Допомога українцям

Від золота Пекіна до завершення кар’єри: паралімпійська чемпіонка з Нікополя Оксана Боторчук дала відверте інтерв’ю

з Нікополя

Паралімпійська чемпіонка Оксана Боторчук родом з Нікополя дала розгурнуте інтерв’ю журналіcту Богдану Войт.

Під час відвертої розмови спортсменка поділилася історією свого життя, розповіла про непростий шлях у великий спорт, повернення після народження дітей, випробування війною та рішення остаточно завершити професійну кар’єру. Повідомляє Nikopolnews.

Оксана Боторчук  народилася в Нікополі. З дитинства вона захоплювалася спортом, займалася легкою атлетикою та мріяла про великі спортивні досягнення.  В 1997 році, у 13-річному віці спорсменка потрапила у ДТП.  Після якої на неї чекав тривалий період лікарень, відновлення та адаптації до нових обставин. Тоді   Оксана Боторчук ще не знала, що її майбутнє буде пов’язане з паралімпійським спортом. Більше того, про існування окремих спортивних категорій для людей із порушеннями зору вона навіть не здогадувалася.

Після вступу до університету в Дніпрі Оксана  Боторчук продовжила займатися легкою атлетикою. Саме там відбулася зустріч, яка відкрила для неї нові можливості. Один із хлопців, який також тренувався в спортивній групі, звернув увагу на особливості її зору та розповів, що існує паралімпійська категорія для слабозорих спортсменів. Ця розмова стала початком нового етапу.

Оксана Боторчук пройшла необхідні медичні комісії та отримала можливість виступати на міжнародному рівні. Вона зізнається, що завжди орієнтувалася на результати здорових спортсменів, прагнула тренуватися поруч із ними та доводити насамперед собі, що здатна на більше.

Саме така позиція допомогла їй швидко заявити про себе у світовій легкій атлетиці.

Повернення, яке стало справжнім випробуванням

За роки спортивної кар’єри Оксана  Боторчук неодноразово замислювалася над її завершенням. Проте життя щоразу давало їй нові причини повернутися. Після Паралімпіади 2016 року в Ріо-де-Жанейро спортсменка планувала завершити виступи, адже хотіла народити другу дитину. Однак після народження доньки та певного відпочинку зрозуміла, що ще не готова залишити спорт.

Вона повернулася на тренування та здобула три паралімпійські медалі в Токіо. Цей період був особливо складним: пандемія COVID-19, перенесення змагань, подовжений цикл підготовки та серйозна травма.

Попри всі труднощі, Оксана виборола три срібні нагороди. Здавалося, що після такого досвіду спортивна історія вже добігає кінця. Але попереду було ще одне несподіване повернення.

За тиждень до початку повномасштабного вторгнення  росії в Україну нікопольчанка дізналася про третю вагітність. Після народження сина, материнства та життя в умовах війни думки про професійний спорт відійшли на другий план. Однак улітку 2023 року зателефонував тренер і запропонував спробувати відновити спортивну кар’єру.

Спочатку Оксана поставилася до цієї пропозиції скептично. Проте спортсменка погодилася спробувати. Цей рік спортсменка називає одним із найважчих у своїй кар’єрі. Їй овелося фактично заново відновлювати фізичну форму, долати втому та пристосовувати організм до професійних навантажень. Водночас величезну роль відіграли досвід, характер і розуміння власних можливостей. І результат не змусив себе чекати: Оксана Боторчук  знову повернулася на міжнародну арену та здобула паралімпійські нагороди в Парижі.

«Мені навіть тут із тобою перебувати неприємно»: спорт в умовах війни

Окреме місце в інтерв’ю посіла тема війни та участі російських і білоруських спортсменів у міжнародних змаганнях під нейтральним статусом. Оксана має категоричну позицію щодо такого допуску. Вона розповіла, що українським спортсменам доводиться тренуватися під звуки повітряних тривог, переживати ракетні обстріли та постійно хвилюватися за своїх близьких.

Під час одного з тренувань у Дніпрі спортсменам довелося шукати укриття через ракетну небезпеку. За словами Оксани Боторчук, такі обставини впливають на якість підготовки, фізичний стан і психологічну витривалість. Водночас міжнародні спортивні організації часто оцінюють результати так, ніби всі атлети перебувають у рівних умовах.

Особливо болючою для Оксани стала зустріч із російською спортсменкою на міжнародних змаганнях у Парижі. Під час розмови суперниця привітала її з народженням третьої дитини. Для Оксани ці слова стали емоційним нагадуванням про те, що її маленький син фактично не знав життя без війни. На момент початку повномасштабного вторгнення йому було лише кілька днів.

Спортсменка не приховувала своїх почуттів і прямо сказала співрозмовниці, що їй неприємно перебувати поруч із представницею країни, яка вбиває українців і руйнує українські міста. Водночас вона знайшла в собі сили зосередитися на головному — спортивному результаті.

«Все на доріжці», — саме так вона налаштовувала себе перед стартом.

Ця історія ще раз продемонструвала, що для українських спортсменів сьогодні кожен міжнародний виступ — це не лише боротьба за медаль, а й можливість нагадати світові про війну в Україні.

Медалі, за кожною з яких — окрема історія

Під час зустрічі спортсменка показала свої найцінніші нагороди. Серед них — медалі Паралімпійських ігор у Пекіні, Лондоні, Ріо-де-Жанейро, Токіо та Парижі. Особливе місце займає золота медаль Пекіна-2008. Саме з цією перемогою пов’язана історія, яка згодом стала основою художнього фільму «Пульс».

Не менш цінною для Оксани є бронзова нагорода Лондона-2012 на дистанції 100 метрів. Тоді вона встановила світовий рекорд, який у наступних забігах зуміли перевершити ще кілька спортсменок. Після народження доньки ця медаль далася їй особливо важко. Оксана навіть телефонувала додому зі сльозами, сумніваючись у правильності свого повернення до спорту.

Однак підтримка родини та віра близьких допомогли їй опинитися на п’єдесталі. Свою особливу історію має і срібна медаль Парижа-2024. До її складу додали фрагмент металу з Ейфелевої вежі. Для спортсменки ця нагорода стала символом ще одного неймовірного спортивного досягнення.

Водночас вона зізналася, що через постійні обстріли Дніпра медалі доводиться зберігати в підвалі, адже втратити ці нагороди було б надзвичайно боляче. Кожна з них — це не просто шматок металу. Це роки тренувань, травми, перемоги, поразки, сльози та підтримка людей, які були поруч.

Завершення великої спортивної історії

Після Паралімпіади в Парижі Оксана поступово почала усвідомлювати, що її професійний спортивний шлях добігає кінця. Вона чесно зізналася: після останніх стартів відчула, що більше не має внутрішнього ресурсу для нового паралімпійського циклу.

Попереду були б підготовка, відбір, виснажливі тренування та боротьба за можливість потрапити на Ігри в Лос-Анджелесі-2028. На той момент спортсменці вже мало виповнитися 44 роки. Важливу роль відіграли також родина, діти та бажання приділяти їм більше часу.

31 грудня 2025 року завершився її контракт із Національною паралімпійською збірною України. Таким чином, після майже двадцяти років у складі національної команди Оксана офіційно завершила цей етап свого життя. Вона не приховує, що рішення було непростим. Адже спорт був із нею від студентських років до дорослого життя, материнства та найвищих міжнародних досягнень.

Проте сьогодні вона розуміє: настав час звільнити місце для молодого покоління.

Бути мамою спортсменки — зовсім інша роль

Особливо зворушливою стала розмова про старшу доньку Софію, яка вже досягла значних результатів у дзюдо та отримала звання майстра спорту. Оксана Боторчук  наголосила, що ніколи не змушувала дітей займатися спортом. Кожна дитина повинна самостійно обирати свій шлях.

Софія зробила цей вибір сама, усвідомлюючи, наскільки складною є професійна спортивна кар’єра. Збори, постійні тренування, відсутність удома на святах і необхідність жертвувати особистим часом — усе це стало частиною її життя.

Оксана підтримує доньку, але зізнається, що їй доводиться вчитися нової ролі — бути мамою професійної спортсменки. Адже спортсмену потрібна мотивація, поради та аналіз помилок. А дитині іноді достатньо почути зовсім інші слова:

«Мама, я просто хочу почути, що ти мною пишаєшся. Я просто хочу почути, що ти мене будеш все одно любити».

Ця фраза особливо яскраво розкриває материнську сторону Оксани Ботурчук. За всіма титулами, медалями та рекордами стоїть звичайна мама, для якої любов до дітей набагато важливіша за будь-який спортивний результат.

Оксана Боточук висловила підтримку нікопольцям

Під час інтерв’ю Оксана  Боторчук звернулася зі словами підтримки до земляків.  У ньому вона зізналася, що її  батько досі проживає у прифронтовому районі Нікополі.

«Нікополь, я тебе дуже люблю. Я знаю, що ти незламний. Нікополь — місто перемог. Ти переможеш! Люди, які там продовжують залишатися, вони незламні», сказала Боторчук.

Спотсменка розповіла, що у її рідному місті продовжує жити спорт. Зокрема, проводить тренування нових спортсменів Олена Антонова. Також у Дніпрі  спортсменка зустрічала  на змаганнях гімнасток, які тренуються у Нікополі.

Ще новини Нікополя: Спортсмени з Нікопольщини представляють Україну на світовому рівні

To Top
Пошук
e-mail
Важливі
Новини
Lite
Отримати допомогу
Радіо