Їхнє кохання народилося на Нікопольській станції і пройшло загартування часом. Зовсім юними прогулювалися набережною Каховського моря… Разом зустріли повномасштабну війну і обстріли Нікополя. Залишилися у рідному місті в найскладніший для нього за всю історію незалежності України час. І продовжують рятувати людей.
Історію родини медиків Крепських з Нікополя розповіли у рубриці #ЛюбовЩоРятує у Дніпропетровському обласному центрі екстреної медицини, передає Nikopolnews.
Тандем, загартований вогнем та вірою
Кажуть, що в екстреній медицині випадкових людей не буває. А випадкових зустрічей – і поготів. Сьогодні в нашій рубриці — родина Крепських, – кажуть колеги
- Оксана — лікарка з медицини невідкладних станів виїзної бригади.
- Станіслав — фельдшер старший підстанції міста Нікополь.
Їхнє кохання народилося на Нікопольській станції
Їхнє кохання народилося на Нікопольській станції та витримало випробування, які іншим і не снилися.
Все почалося у 2006-му. Оксана, випускниця Запорізького медуніверситету, щойно прийшла на станцію. Станіслав на той час уже сім років «літав» на викликах і знав про екстренку все. Доля розпорядилася просто: одна зміна, спільний графік і роль наставника для молодої лікарки.
«Я одразу відчула його особливу увагу. Це не було просто навчання — це була неймовірна турбота. Він вводив мене в курс справи так, ніби намагався захистити від усіх труднощів професії водночас», — згадує Оксана
Потім були прогулянки набережною Каховського моря — того самого, якого тепер немає, але яке назавжди залишилося в їхній пам’яті синім і безкраїм. Усього три місяці знайомства — і вони сказали одне одному «так». Відтоді їхнє життя — це два фронти: дім та екстрена допомога.
Коли робота не закінчується за порогом
Колеги кажуть, що для родини Крепських фраза «залишити роботу на роботі» не працює. Та їм це і не потрібно. Вони — єдине ціле, де розуміння приходить навіть не з пів слова, а з погляду.
«Ми завжди розуміємо одне одного. Вдома обговорення викликів — це наш спосіб розділити біль і помножити радість. Коли вдається витягнути важкого пацієнта, ми святкуємо це разом, бо знаємо ціну кожного вдиху», — ділиться лікарка
Разом вони виховали доньку Ольгу, якій уже 18. Разом зустріли і страшне 12 липня, коли Нікополь здригнувся від перших масованих обстрілів.
Випробування війною та «випадкове» диво
Війна, що розлучила мільйони, їх тільки згуртувала. Виклики на мінно-вибухові травми, невідомість, страх… Але в кожного в голові була одна думка: «Ми разом, ми впораємося. Хто, як не ми?»
І навіть доля іноді підігрує їхньому тандему. Якось Оксана була у відпустці, а Станіслав — на зміні. Раптом до Оксани прибігла сусідка: у подруги пологи, стрімкі! Поки викликана бригада мчала на адресу, Оксана професійно прийняла пологи прямо вдома. На світ з’явилася здорова дівчинка.
І вгадайте, хто приїхав на виклик госпіталізувати маму з немовлям? Так, Станіслав. Не домовляючись, вони вдвох стали першими, хто привітав нове життя, – розповідають колеги
Мрія про море
Сьогодні подружжя Крепських продовжує тримати стрій на Нікопольщині. Вони навчають молодь і вірять у головне. У них є спільна мрія — після перемоги якнайшвидше поїхати до Бердянська, куди щоліта їздили всією родиною до війни.
Вони вірять: море повернеться. Перемога прийде. А їхня любов, яка щодня рятує інших, обов’язково збереже і їх самих.
