Останнім часом друзі почали ображатися на мене – три з половиною роки, як в Польщі і жодної історії, жодної фотографії в інтернеті. Ми чуємо багато відгуків від тих, хто вже повернувся в Нікополь чи інші міста України і цілком природньо, що сприйняття реальності у людей різне. А які в тебе враження? Поділися з нами.
Я набралася сміливості. Пишу, але могла б вже не писати…
«Ні! Ні! Ні! Зі мною такого ніколи не трапиться» – читаючи благання про допомогу у Facebook, завжди відганяла подалі дратівливі думки. Але життя таке непередбачуване…
Грудень. Все сталося раптово: погане самопочуття, три години обстеження у SOR (відділення невідкладної допомоги), діагноз – велика пухлина, швидке оформлення документів. Потім – лікарняне ліжко, тиждень нескінченних аналізів, операційна, реанімація та цілодобові крапельниці.
Зазвичай у нас ранкові обходи здійснюють лише один лікар та медсестра. Тут зовсім інакше, тому спочатку було трохи ніяково, коли у палаті з’явилося більше десяти людей на чолі, як я зрозуміла, із завідувачем відділення. Він сам робив огляд та ставив запитання, тож одразу важко здогадатися, хто повернув тебе з «того світу».
День за днем я цілеспрямовано вдивлялася в обличчя, доки не спіймала погляд, який ніби запитував: «Як справи?» Я теж навчилася відповідати поглядом. Але сумніви трішки гризли душу — можливо, моє серце помилялося, можливо, не він був моїм рятівником…
Що ж до чоловіка, з яким я одружена, який доклав так багато зусиль для мого одужання — він знав лікаря в обличчя та його ім’я з самого початку. Тож, спираючись на описаний портрет, відразу здогадався, про кого йде мова, але тримав інтригу до останньої миті, до того моменту, коли я вперше після виписки з лікарні прийшла на огляд.
Моїм радощам не було меж, бо кабінет осяяла щира усмішка людини, на яку я так розраховувала, і завдяки їй моя довіра до лікаря зросла до небес.
А через деякий час я отримала результати гістологічного аналізу — «Все чисте, мені не потрібна подальша хіміотерапія».
Вправні руки хірурга, його досвід і моя жага до життя зробили свою справу. Як говориться в українському прислів’ї, розтини почали гоїтися «як на собаці».
Червень. Через півроку – ще одна операція, цього разу – закриття стоми.
Вересень. Три місяці промайнули непомітно. Сьогодні був останній день мого візиту до хірурга з таємничим, магічним ім’ям Даріуш, яке має перське походження. Воно символізує мудру, справедливу та добру людину.
У моєму розумінні Даріуш – це людина, яка дарує життя іншим.
Його звати Даріуш. Він врятував мені життя
Звичайно, дуже важко говорити чудовій людині «до побачення» знаючи, що це неправда, знаючи, що це назавжди. Через закриття центру для біженців у Каліші на нас чекає або переїзд до іншого міста, або повернення в Україну. Час покаже.
А наразі я щиро вдячна всьому польському медичному персоналу, а також професійному хірургу з України, який в тандемі із Даріушем продовжив мені життя. На жаль, я не можу назвати його ім’я і прізвище, оскільки не всі погоджуються на розголос місця знаходження за кордоном.
Раніше ми публікували: Мій ранок починається не з кави: Каліш (Польща) – Нікополь
Ще новини Нікополя: «Цей статус не про надію, а про біль»: сестра зниклого безвісти Захисника з Нікополя звернулася до українців
