Купити квартиру в Дніпрі

Допомога населенню
6456
6456

«Отримував контузію щодня»: боєць з Нікополя три доби сам утримував логістичний шлях

«Я кожен день отримував контузію»: боєць з Нікополя три доби сам утримував логістичний шлях

Боєць з Нікополя розповів, що пішов на фронт, бо більше не міг терпіти, як його рідне місто обстрілюють. Він працював зварювальником-механіком. А ще – пише вірші.  Навіть зараз – під обстрілами. Олексій справжній Герой – він самотужки три доби утримував логістичний шлях. Завдяки його витримці бригада відбила дві посадки.

Про все це дізналася і розповіла журналістка ІА “ФАКТ” Юлія Хоменко.

Nikopolnews пропонує вашій увазі її інтерв’ю з нікопольським Захисником.

Авторка зазначає, що Олексій пройшов через найгарячіші точки фронту, опинившись на “нульовій лінії”. Він на власні очі бачив всі жахи війни, за свої мужні вчинки на полі бою отримав багато нагород, але про них скромно мовчить.

«Я кожен день отримував контузію»: боєць з Нікополя три доби сам утримував логістичний шлях

Більше не міг терпіти обстріли Нікополя

“Я народився у Нікополі, де працював та жив із сім’єю. Моя родина поїхала до Польщі після повномасштабного вторгнення. Я залишився один і вже не міг терпіти, як моє рідне місто обстрілюють, тому вирішив піти до військкомату та допомагати хлопцям на передовій. Однак не все так просто, як я собі уявляв. Мене не одразу прийняли до лав Збройних сил України, багато разів відмовляли, але згодом мобілізували. Я пройшов навчання, потім мені запропонували посаду бойового медика, але я не погодився, бо це не зовсім те, що я хотів.

Я сам зварювальник-механік, і не дуже уявляв себе на цій посаді, тому поцікавився у командирів чи є якісь інші вакансії для мене. І мені запропонували зв’язківець. Нас відправили на відповідні навчання, і якось одного дня нас вишикували командири й спитали: “Чи є бажаючі в ДШВ?”. Я відразу підняв руку. І так став військовослужбовцем 95-ї бригади. Скажу відверто, моїй радості не було меж, адже дуже хотів потрапити до цієї бригади. Відразу на передову мене не відправили, хоча я буквально благав командирів, щоб вони мене туди відправили”, – згадує Олексій

боєць з Нікополя три доби сам утримував логістичний шлях

Перше бойове завдання для Олексія було дуже складним: вони з групою потрапили в оточення, і лише дивом він вижив. Були випадки, коли йому доводилося виносити з поля бою 200-300 поранених.

Через деякий час я потрапив на бойові позиції і швидко адаптувався до нових умов. Хлопці постійно сміялися з мене, адже мій рюкзак був найбільшим. Я завжди беру багато речей, адже вони можуть стати в пригоді. Моє перше бойове завдання було дуже складним: ми потрапили в оточення, і я дивом вижив. Були випадки, коли я виносив з поля бою 200-300 поранених. Траплялося, що на бойові позиції заїжджало два десятки людей, а через кілька тижнів залишалося лише кілька. Як кажуть: “Бог тримав мене за руку, – продовжує розповідати військослужбовець

Мотивація Олексія йти на війну була чітка: захистити свою родину, дім та землю. Він розумів, що не може інакше. Найважчий момент у житті Олексія стався осінню, коли він з одним побратимом отримав наказ дістатися певної ділянки і підготувати там місце для кулеметників.

«Я кожен день отримував контузію»: боєць з Нікополя три доби сам утримував логістичний шлях

Це була осінь, ми працювали на напрямку Кремінної. Нас було в групі шестеро, але потім нас розкидали. Я та ще один мій побратим отримали наказ дістатися певної ділянки й там підготувати місце для кулеметників, але скоро на тій точці стало “гаряче”. Мій побратим майже одразу отримав поранення, я допоміг йому евакуюватися. І ось так на позиції я залишився сам, три доби тримаючи логістичний шлях. Було дуже важко. За мною були хлопці з інших бригад, але часом мені здавалося, що їх там немає. Підтримки я не бачив. Росіяни, як “спалили” кулеметне гніздо і вже точно знали мою позицію, то почали гасити туди артою, хімією та всілякими снарядами. Напроти мене, за 50 метрів, була спалена техніка, і там сидів ворожий корегувальник. Кожного дня я стріляв по ньому, їх замінювали, один за одним.

Як тільки я підіймав голову, одразу почалися обстріли. Контузію я отримував щодня, випивав пігулку і далі тримав оборону. Обстріли були постійно, я не мав змоги нормально відпочити. Найстрашніше було, коли припинилися обстріли – раптом стало дуже тихо. Я чув, що росіяни кудись поїхали, але не знав, чи взагалі вони є. Я думав: “Може вони повзуть до мене, може вже десь близько, а може закінчилися боєприпаси”. І це мене буквально зводило з розуму. На той момент, у мене була граната: запхав її за пазуху, взявся за кільце і курив. Я вже не міг стояти й чекати! Згодом, я зібрав волю в кулак, поклав гранату і вирішив боротися далі. Тут я отримав серйозні поранення голови й ще досі лікуюся, – згадує Олексій.

Чоловік сам тримав логістичний шлях. Завдяки його витримці бригада відбила дві посадки, виконавши своє завдання, тоді вдалося замінити бійців на тій ділянці, і нарешті Олексій зміг теж дістатися своїх та отримати медичну допомогу.

Найскладніше – взимку

На питання щодо матеріального забезпечення десантників Олексій відповів, що воно здійснюється на належному рівні. Бійцям надають все необхідне для виконання завдань, хоча й трапляються випадки, коли доводиться докуповувати деякі речі самостійно. Умови життя на передовій складні, особливо взимку. Десантники часто обморожуються, адже в бліндажах дуже холодно. Бойові виходи тривають декілька днів взимку, а влітку значно більше.

Зима – це справжнє випробування! Уявіть собі: мінус 15 градусів, а ти стоїш і мерзнеш. Були випадки, коли хлопці відморожували собі ноги або руки. Навіть звичайна вода в таких умовах замерзає. Іноді доводилося гризти лід, щоб попити. Харчові продукти теж замерзають – їх просто неможливо їсти. А коли йде дощ, то все протікає, кругом грязь, і в таких умовах доводиться жити. Незалежно від погоди, ми гідно тримаємо оборону за будь-яких обставин. Бувало таке, що стояли у глині чи піску, – ділиться військовий

Олексій присвятив вірш померлій сестрі, де порівняв її з синичкою. І тепер синичка завжди прилітає, коли він опиняється під обстрілом

«Отримував контузію щодня»: боєць з Нікополя три доби сам утримував логістичний шлях

Є в цієї історії дуже зворушливий момент. Після смерті сестри Олексій написав вірш, де порівняв її з синичкою. З того часу, коли він опиняється під обстрілом, до нього завжди прилітає синичка.

Саме в момент, коли мені загрожує небезпека, вона з’являється поруч. Вона сяде і цвірінькає. Це справжнє диво, – із усмішкою розповідає чоловік

Вірші – це те, що допомагає Олексію триматися і не “поїхати дахом”. Він планує випустити свою збірку.

Я часто писав вірші, складаючи їх на колінах під час обстрілів та між ними. Це допомагало трохи розвіятися, адже там можна “поїхати дахом”. Я пишу вірші на різну тематику, а зараз їх поширюю по шпиталях та волонтерам. Є вірші про родину, про сина, про інші теми, а також про наше солдатське життя, – акцентує Олексій

Олексій – справжній герой, який кожного дня ризикує своїм життям, щоб захистити Україну. Його історія – це історія про мужність, стійкість та віру у перемогу. Редакція ІА “ФАКТ” висловлює Олексію щиру подяку, бажає миру і скорішого повернення додому, – пише Юлія Хоменко

Ще новини Нікополя: Чи можливий наступ на Нікополь, по яким авто цілять ворожі дрони і яка мета обстрілів – розповів Євтушенко

To Top
Розділи
Назад
Важливі
Новини
Lite
Допо-га
×