Вбиті росією мешканці Нікопольщини. Захисник з Покрова Олексій Наумов 5 травня відзначав би своє 62-річчя. Але йому назавжди 58. І сьогодні ми вшановуємо пам’ять Героя!
Під час загальнонаціональної хвилини мовчання, о дев’ятій годині ранку, Nikopolnews розповідає про полеглих на фронті чи померлих через війну військових з Нікопольщини, а також про вбитих цивільних у Нікополі і районі. Ми не повинні забути жодного імені… Маємо берегти пам’ять про кожне обірване росіянами ЖИТТЯ.
Вбиті росією мешканці Нікопольщини: Олексій Наумов
Покровчанин, молодший сержант, боєць 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади ЗСУ гранатометного відділення 96-го піхотного батальйону Олексій Володимирович Наумов загинув 29 серпня 2022 року.
Олексій Наумов народився 5 травня 1964 року в місті Орджонікідзе (нині Покров). Навчався у школах №5 та №7. Продовжив освіту у ПТУ №50, де здобув професію газоелектрозварювальника.
З дитинства захоплювався спортом – греко-римською боротьбою, штангою, армреслінгом. Став кандидатом у майстри спорту з важкої атлетики. Дуже любив грати в шахи, вивчав історію України, писав вірші, був учасником творчої самодіяльності міста. Олексій мав щиру вдачу, був душею компанії.
Працював на гірничо-збагачувальному комбінаті, пізніше на Нікопольському заводі феросплавів.
З повномасштабним вторгненням рф добровільно став до лав ЗСУ.
Проходив службу у складі 96-го батальйону 60-ї піхотної бригади на посаді молодшого сержанта гранатометного відділення. Мав позивний “Добрий”, побратими знали його як сміливу, наполегливу, принципову людину, справжнього патріота.
Рідні розпрвіли, що «Добрим» Олексія Володимировича називали ще у мирному житті, але з додаванням слова «ранок». «Добрий ранок» – саме таке прізвисько він отримав тому, що з усіма так вітався, бо хотів призвичаїти людей зі свого оточення до української мови, адже сам її любив, поважав і послуговувався у житті. З мирного життя прізвисько й перекочувало у військове, але зі зміною-скороченням на «Добрий».
29 серпня 2022 року Олексій Наумов загинув на полі бою під час наступальних дій поблизу с. Ольжине Бериславського району Херсонської області, виявивши мужність, стійкість і відданість присязі.
Захиснику було 58 років, у нього залишилися дружина, донька та син.
Дружина Героя Раїса розповіла про свого чоловіка:
“В міцному шлюбі ми прожили 38 років, виростили двох чудових дітей. Я можу згадати кожен момент, який наповнював наше життя щастям, повагою та любов’ю. Маленькі приємні дрібниці, які робили наш світ радісним і повноцінним. Чесний, порядний, дбайливий та розумний Олексій був для мене кращим другом, коханим чоловіком, мудрим вчителем. Він ніколи не називав мене на ім’я – для нього я була лише кохана. А діти – краплинки душі, частинки його серця. Сповнений безмежної любові до доньки Юлії і сина Олексія, він болюче переживав, що діти швидко дорослішають і вилітають із батьківського гнізда.
Він взагалі був щедрим на почуття. Любив життя, оточуючих, мав велику кількість друзів, був оптимістом із числа тих, які вважають, що стакан не напівпорожній, а напівповний. Із притаманною йому щирістю та відданістю він любив Україну. І хоч Олексій за національністю був росіянином, його почуття патріотизму – незрадливої і некорисливої любові до нашої неньки, не мало меж. Він вивчив українську і розмовляв солов’їною, із гордістю носив вишиванку, прикрашав комірці звичайних сорочок стрічками з українським орнаментом. А коли в Україну прийшла біда – одним із перших встав на її захист.
На момент початку повномасштабної війни, йому вже виповнилося 58 років. У військоматі відмовляли, але він наполягав – «Хто, як не я?». Ніколи не могла б подумати, що мені доведеться проводжати на війну чоловіка. Але не прийняти його вибір я не могла. Коли його з побратимами вже везли на місце дислокації, він зателефонував мені і сказав: «Кохана, яка ж гарна наша Україна! Ніколи й нікому її не віддамо!» Він воював, як жив – чесно, віддано, завзято. Так, зламане під час несіння служби ребро, лікував самотужки. Колов собі знеболюване та робив компресійні перев’язки. Ми з дітьми просили його звернутись до медиків, але він лише жартував: «Само заросте. Нема часу в шпиталі відлежуватись». Душевний, делікатний, великодушний, позитивний, за свою легку вдачу Олексій отримав відповідний позивний «Добрий».
До війни ми ніколи не розлучалися, тому я не розуміла, як це бути жінкою військовослужбовця – постійно перебувати в напруженні, не випускати з рук телефон, засинати і прокидатися з думкою про близьку людину. Я молилася і вірила. Одного разу мені наснився сон. В ньому Олексій мовчки заходить до кімнати, кладе на стіл автомат, і виходить. А через декілька днів він перестав виходити на зв’язок. Моє серце відчуло біду. Я почала телефонувати командиру, писати побратимам, шукати… Згодом, мені повідомили, що Олексій загинув. Не стало мого коханого чоловіка – не стало частини мене. Я не могла прийняти, не могла повірити. Моє серце розривалось на шматки від горя. Швидка за швидкою, госпіталізація у кардіологічне відділення, допомога психологів… Рідний, я і досі не вірю, що втратила тебе. Стільки всього повинно було бути попереду! Але ти віддав своє життя за на наше мирне небо, вклавши в боротьбу всю свою любов до України. Ніхто як ти її не любив.
У нас прийнято ховати людину, віддаючи їй із собою ті речі, які були дорогі за життя. В труну до Олексія ми поклали вишиванку”.
«Батько для нашої родини – світоч, приклад невтомного трударя, відповідальності, оптимізму, винахідливості та безмежної любові до своєї родини та країни. У перші дні вторгнення пішов добровольцем. Через вік його не хотіли брати до армії, але батько сказав, що перебуватиме під військкоматом цілодобово, але досягне свого. Командиру на питання, чому пішов служити, сказав: «Не час помирати молодим!». Справжній чоловік, герой, друг і найкращий у світі батько! Безмежно любимо й сумуємо, неймовірно пишаємося!» – розповіла донька загиблого
9 грудня 2022 року Олексію Наумову посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Покров» та нагороджено відзнакою «За заслуги перед містом».
25 травня 2025 року на будинку, де жив Герой, було відкрито меморіальну дошку. 
Рідні, друзі, представники влади, містяни вшановували пам’ять Захисника хвилиною мовчання, схиляючи голову у шані до воїна.
Право відкрити дошку було надане рідним Героя.
Вічна і світла пам’ять Герою! Щирі співчуття рідним і близьким!
Інші імена в нашому Меморіалі – ТУТ
Увага! Якщо ви можете і хочете розповісти більше про Олексія Наумова, або про інших полеглих Героїв з Нікопольського району, або ж вбитих на Нікопольщині цивільних, пишіть нам на пошту nikopol.net@ukr.net. Допоможіть зберегти пам’ять!
Вже зібрані нами історії життя та смерті полеглих Захисників – ТУТ
Інформація про всіх загиблих Героїв з Нікопольщини, яку нам вдалося знайти – ТУТ
Матеріали про вбитих цивільних мешканців – ТУТ
Наш Телеграм – там усі новини Нікополя і району. Підписуйтесь!
