5 /5
Based on 5 ratings
100%
1283
Нікополь
1283

Легендарний комбат «Сенсей» з 93-ї бригади отримав орден і розповів, коли Україна переможе

Легендарний комбат «Сенсей» з 93-ї бригади отримав орден і розповів, коли Україна переможе

Важко поранений у бою легендарний комбат «Сенсей» з рідної для нікопольців 93-ї бригади отримав орден від президента. Він розповів про початок війни, про бої під Бахмутом, про своє поранення, про втрати ЗСУ і про те, коли Україна переможе.

Відповідну інформацію оприлюднила на своїй сторінці у Фейсбуці 93 бригада «Холодний Яр», передає Nikopolnews.

Повідомляється, що у День Збройних Сил України президент вручив Дмитру Бухалу, комбату мотопіхотного батальйону 93-ї бригади Холодний Яр, орден Богдана Хмельницького ІІ ступеню. Нагороду командир отримав за оборону Бахмуту, під час якої був важко поранений. Третього «Богдана» йому вручили за оборону і наступ на Харківщині. Зараз комбат із позивним «Сенсей» лікується військовому шпиталі і чекає, коли, нарешті, зможе повернутися до своїх бійців.

Ось що розповів комбат журналістам про початок війни, зеків-«вагнерівців», особливості боїв за Бахмут і про людей, завдяки яким ми обов’язково виграємо війну.

Легендарний комбат «Сенсей» з 93-ї бригади отримав орден і розповів, коли Україна переможе

Про поранення

«Це був приліт ракети або реактивки, точно не знаю. Якраз спускався у підвал, але не встиг. Отямився за днів сім. Дивлюся – дружина поруч. Отже, не перший день лежу. Знайомих побачив. Кажуть, тебе будуть переправляти з Дніпра до Києва. Лежав у реанімації. Хотів вже лікарями покомандувати, але, бачу – прив’язаний. Блін, думаю!

Вочевидь, хтось з місцевих навів. Туди прилітало весь час, але якось криво. Хоча машинам я під’їжджати до КСП не давав. Намагався діяти приховано.

Зі мною був поранений боєць, який охороняв нагорі. Руки сильно перебиті».

Про початок повномасштабної війни

На початку повномасштабної війни «Сенсей» тоді був замкомбата механізованого батальйону у 92-й бригаді.

Війну зустріли на кордоні з боку Печеніг на Харківщині. У перший же день загинув мій командир роти, а також заступник з МПЗ. Тоді у нас протяжність лінії оборони була 79 км. Ми від’їхали за Харків, щоб перегрупуватися через втрати, перепрошити рації. Потім два тижні тримали оборону, а дали почали наступ.

Звичайно, ми розглядали варіант великої війни і чекали на нього. Але коли по нас почали працювати і танки, і арта, і бомби, такого ми раніше ніколи не відчували. Танкові обстріли були, але ж не по 20 одночасно. Довелося швидко вчитися. Зрозуміли, як ці танки знищувати. Дякую «Джавелінам» та «Нлавам». Відправили людей на навчання, які проходили, до речі, на базі 93-ї бригади. І БТР-4Е теж має протитанкові засоби, вони теж працювали.

Колони окупантів так просто ніхто не пропускав. Вони проривалися з боєм. Адже ми вже були досвідчені завдяки АТО, ООС. З цим досвідом ми нормально зустрічали ворога, давали йому відсіч у перші дні війни.

Батальйон у 93-й бригаді я прийняв на Ізюмському напрямку. Тоді в батальйоні було багато загиблих,  багато нових, мобілізованих. Досвіду мало було. Я поставив двох нових командирів рот, і почав працювати. Спланували наступ, дві роти пішло вперед. Люди в батальйоні тоді були дуже задоволені, раділи, що вперше йдуть у наступ.

Якби нас не перекинули на Бахмутський напрямок, ми б за два тижні могли взяти дорогу Е-40 Ізюм-Харків під контроль. Бажання було”.

Про Бахмут

“На Бахмутському напрямку батальйон також показав себе не слабко.

Найгіршим явищем, з яким довелося стикнутися там – це «чевекашники». Їм ставлять задачу, і вони йдуть уперед: без різниці, загинуть вони чи ні. Прикриває їх арта, не прикриває – все одно йдуть. Як правило, гинуть. Ми в основному старалися робити так, щоб вони не доходили. Але такі постійні безперервні штурми виснажують. На Бахмуті ми єдиний раз змістилися назад, вирівнялися на 500 метрів. У решті випадків утримали смугу, хоч і загиблих та поранених у нас було багато. Мій батальйон – колишній 20-й мотопіхотний – оборону тримав нормально. У наступ, щоправда, піти не вийшло, бо постійно наступали росіяни. Але старі позиції, з яких нас вибивали, ми відновлювали.

Я радий, що бійці без моєї команди нікуди не сіпалися, стояли до кінця, відхід – тільки по команді. І тільки на вигідніші позиції. Такого, щоб кинули позиції і відійшли не було. Через що я дуже ціную свій батальйон, хлопці всі молодці! Мені дуже приємно було працювати з цим батальйоном.

Командирів «чевекашників» на передньому краї не було. Вони сиділи в тилу і звідти подавали команди. А на передку були одні зеки. Вони звідти навіть не виходили – ні ротацій, нічого. Коли частина гинула, людей на вистачало, їм просто завозили нових. Втрати у них шалені.

На цьому напрямку бронетехніку вони майже не використовували. Ми бачили іноді джип або уазік. Каталася одна БМП-3, але зловити її ми не могли. Працювали по ній, але вона була далеко. Так само і танк. Працював з дистанції – викочувався вперед, хаотично відкривав вогонь перед собою на 3-4-5 кілометрів і уїжджав. У мене навіть артилерія на ці точки була наведена. Щоб він боявся стріляти по нас.

До нас був прикомандирований батальйон ТРО, їхні позиції були на лівому фланзі батальйону. На них наступали дві групи вагнерівців, до 20 людей. І з цими позиціями зник зв’язок.

Ми направили туди резерв на УАЗіку. Але виявилося, що там вже був противник. УАЗ розстріляли. Тоді я вигнав танк. А з ним поруч поїхала медична мотолига. Медики не побоялися поїхати, за що їм велика подяка. Танк вів вогонь по ворогу 15 метрів в бік від від евакуації прямою наводкою, а я стояв у посадці і керував. Все зробили чітко, противник був знищений. А медики змогли забрати і вивезти поранених. На щастя, всі люди, ТРОшники, які стояли на позиції, були живі! Поранені, контужені, але всі живі. Всіх вдалося врятувати.

Але у тому бою загинули дві людини – старший сержант Генадій Фурманов, а також спецпризначенець. Вони були у складі резерву”.

Легендарний комбат «Сенсей» з 93-ї бригади про те, коли Україна переможе

Для того, щоб Україна виграла цю війну, треба ракети. Дасть бог, у нас все це буде. Можливо, вже є, але про це не говорять публічно.

За 9 місяців повномасштабної війни ми багато чому навчилися. Єдиний мінус – загиблі. Загинуло багато досвідчених військових, у яких був великий запас міцності і по-військовому робоча голова. Через це ми всі трохи ослабшали.

Та тішить, що нові люди теж швидко вчаться. Молодші командири, на яких ми розраховуємо – командири відділень, взводів – в умовах війни швидко стають справжніми військовими, переймають досвід.

Про підтримку

Мене підтримує і надихає на одужання дружина Олена. А ще допомагає кум. Він теж призвався до армії, допомагає із квадрокоптерами, корегує вогонь. У військо зараз прийшли люди, які раніше взагалі не мали ніякого стосунку до армії. Вони розумні, патріотичні і багато роблять для нашої перемоги».

To Top
Ще новини ⬇