гусева (краеведческий музей). 1950-е годы

Милиционеры постовой службы. На заднем плане – книжный магазин. 1957 год

Бывшая типография Ноя Рабиновича. Начало 1980-х годов

А в этом одноэтажном здании, построенном в конце XX века на месте старого глинобитного дома, родился будущий гений советской кинотехники, изобретатель в области кинематографии, основатель звукового, панорамного и широкоэкранного кино в СССР, доктор технических наук, профессор Иешуа Мовшович (Евсей Михайлович) Голдовский.

Дом Голдовского, конец 1970-х годов

Табличка на доме Голдовского

Об этом свидетельствовала памятная доска, которая была установлена на доме в мае 1978 года, к 75-летию со дня рождения этого блестящего ученого и изобретателя. Любовь к технике он унаследовал от своего отца, известного в городе часовщика Моисея Голдовского. Благодаря своим талантам Евсей Михайлович был назначен в 1930-е годы на должность главного инженера Главного управления по делам кинематографии, где координировал работы по выпуску первой отечественной техники для кинопроизводства, одновременно занимаясь научными исследованиями. Был арестован в марте 1938 года по обвинению в террористическом акте и попытке отравить высшее руководство Советского Союза парами ртути за случайно разбитую ртутную лампу. Провел год в Лубянской тюрьме, чудом остался жив. В 60-е годы под его руководством были оборудованы панорамные кинотеатры в СССР, Великобритании и Японии. Он — автор 75 книг и более 200 научных работ, кавалер многих правительственных наград. В настоящее время памятную табличку с дома похитили неизвестные, а сам дом теперешний обладатель выставил на продажу.

Напротив дома Голдовского располагалась мануфактурная и галантерейная лавка И.М. Шехтмана, а за два дома от нее, в современном одноэтажном магазине «Вода. Тепло» — парикмахерская Макарова, вывеска которой было написана на иврите.

Екатеринославская (Никитинская) улица. 1914 год

Двухэтажное здание на противоположной стороне улицы, за домом Евсея Голдовского, до революции принадлежало купцу Н.И. Кравцову. На первом этаже находился его гастроном, а также крупнейший в городе рыбный магазин купца Левашова, а на втором — клуб «общественное собрание», созданный в 1891 году. Он устраивал для своих членов балы, маскарады, музыкальные, танцевальные и литературные вечера и драматические выставки, выписывал литературу и периодику. Пребывание там разрешалось только до ночи, а те, кто остались позднее, при выходе платили штраф. Здесь запрещалось играть в азартные игры. После Февральской революции клуб прекратил свое существование, а летом 1917 года его прежнее помещение занял филиал частной женской гимназии Марии Стифель, которая выпускала учительниц начальных школ.

Гимназия Стифель. Договор аренды. 1 августа 1918 года

В гимназии неоднократно устраивались вечера со сбором средств в пользу бедных учениц. После советско-германской войны здесь открылся городской автовокзал. Сейчас на первом этаже находится музей воинов-интернационалистов, а на втором — детский сад №13 «Золотой ключик».

Старый автовокзал на Никитинской улице

А двухэтажный дом справа, где работает популярно в месте кафе «Олива», до революции принадлежал богатому крестьянину Андрею Ивановичу Лапкину, одному из пятнадцати городских уполномоченных. На первом этаже расположилась обувная лавка Федора Ивановича Балко и слесарно-механическая мастерская Н.И. Олыкского, а на втором — филиал Российского общества пароходства и торговли, которое совершало регулярные рейсы от Никополя до Александровска (Запорожье), Херсона и Одессы. В 1918 году пароходство было ликвидировано, сюда с Запорожской улицы переехала частная типография Семена Марковича Вайнштейна. В советские времена она была национализирована и стала Никопольской государственной типографией. Работала в доме до конца 1970-х лет, а потом переехала на улицу имени Газеты Правда, 21 (сейчас это улица Электрометаллургов).

Государственная типография. 1960-е годы

Государственная типография. 1960-е годы

В 1936 году на втором этаже был открыт аэроклуб Осоавиахима, где юношам и девушкам предоставляли начальные навыки пилотирования самолетом и обучали основам парашютной дела. Руководителем аэроклуба был назначен пилот Павел Дюмин. Были созданы классы летного и планерного обучения, специальный технический класс, кабинеты парашютного спорта и моделирования. Обучение проводилось без отрыва от производства. Клуб получил семь самолетов «У-2», пять планеров, семь парашютов, три автомашины-полуторки и земельный участок, где был построен аэродром. Уже в первый год существования в аэроклубе обучалось около 150 курсантов. Лучших выпускников направляли в военные летные школы и училища. В 1941-м Никопольский аэроклуб был расформирован. Во время Второй мировой войны десять его выпускников получили высокие звание Героя Советского Союза: Таран, Гончар, Долина, Носаль, Кисиленко, Лозовский, Мелешко, Путько, Рижий, Яловой.

Продолжаем нашу экскурсию. Обратите внимание на дом магазина «Тысяча мелочей». В нем до революции купец Филипп Ключаров торговал обувью. В день ярмарки он вывешивал на дверях своей лавки огромную калошу, в которой свободно могли поместиться двое ребятишек. Целый год она хранилась у него на чердаке и дожидалась своего дня.

А этот перевитый плющом дом, где сейчас находится кафе «Монте Кристо» и магазин одежды секонд-хенд, до революции принадлежал купцу Василию Ивановичу Чепову. На втором этаже был расположен его отель «Центральный», а на нижнем — известная в Никополе пекарня Эбина.

Дом Василия Чепова (сейчас там кафе “Монте Кристо”). 1970-е годы

Нынешний хозяин здания, немецкий предприниматель Кристоф Райва несколько лет назад нанял бригаду реставраторов, чтобы снять всю советскую штукатурку, и дом предстал в своем первоначальном виде. В старинных гостиничных номерах на втором этаже сделан современный ремонт, и там располагается небольшой четырехзвездочный отель «Ла Вида», один из лучших в городе.

Базарная площадь. Начало ХХ століття

Продолжение следует[:ua]Nikopolnews продовжує подорожувати в минуле Нікополя на «машині часу», подарованій Нікопольським краєзнавчим музеєм. Цього разу пропонуємо вашій увазі цікавий матеріал, підготовлений Павлом Фірсовим.

Він присвячений вулиці Микитинській (відрізок від вулиці Музейної до вулиці Поштової). Це серце Нікополя, місце, яке колись було його центром і досі зберігає особливий дух. А от ми, на жаль, не дуже прагнемо зберегти його…

Отже, поїхали…

Катеринославська (Микитинська) вулиця. 1914 рік

Будинок, який ви бачите праворуч, був зведений у 1902 році та вважався у старому Нікополі найкрасивішим.

Будинок Стефана Гусєва. 1902 рік

Спочатку він належав купцю Стефану Трофимовичу Гусєву, мануфактурний магазин якого поставляв тканини багатьом кравцям та установам Нікополя, а потім перейшов до його сина Григорія Стефановича.

Будинок Стефана Гусєва. 1900-і роки

Праворуч на фото – купець Григорій Стефанович Гусєв

Купець Герасим Стефанович Гусєв, 1902 рік

В будинку Гусєва з боку Купецької  (зараз — Музейної) вулиці до 1930 року знаходилось фотоательє Е. Мальта. Навесні 1919 року будинок було націоналізовано більшовиками. Родині Гусєвих тимчасово дозволили проживати в одній з кімнат свого колишнього маєтку, перший поверх якого був перетворений на комунальну квартиру.

Робочий кооператив “Горняк” у колишньому будинку Гусєва. 1926-1928 рр.

18 травня 1919 року на другому поверсі відкрився Нікопольський музей витончених мистецтв Через 10 років його було реорганізовано у Нікопольський краєзнавчий музей імені Ломоносова. До того часу експозиція музею значно збільшилася та зайняла обидві поверхи будинку. 1 січня  1977 року будівлю визнали аварійною і закрили на реставрацію, а музей перевели у колишню військову казарму навпроти Нікопольської міської ради.

Перехрестя вулиць Карла Лібкнехта та Пролетарської (Микитинської та Музейної). Нікопольский краєзнавчий музей ім. Ломоносова. Виставка Південнотрубного заводу. Кінець 1930-х років

Нікопольский краєзнавчий музей ім. М.В. Ломоносова. 1960 рік

Краєзнавчий музей. Кінець 1970-х років

На превеликий жаль, всі ці довгі роки будинок повільно руйнувався. Обвалилися дах і міжповерхові перекриття, залишилися тільки стіни та підвал, а всередині будівлі вже ростуть дерева. Якщо не вжити термінових заходів до консервації та реставрації об’єкта, то через кілька років ми його втратимо.

Зверніть, будь ласка, свою увагу ліворуч, на ріг Микитинської та Музейної вулиць. Там знаходиться магазин «Книги», який веде свій початок ще від книжкової та паперової крамниці Віри Мойсеївни Ямпольської. У 1915 році при крамниці відкрилась друкарня. Замовити книги, канцелярські товари, друк афіші або об’яви можна було за телефоном №120.

Святе Єванглеліє. Магазин Віри Ямпольської. 1912 рік

А навпроти, за будинком купця Гусєва, знаходилась найстаріша міська друкарня, яка належала Ною Марковичу Рабиновичу. У 1899 році Катеринославське повітове земське зібрання замовило там друк своїх постанов за 1898 рік, які стали першою нікопольською книгою. Спочатку друкарня розташовувалася у невеличкому дерев’яному будинку, пізніше на його місці була побудована півтораповерхова цегляна будівля. До 1908 року Рабинович був практично єдиним друкарем Нікополя. Він друкував нечисленні книги, звіти громадських та приватних організацій, афіші, візитки, етикетки, оголошення. Згодом Рабинович відкрив також паперову крамницю. Згідно з переписом майна нікопольських приватних крамниць, проведеного міським Відділом народної просвіти навесні 1919 року, в магазині Рабиновича були у продажу вуглинки, туш та дошки для малювання, олівці, лінійки, кисті, чорнила, зошити, різні види паперу, багато шкільних підручників, а також художньої літератури. Будівля друкарні була знесена у 90-і роки минулого століття, а на її місці розпочалося будівництво фондосховища Нікопольського краєзнавчого музею, але через матеріальні труднощі воно досі не завершене.

Вулиця Карла Лібкнехта (Микитинська). Зліва – будинок Голдовського, стара друкарня Рабиновича та будинок Гусєва (краєзнавчий музей). 1950-і роки

Міліціонери постової служби. На задньому плані – книжковий магазин. 1957 рік

Колишня друкарня Ноя Рабиновича. Початок 1980-х років

А в цій одноповерховій будівлі, побудованій наприкінці XX століття на місці старого глинобитного будинку, народився майбутній геній радянської кінотехніки, винахідник в галузі кінематографії, засновник звукового, панорамного та широкоекранного кіно в СРСР, доктор технічних наук, професор Ієшуа Мовшович (Євсєй Михайлович) Голдовський.

Будинок Голдовського, кінець 1970-х років

Табличка з будинку Голдовського

Про це колись свідчила пам’ятна дошка, яка була встановлена на будинку у травні 1978 року, до 75-річчя зі дня народження цього блискучого вченого та винахідника. Любов до техніки він перейняв від свого батька, відомого у місті годинникаря Мойсея Голдовського. Завдяки своїм талантам Євсей Михайлович був призначений у 1930-і роки на посаду головного інженера Головного управління у справах кінематографії, де координував роботи з випуску першої вітчизняної техніки для кіновиробництва, одночасно займаючись науковими дослідженнями. Був заарештований у березні 1938 року по звинуваченню у терористичному акті та спробі отруїти вище керівництво Радянського Союзу парами ртуті через випадково розбиту ртутну лампу. Провів рік у Луб’янській в’язниці, дивом залишився живий. У 60-ті роки під його керівництвом були обладнані панорамні кінотеатри в СРСР, Великобританії та Японії. Він — автор 75 книжок та більше 200 наукових робіт, кавалер багатьох урядових нагород. В даний час пам’ятну табличку з будинку викрадено невідомими, а сам будинок теперішній володар виставив на продаж.

Навпроти будинку Голдовського розташовувалась мануфактурна та галантерейна крамниця І.М. Шехтмана, а за два будинки від неї, в сучасному одноповерховому магазині «Вода. Тепло» — перукарня Макарова, вивіску до якої було написано на івриті.

Катеринославська (Микитинська) вулиця. 1914 рік

Двоповерхова будівля на протилежній стороні вулиці, за будинком Євсея Голдовського, до революції належала купцю М.І. Кравцову. На першому поверсі знаходився його гастроном, а також найбільший у місті рибний магазин купця Лєвашова, а на другому — клуб «Громадські збори», створений у 1891 році. Він влаштовував для своїх членів бали, маскаради, музичні, танцювальні та літературні вечори і драматичні виставки, виписував літературу та періодику. Перебування там дозволялось лише до часу ночі, а ті, хто залишились пізніше, при виході сплачували штраф. Тут заборонялось грати в азартні ігри. Після Лютневої революції клуб припинив своє існування, а влітку 1917 року його колишнє приміщення зайняла філія приватної жіночої гімназії Марії Стіфель, яка випускала вчительок початкових шкіл.

Гімназія Стіфель. Договір оренди. 1 серпня 1918 року

У гімназії неодноразово влаштовувалися вечори зі збором коштів на користь бідних учениць. Після радянсько-німецької війни тут відкрився міський автовокзал. Зараз на першому поверсі знаходиться музей воїнів-інтернаціоналістів, а на другому — дитячий садок №13 «Золотий ключик».

Старий автовокзал на Микитинській вулиці

А цей двоповерховий будинок праворуч, де працює популярне у місці кафе «Оліва», до революції належав багатому селянину Андрію Івановичу Лапкіну, одному з п’ятнадцяти міських уповноважених. На першому поверсі розташувалася взуттєва крамниця Федора Івановича Балко та слюсарно-механічна майстерня Н.І. Олицького, а на другому — філія Російського товариства пароплавства та торгівлі, яке здійснювало регулярні рейси від Нікополя до Олександрівська (Запоріжжя), Херсона та Одеси. У 1918 році пароплавство було ліквідовано й сюди з Запорозької вулиці переїхала приватна друкарня Семена Марковича Вайнштейна. За радянські часи вона була націоналізована і стала Нікопольською державною друкарнею. Працювала у будинку до кінця 1970-х років, а потім переїхала на вулицю імені Газети Правда, 21 (зараз це вулиця Електрометалургів).

Державна друкарня. 1960-і роки

Державна друкарня. 1960-і роки

У  1936 році на другому поверсі було відкрито аероклуб ТСОАВІАХІМу, де юнакам і дівчатам надавали початкові навички пілотування літаком та навчали основам парашутної справи. Керівником аероклубу був призначений пілот Павло Дюмін. Були створені класи льотного та планерного навчання, спеціальний технічний клас, кабінети парашутного спорту і моделювання. Навчання проводилося без відриву від виробництва. Клуб отримав сім літаків «У-2», п’ять планерів, сім парашутів, три автомашини-полуторки та земельну ділянку, де було побудовано аеродром. Уже в перший рік існування в аероклубі навчалося близько 150 курсантів. Кращих з випускників направляли до військових льотних шкіл та училищ. У 1941-му Нікопольський аероклуб був розформований. Під час Другої світової війни десять його випускників отримали високе звання Героя Радянського Союзу: Таран, Гончар, Долина, Носаль, Кисиленко, Лозовський, Мелешко, Путько, Рижий, Яловий.

Продовжуємо нашу екскурсію. Звернуть увагу на будинок магазину «Тисяча дрібниць». В ньому до революції купець Пилип Ключаров торгував взуттям. На день ярмарки він вивішував на дверях своєї крамниці величезну калошу, в якій вільно могли вміститися двоє дітлахів. Цілий рік вона зберігалася у нього на горищі і дожидала свого дня.

А цей перевитий плющем будинок, де зараз знаходиться кафе «Монте Крісто» та крамниця одягу секонд-хенд, до революції належав купцю Василю Івановичу Чепову. На другому поверсі був розташований його готель «Центральний», а на нижньому — відома у Нікополі пекарня Ебіна.

Будинок Василя Чепова (зараз там кафе “Монте Крісто”). 1970-і роки

Нинішній господар будівлі, німецький підприємець Крістоф Райва декілька років тому найняв бригаду реставраторів, щоб зняти всю радянську штукатурку, і будинок постав в своєму первинному вигляді. В старовинних готельних номерах на другому поверсі зроблено сучасний ремонт, і там розташовується невеличкий чотирьохзірковий готель «Ла Віда», один з найкращих у місті.

Базарна площа. Початок ХХ століття.

Продовження буде.[:]