Захисниця з Нікопольщини в строю з 18 років. Мама була проти, але у доньки рішучий характер… Дівчина розповіла про службу. Каже, що саме у війську почувається на своєму місці.
Про Ірину з Марганця розповіли у 152-й окремій єгерській бригаді імені Симона Петлюри, передає Nikopolnews.
Захисниця з Нікопольщини в строю з 18 років
Ірина почала військову службу ще у 2020 році, коли їй було 18 років.
Каже, бажання служити з’явилося ще у дитинстві. Після початку війни у 2014 році вона постійно дивилася новини, бачила події на фронті й усе більше відчувала, що хоче бути частиною армії та наближати перемогу.
«Мене тягнуло сюди. Хотілося носити форму, взяти зброю до рук, бути серед військових. Це була мрія, і вона здійснилася. Я не розраховувала, що буде легко. Розуміла, з чим доведеться зіштовхнутися».
Після школи Ірина здобула цивільну професію кухара-кондитера, хоча спочатку мріяла зовсім про інше.
Мама хвилювалася…
«Я вже хотіла бути снайпером. Була навіть можливість, але тоді не склалося через вік. Тому в цивільному житті вивчилася на кухара, щоб мати професію».
Каже, мама хвилювалася, як і будь-яка мама, яка відпускає дитину у військо. Тоді для вступу на службу ще потрібен був письмовий дозвіл батьків.
«Мама кілька днів не підписувала дозвіл. Казала: «Ти ж ще дитина». Хвилювалася, плакала, намагалася відмовити. Але добре знала мій характер. Знала, що якщо я вже щось вирішила то все одно піду», – усміхається дівчина
«Навіть не уявляю, що б робила вдома»

П’ять років дівчина прослужила кухарем, а згодом перевелася до 152 окремої єгерської бригади, де служить її коханий.
«Хотілося бути поруч, підтримувати одне одного не лише в житті, а й у службі. І знаєте… я не жалкую про це ні на секунду, хоча змушена рідко бачитися з коханим. Проте, тут я знайшла своїх людей, свій колектив і відчуття, що я на своєму місці»
Зараз Ірина служить зв’язківцем у 152 окремій єгерській бригаді. Каже, саме тут їй подобається постійний рух, можливість навчатися й відчувати себе частиною великої справи.
«Тут є змога постійно розвиватися, вчитися чомусь новому. У війську все змінюється дуже швидко, тому ти не стоїш на місці. А я якраз із тих людей, які не люблять сидіти без діла», – говорить дівчина
Її робочі будні – це безперервний зв’язок, чергування, координація та робота із засобами комунікації. Від того, наскільки швидко й чітко передається інформація, часто залежить ефективність роботи підрозділів.
Попри втому й навантаження, Ірина зізнається: саме у війську вона почувається на своєму місці.
«Я себе тут комфортніше відчуваю. Чесно, навіть не уявляю, що б робила вдома. Тут я розумію, для чого прокидаюся зранку і чому моя робота важлива», – каже вона
Нагадаємо, раніше ми писали: «Я тут на своєму місці»: історію бойового медика з Нікопольщини розповіли у 121-й бригаді ТрО
Ще новини Нікопольщини: «Попри загрозу повторного обстрілу, вже через три хвилини був на місці»: поранена у Нікополі 29 травня жінка подякувала своєму рятівнику




