Журналістка «Текстів» Валерія Павленко відвідала Нікополь і підготувала матеріал про прифронтове місто. Він опублікований сайті видання не тільки українською, а й англійською мовою. Авторка побувала у Нікополі у травні 2024 року, залишалася тут протягом шість днів, і разом з мешканцями пережила один із найстрашніших обстрілів, коли під ворожим вогнем було мало не все місто та загинули люди.
Ось, яким побачила Нікополь журналістка “Текстів”
Nikopolnews публікує матеріал Валерії Павленко «без купюр».
Таксі, кава, вино і свіжа городина. Два роки артилерія щодня обстрілює Нікополь, а люди живуть звичним життям
9 травня о сьомій ранку я прокинулася від гучного вибуху, який струсонув увесь будинок. Вночі перед православним Великоднем не могла заснути — мене аж підкидало від звуків надворі. «Шахед» пролітав повз, у нього намагалися влучити наші військові. І щодня я здригалася від вибухів артилерійських снарядів. Ось такими я запам’ятала свої шість днів у Нікополі.
У липні 2022 року в місто прилетів перший снаряд, і відтоді обстріли тривають мало не щодня.
Ритуальні послуги недорого
Коли ти під’їжджаєш до Нікополя з боку села Кам’янське, тебе зустрічають цвіт акації, силует Запорізької атомної електростанції на горизонті й напис на великому білборді «Ритуальні послуги недорого». Не знаю, чи ця обнадійлива реклама з’явилася тут під час повномасштабного вторгнення, чи раніше, але насправді вона пасує до в’їзду в місто, де від жорстокості росіян постійно помирають мирні люди.
Від Нікополя до окупованої території п’ять кілометрів, до згаданої Запорізької атомної електростанції, яку захопили росіяни, дванадцять. Від російських військових це місто колись захищало Каховське водосховище, але після підриву окупантами греблі вода відійшла. Тепер Нікополь відділяють від ворога заросле вербою дно колишнього водосховища, Дніпро у своєму «дорадянському» руслі та ще кілька річечок.
Попри те що в росіян, імовірно, зараз немає планів захоплювати Нікополь, його мирних мешканців щодня тероризують — місто обстрілюють з артилерії, а ще сюди націлюють FPV-дрони. Постійно чути якісь звуки на вулиці: виття сирен, що сповіщають про загрозу чи відбій тривоги, «виходи» снарядів з установок, вибухи, дзижчання «Шахедів» і FPV-дронів.
Читайте також: “Моя мама іноді боїться вийти за хлібом чи молоком” – студентка УКУ з Нікополя розповіла про життя у прифронтовому місті
Тут тривога сповіщає про можливий артилерійський обстріл
Особливість Нікополя та довколишніх громад полягає в тому, що тут є тривога, яка сповіщає про можливий артилерійський обстріл. Місцева влада, українські військові та партизани на окупованих територіях створили систему, яка дає змогу попереджати про те, що готуються обстріли. Для цього моніторять активність ворожої техніки на протилежному березі.
Якщо в окупованій Кам’янці-Дніпровській, із якої зазвичай обстрілюють Нікополь, росіяни, наприклад, розгортають РСЗО «Град» і заряджають установку, у місті вмикають тривогу, що попереджає про загрозу артобстрілу.
Протягом доби тут більше годин із тривогою, ніж без неї. Але це все одно не рятує від загрози. Одного дня я чекала на закінчення тривоги, щоб піти в магазин. Нарешті дочекавшись, зібралася виходити, але добре, що не встигла, бо на вулиці почалися прильоти. Так буває, коли росіяни згортають установки в одному місці (і в місті відповідно лунає відбій тривоги) і в цей час починають обстріл з іншої установки, яку не помітили військові чи партизани.
Коли починається артилерійський обстріл, украй важливо залишатися в приміщенні, бо під час спорадичних обстрілів, як у Нікополі, найнебезпечніші саме осколки.
9 травня
Однак навіть якби тривога завжди попереджала про небезпеку, людям доводиться її просто ігнорувати, адже вона може тривати тут мало не цілий день. Іноді місто обстрілюють, коли мешканці йдуть на роботу чи повертаються додому. Перечекати обстріл у ці години просто неможливо, адже багато людей у Нікополі працює позмінно на заводах, тому вони мають прийти на роботу вчасно.
Я бачила такий обстріл 9 травня. Прокинулась о сьомій ранку від кількох потужних вибухів. Чула, як дзвенить скло, і спросоння мені здалося, що вилетіли вікна. У той момент я була дуже розгублена і мій хлопець під ручку заводив мене в підвал. Обстріл тривав більше ніж пів години.
Якісь снаряди падали так само близько, а якісь далі — це було чітко зрозуміло за звуками. Росіяни обстрілювали все місто. Снаряди пролітали так близько до будинку, що я чула їх свист — короткий, високий і неприємний. Виявляється, легко розрізнити глухий «вихід» снаряда, його свист і фінальний вибух — влучання.
Вперше за багато днів гатили по всіх житлових районах міста. Я сиділа в підвалі й думала: чому?! А потім подивилася на екран телефона й побачила дату — 9 травня. Який цікавий спосіб відсвяткувати колись таке жадане завершення війни — обстріляти мирне населення міста.
Снаряд, який розбудив мене о сьомій ранку, влучив за 300 метрів від будинку, де я спала. Це житловий будинок, який я сфотографувала цілим за три дні до того. Чи варто казати про те, що жодних військових об’єктів там немає?
Будинок, у який влучив ворожий снаряд
Читайте також: «Отримував контузію щодня»: боєць з Нікополя три доби сам утримував логістичний шлях
Тренування на маршрутках
Поки я сиділа в підвалі, на іншому кінці міста помирали люди. Але я поки що цього не знала. Лише через кілька годин після того, як ми вийшли з підвалу, дізналася, що під час обстрілу загинула літня пара. За словами місцевих, ті люди вийшли попрацювати на своєму городі. Вони прокинулися рано, щоб встигнути закінчити роботу до того, як сонце увійде в зеніт і буде припікати.
За час моєї поїздки більше ніхто не помер. Але від обстрілів та прильотів FPV-дронів постраждали 18 людей. Серед поранених шестирічна дівчинка. У переддень Великодня окупанти пошкодили церкву. Вночі перед святом вони запускали «Шахеди», які не давали мені заснути, а зранку, коли люди йшли на службу, обстрілювали місто.
7 травня в щоденному зведенні новин я побачила на фото пошкоджений білий мікроавтобус. Місцева мешканка розповіла мені, що за тиждень до цього росіяни в одному з телеграм-каналів написали, що білі мікроавтобуси в Нікополі нібито використовують ЗСУ, тому для них це законні військові цілі. Після того оголошення в місті дрони-камікадзе стали влучати в білі мікроавтобуси. Але від ударів страждає мирне населення — місцеві на таких автобусах по кілька разів на день виїжджають з автовокзалу Нікополя і прямують у Дніпро.
Раніше представник компанії Kvertus, яка виробляє засоби РЕБ, заявив, що окупанти використовують Нікополь як тренувальний майданчик для своїх військових: «До нас звернувся міський голова прифронтового Нікополя й сказав, що росіяни тренують своїх операторів FPV-дронів на ударах по цивільній інфраструктурі».
Будинок у Нікополі горить після обстрілу
Але, попри всю небезпеку, у місті залишається дуже багато людей. Бідність і життя в іншій спільноті, яка може тебе не зрозуміти й почати засуджувати, лякають більше, ніж регулярні обстріли.
Люди звикають, небезпека притупляється, перетворюється на буденність. Ось типова історія: «Моя подруга записалася на манікюр, і незадовго до її прийому почався обстріл. Але вона все одно пішла на вулицю, адже багато майстрів виїхало з міста, тому знайти зручне вільне віконечко на манікюр, стрижку чи фарбування волосся дуже складно».
Маленькі радощі
Попри постійні страх і тривогу, життя в Нікополі сповнене маленьких радощів. Тут працюють кав’ярні, ресторани, асортимент у деяких магазинах майже не змінився. Навіть під час тривоги й обстрілів їздять таксі. Одного разу я з хлопцем викликала таксі, щоб поїхати в супермаркет по вино. Потім почалися тривога, артилерійський обстріл, але ціна на таксі не змінилась, а водій без жодної нотки паніки в голосі всю дорогу ввічливо з нами спілкувався.
Місцеві навіть під час війни відчувають приємні зміни. Минулого літа після підриву Каховської греблі місто залишилося без води. Я приїздила сюди невдовзі після підриву ГЕС — тоді в місті стояла 30-градусна спека, але води не було, всюди тхнуло мертвою рибою, не припинялися обстріли. За кілька тижнів водопостачання відновили і всі проблеми (крім обстрілів, звісно) зникли.
У зоні бойових дій ти постійно прислухаєшся — це спосіб вижити. Але, пильнуючи, можна почути не лише звуки снарядів. У місті мало машин, тож під час прогулянки можна почути, як дмухає вітер, як у церкві дзвенять великодні дзвони, як співають пташки, як хтось іде по асфальту, всипаному пухом і цвітом акації, яка цього року чомусь зацвіла раніше. На півдні акації цвіте так багато, що здається, ніби вулиці припорошило снігом, а в безвітряні дні все навколо наповнюється солодким запахом.
Більша частина Нікополя заставлена приватними будинками, тож у місті дуже багато малих підприємців, які прямо в себе на городі вирощують овочі й фрукти. Під час своєї поїздки я вперше за рік скуштувала нормальний, не «пластиковий» на смак салат з овочів, які ми купили в місцевих мешканців. Це дуже приємний бонус для людини, яка живе у великому місті й ніколи не встигає сходити на базар.
Ще новини Нікополя: «Це було жахливо, дитину неможливо було заспокоїти»: як живуть діти у Нікополі під час війни (відео)
