Шухевича, Чорновола, Героїв Крут – ще 54 нові назви вулиць Нікополя надано для обговорення

Під час громадських обговорень, кожен мешканець міста може подати свої пропозиції та зауваження у письмовій формі на електронну пошту arhitectura_nikopol@ukr.net до 24 червня нинішнього року. Кожна пропозиція має бути із зазначенням прізвища, імені, по батькові та адреси особи. Юридичні особи подають пропозиції у письмовій формі із зазначенням їх найменування та місцезнаходження. Анонімні пропозиції не реєструються і не розглядаються.

Місцезнаходження та адреса електронної пошти, номер телефону організатора громадського обговорення, за якими можна отримати консультації з питання, що винесено на громадське обговорення: м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 17/1, управління містобудування та архітектури Нікопольської міської ради, тел: (0566)684572, адреса електронної поштової скриньки: arhitectura_nikopol@ukr.net, inform@nikopol-mrada.dp.gov.ua.

Прізвище та ім’я відповідальної особи, що проводить заходи громадського обговорення:в. о. начальника управління містобудування та архітектури Нікопольської міської ради Татаринова Марина Марківна.

Результати громадського обговорення будуть опубліковані на офіційному сайті Нікопольської міської ради через 14 днів після їх закінчення.

Ще 54 нових назв вулиць Нікополя надано для обговорення: список

• вулицю 8 березня на вулицю Миколи Топчія

Топчій Микола Дем’янович (1926-1996 рр.). Народився на Довгалівці – історичному передмісті Нікополя. Брав участь в українській організації «Просвіта» в період нацистської окупації м. Нікополя. Був вивезений нацистами на примусові роботи в Німеччину, де був звільнений союзними військами.

Випускник Дніпропетровського культпросвітучилища. У 1965 р. створив у заводському клубі капелу бандуристів «Нікопольчанка», був провідним артистом в Нікопольському народному музично-драматичному  театрі ім. Т.Г. Шевченка. Під час роботи викладачем бандури  у Нікопольському педагогічному училищі, за підтримкою його дирекції, створив перший в Дніпропетровській області музей бандури «Козацька світлиця» з унікальними раритетами.

У 1998 р. був одним із організаторів Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка м. Нікополя  і Нікопольського району та Всеукраїнської спілки кобзарів. Автор дум і пісень з історії українського козацтва та Запорозької Січі. Як виконавець був на багатьох концертах в Нікополі і районі, особливо під час святкування 500-річчя козацтва. Похований на Алеї почесних поховань міського цвинтарю в м. Нікополі.

• вулицю 8 лютого на вулицю Ольги Кобилянської

Кобилянська Ольга Юліанівна (1863-1942 рр.)., українська письменниця, учасниця феміністського руху спільно з Л. Українкою, організатор «Товариства руських жінок на Буковині». У своїй літературній творчості і громадській діяльності О. Кобилянська відстоювала права українського жіноцтва, інтелігенції і селянства та право українців на рідну мову в умовах панування над Буковиною і гонінь від влади  Королівства Румунії, а також сильного впливу німецької громади у сфері освіти та культури.  О. Кобилянська – авторка десятків повістей, новел, віршів тощо, які були, за підтримки українського суспільства  надруковані у Львові у 1927-1929 рр.

Влітку 1941 р. Буковина була зайнята Червоною армією СРСР. Через рік румунські війська під час радянсько-німецької війни знову окупували північну Буковину (Чернівецька область УРСР). Румунська окупаційна влада ухвалила її віддати під військовий суд. Але їх намір не здійснився в зв’язку зі смертю письменниці.

Ім’я О. Кобилянської присвоєно Чернівецькому музично-драматичному театру, вулицям у м. Києві, Чернівцях, Львові та інших містах і селах України. У 1903 р. у Чернівцях був встановлений пам’ятник О. Кобилянській.

• вулицю Ажгабатська на вулицю Володимира Антоновича

Антонович Володимир Боніфатійович (1834-1908 рр.), український історик, археолог, етнограф, археограф, професор Київського університету, член-кореспондент Російської Академії наук (з 1901 р.). Співорганізатор української Київської громади та  учасник Київського товариства старожитностей і мистецтв.

Випускник історико-філологічного факультету Київського університету, професор, доктор наук. Автор наукових праць  з історії українського козацтва  та Запорозької Січі, один із упорядників   археографічних збірок з історії України (всього понад 300 праць), організатор археологічних з’їздів в Україні, створив  Київську школу українських істориків.

В.А. Антонович відстоював у просвітницькій та науковій діяльності право українців на власне національне життя  на принципах конституціоналізму та парламентаризму, засуджував колоніальну політику Російської імперії. Ім’я Антоновича В.А. увічнено в назвах вулиць Києва, Львова, Дніпра, Вінниці, Житомира, Кропивницького, Рівного та інших міст України.

• вулицю Бєлгородська на вулицю Олени Теліги

Теліга Олена Іванівна (1906-1942 рр.), українська поетеса, літературний критик, автор публіцистичних творів, учасниця національно-визвольного руху у період Другої світової війни у складі Організації Українських  Націоналістів по лінії відділу культурно-просвітницької діяльності.

У жовтні 1941- лютому 1942 рр. перебувала в окупованому нацистською Німеччиною Києві на підпільній роботі в громадських організаціях. 9 лютого 1942 р. була арештована гестапо і розстріляна з групою українських патріотів у Бабиному Яру 21 лютого 1942 р.

У 2006 р. Указом Президента України на державному рівні було відзначено 100- річчя від дня народження Олени Теліги. Олена Теліга посмертно визнана борцем за незалежність України.

• вулицю Богунська на вулицю Павла Чубинського

Чубинський Павло Платонович (1839-1884 рр.) український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч – учасник українського національно-культурного руху. Переслідувався царською поліцією і перебував сім років на засланні. Автор слів українського національного гімну «Ще не вмерла Україна» (1862 р.).

• вулицю Борзенка на вулицю Буковинська

На честь історико-географічної області України на українсько-румунському етнографічному прикордонні між середньою течією р. Дністр і головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії річок Прут і Серет. На сьогодні, ця територія входить до складу України (Північна Буковина – Чернівецька область з центром м. Чернівці) та Румунії (Південна Буковина). Назва походить від слов’янського слова «бук» – назва дуже гарного дерева.

• вулицю Борзенка ІІ на вулицю Вишгородська

походить від назви міста Вишгород, адміністративного центру Вишгородського району Київської області. Розташоване на правому березі Дніпра. Північне передмістя Києва. Перша згадка датується 946 р. Одне з найбільших міст Великого Київського Князівства, де була князівська резиденція. Має народну назву «батька городам руським».  Постановою Уряду України від 26 липня 2001р., №878 внесено в список історичних населених місць України.

• вулицю Бородинська на вулицю Ясна (пропозиція мешканців кварталу №21)

Ясна – має кілька значень: слизова оболонка ротової порожнини ссавців, людини, що покривають зуби; назва географічних об’єктів в Польщі, Росії, Україні; форма називного відмінку жіночого роду однини прикметника ясний тощо.

• вулицю Васнецова на вулицю Пантелеймона Куліша

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819-1897рр.),  український письменник,  фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, філософ, історик. Випускник Київського університету, філософ,  історик. Активно сприяв розвиткові української літературної мови, науки, філософії, історії, член Сербської академії наук і мистецтв.

Автор першої фонетичної абетки української мови, букваря і читанки, першого історичного роману «Чорна рада» про події в козацькій Україні у 1660-х рр., збірки «Записки о южной Руси», перший перекладач на українську мову повного тексту Біблії тощо.

За підтримку ним таємного українського Кирило-Мефодієвського товариства  був арештований царською жандармерією та відправлений на заслання на кілька років. У 2018 р. в  Києві встановлено пам’ятник П. Кулішу. Його ім’ям названі вулиці у Києві, Тернополі, Львові, Чернігові, Запоріжжі та інших містах України.

• вулицю Вітебську на вулицю Вінницьку

Вінницька – походить від назви міста Вінниця, яке розташоване на берегах р. Південний Буг. Адміністративний центр Вінницької області, Вінницького району, Вінницької промислової агломерації. Заснована Вінниця у 1363 році. Відігравала важливу роль, як західний форпост Української Козацької Держави Богдана Хмельницького. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878 Вінниця внесена до Списку історичних населених місць України.

• вулицю Глинки на вулицю Дмитра Павличка

Павличко Дмитро Васильович (1929-2023 рр.), український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, громадсько-політичний діяч. Перший Голова Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка і один із організаторів Народного Руху України у 1989 р. Народний депутат України у 1990-1994, 1998-1999, 2003-2006 рр. Голова Української Всесвітньої координаційної ради (2006-2010 рр.). Лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка. Герой України 2004 р. Посол України у Словацькій Республіці в 1995-1998 рр., у Республіці Польщі у 1999-2002 рр. Один із організаторів і учасник святкування 500-річчя українського козацтва в м. Нікополі та с. Капулівка Нікопольського району у 1990 р.

• вулицю Гомельська на вулицю Гостомельська

Гостомель – від назви селища міського типу Гостомель Бучанського району Київської області. Перша писемна згадка – 1494 р. У Гостомелі розташований міжнародний аеропорт. У лютому 2022 р. – місце перших жорстоких боїв українських військ з російськими окупантами. Указом Президента України Гостомель нагороджений почесним званням «Місто-герой України».

• вулицю Гродненська на вулицю Гетьмана Богдана Ружинського

Князь Богдан Ружинський – один із  найбільш відомих перших гетьманів Війська Запорозького за часів Томаківської Січі у 1575-1576 рр. Організатор походів проти Кримського ханства  і Османської імперії. Загинув під час штурму турецької фортеці Іслам-Кермен у 1576 р.

• вулицю Декабристів на вулицю Героїв Крут

Щорічно по Україні 29 січня відзначається річниця бою військових підрозділів і добровольців армії Української Народної Республіки з більшовицькими військами Радянської Росії 29 січня 1918 року  у залізничної станції Крути на Черніговщині.

Завдяки героїзму та самопожертві українських воїнів у бою, серед яких було багато молодих гімназистів, студентів у боротьбі за незалежність  УНР, переважаючі сили ворога  були зупинені на декілька днів. Це дало змогу представникам УНР на Брестських переговорах взимку 1917 – 1918 рр. підписати мирний договір з країнами Четверного Воєнного Союзу і отримати міжнародне визнання.

• вулицю Єнісейська на вулицю Стародубська

Стародубська – від назви міста Стародуб в Брянській області рф. В минулому – місто Чернігівського князівства, відоме з ХІ століття, історичне місто Сіверщини – адміністративного центру Стародубського полку Війська Запорозького, одного із десяти козацьких полків і єдиного на сьогодні за межами України. Перебував у складі Української Народної Республіки у 1917-1919 рр., але був захоплений військами російської червоної армії і включений до складу радянської росії у 1919 р.

• вулицю Єрмака  на вулицю Костя Гордієнка

Кость Гордієнко кошовий отаман Чортомлицької Запорозької Січі. (Р.н.? – 1733р.), військовий і політичний діяч Української Козацької Держави та Запорозької Січі, наприкінці XVII – першої половини XVIIІ ст. у 1708 р. уклав воєнний союз з гетьманом України І. Мазепою та Шведським королем Карлом ХІІ у боротьбі за Україну проти московського царя Петра І, який здійснював політику її колоніального поневолення.

• вулицю Каспійська на вулицю Теодосія Кіранова

Кіранов Теодосій (Феодосій) Миколайович народився у 1897 р. у с. Сулицькому (на сьогодні територія м. Нікополь) у родині вчителя. У 1919 р. закінчив Олександрівську Українську учительську семінарію (школу). Працював народним вчителем в школах Нікополя і проводив науково-пошукову роботу в галузі археології. Перший археолог Нікополя у складі Нікопольського музею витончених мистецтв, з 1929 р. – Нікопольського краєзнавчого музею. Учасник археологічної експедиції академіка Д.І.Яворницького на Дніпрельстані (м. Запоріжжя). Організатор і керівник розкопок археологічних пам’яток Нікопольського краю на майданчику Нікопольського Південнотрубного заводу. Багаточисельні знахідки Т. Кіранова  склали археологічну колекцію музею. Учасник руху «українізації» в Нікополі. Трагічно загинув у вересні 1935 р.

• вулицю Коломенська на вулицю Бориса Грінченка

Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910 рр.) – український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, публіцист, громадсько-політичний діяч. Редактор низки українських періодичних видань, автор десятка фундаментальних наукових праць, у т.ч.,  чотиритомного  «Словаря  української мови». Один із організаторів і керівників  української  організації «Просвіта», активний член підпільного  «Братства тарасівців», співзасновник таємної Української радикальної партії (1904р.) Переслідувався царською поліцією як учасник українського національно-визвольного руху.

• вулицю Комарова на вулицю Миколи Леонтовича

Леонтович Микола Дмитрович (1877-1921 рр.), уродженець Українського Поділля, український композитор, хоровий диригент, піаніст, педагог. Збирач українського музичного фольклору, громадський діяч. Автор всесвітньовідомої хорової обробки української народної різдвяної пісні «Щедрик», яка перекладена багатьма мовами світу і відома в англомовному світі як  Carol of the Bell, та інші.

В ніч на 23 січня 2021 р. його було вбито радянським агентом – чекістом.

Ім’я М.Д. Леонтовича присвоєно музичним, навчальним  закладам, вулицям Києва, Тернополя, Чернігова, Харкова, Львова, Одеси, Кропивницького та інших міст України. Пам’ятник М. Леонтовичу встановлений у м. Тульчин та м. Покровськ.

• вулицю Корбута на вулицю Георгія Нарбута

Нарбут Георгій Іванович (1886-1920 рр.) уродженець Чернігівщини. Український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків-банкнот; поштових марок Української Народної Республіки. Один із засновників і ректор Української Академії мистецтв.

• вулицю Кубанська на вулицю Якова Новицького

Новицький Яків Павлович (1847-11925 рр.), уродженець Катеринославської губернії, відомий український історик, археолог, етнограф, фольклорист, краєзнавець, педагог. Член російського географічного товариства з 1876 р., працював учителем, проводив  краєзнавчі пошуки і археологічні розкопки, виховував національну свідомість школярів на основі знань місцевої історії, етнографії, археології, природи.

Неодноразово перебував в Нікополі і селах Нікопольського краю, досліджував  місця Запорозьких Січей, острів Хортицю,  зібрав багато археологічних, фольклорних і етнографічних матеріалів тощо. Був засновником і першим директором Олександрівського історичного музею – нині Запорізький обласний краєзнавчий музей. Автор понад 200 наукових праць.

• вулицю Куликовська на вулицю Канівська

Канівська – походить від назви міста Канів Черкаського району Черкаської області. Перша згадка про Канів відноситься до 1078 р. Розташований на правому березі Дніпра. У ХV-ХVІ ст. канівські козаки разом з черкаськими та київськими козаками активно освоювали Великий Луг – Дніпровські плавні, де організовували козацькі уходи та заснували першу Запорозьку Січ на острові Томаківка.

Канів став своєрідною козацькою святинею, де доживали свій вік запорожці похилого віку на Чернечій горі. Тут поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах, Самійло Кішка. За часів Української Козацької Держави Богдана Хмельницького був адміністративним центром Канівського козацького реєстрового полку.

У другій половині ХХ ст. біля Канева збудовано потужну гідроелектростанцію. У Каневі знаходиться державний історико-культурний заповідник «Трахтемирів», Канівський природний заповідник, Шевченківський національний заповідник «Тарасова гора», де розташована могила Кобзаря України Т.Г. Шевченка.

Постановою Уряду України від 26 липня 2001 р. №878 Канів внесено до Списку історичних населених місць України.

• вулицю Кустанайська на вулицю Михайла Сороки

Сорока Михайло Михайлович (1911-1971 рр.) – український політичний та військовий діяч. Провідник крайової організації ОУН на західно-українських землях (1934-1936 рр.), член краєвого проводу ОУН (1940 р.), заарештований  органами  НКВС СРСР у 1940 р. по звинуваченню в боротьбі за незалежність  України. Перебував в концтаборах комуністичного СРСР у 1940-1979 рр.  Один із керівників підпільної ОУН – Північ в концтаборах МВС СРСР та Кенгірського повстання в’язнів у 1954 р. Помер в ув’язненні. Перепохований із РФ  у вересні 1991 р. на Личаківський  цвинтар (м. Львів).

Роман Шухевич

• вулицю Кутузова на вулицю Романа Шухевича

Шухевич Роман Йосипович (1907-1950 рр.), уродженець м. Львів. Український  політичний і військовий діяч, активний учасник Організації Українських націоналістів та член його  Галицького проводу. Учасник боїв за Карпатську Україну весною 1939 р., командир батальйону «Соловейко» у складі німецької військової розвідки в 1941-1942 рр. За завданням Головного Проводу ОУН залишив його. Очолив і керував збройною боротьбою Української  Повстанської  армії  у 1943-1950 рр., Голова Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (1943-1950 рр.). Загинув у бою із спецзагоном МДБ СРСР. Визнаний борцем за незалежність України у ХХ ст. У 2007 р. Указом Президента України  посмертно удостоєний звання Герой України.

• вулицю Л. Чайкіної на вулицю Овсія Голдовського

Голдовський Овсій Михайлович (1903-1971 рр.),  уродженець м. Нікополя. Один з видатних винахідників вітчизняної кінотехніки. Розробник  першої звукової кіноустановки, системи  широкоформатного  і панорамного кінематографа, широкоформатної кіноапаратури, а також методів проектування глядацьких залів кінотеатрів. Автор наукових робіт з питань кінотехніки. Викладач Всесоюзного державного інституту кінематографії з 1930 р. Професор (1935 р.). Заслужений діяч науки і техніки РРФСР (1947 р.), нагороджений 5 орденами і медалями. Будинок у Нікополі, де народився Голдовський О.М., є пам’яткою історії та культури місцевого значення, яка знаходиться під державною охороною та у приватній власності.

• вулицю Лермонтова на вулицю Архипа Куїнджі

Куїнджі Архип Іванович (1841-1910 рр.), український живописець – пейзажист, педагог грецького походження із північного Приазов’я. Випускник Санкт-Петербурзької академії мистецтв. Учасник Товариства пересувних художніх виставок, діяльність яких мала за мету наблизити живопис для ознайомлення  з ним до всіх верств суспільства. Організатор авторських виставок в Російській імперії та за кордоном. Одними  з найвідоміших картин А. Куїнджі є «Вечір в Україні», «Місячна ніч на Дніпрі», «Веселка». Працював професором пейзажного мистецтва Вищого художнього училища при Академії мистецтв.  А.І. Куїнджі займався благодійною діяльністю.

Одним із його учнів був відомий художник ХХ ст. Микола Реріх. У м.Маріуполі встановлений пам’ятник А. Куїнджі, його ім’я присвоєно міському художньому музею.

• вулицю Магнітогорська на вулицю Валеріана Домгера

Домгер Валеріан Олександрович (1851-1884 рр.), інженер-геолог Геологічного комітету Російської імперії.   У 1883 р. Домгер В.О. на берегах річки Солоної (за 30 км на північний захід від м. Нікополя) виявив вихід марганцевої руди на поверхню. Він простежив розповсюдження рудного шару  та на підставі хімічних аналізів руди встановив його надзвичайну металургійну цінність. По результатам  геологічних досліджень Домгер В.О.  зробив висновок про наявність на території Нікопольського краю промислового родовища марганцевої руди світового значення і йому належить честь його відкриття.

У 1886 р. розпочався промисловий видобуток марганцю, який продовжується і по сьогодні. Нікопольський марганцеворудний басейн має велике значення для промисловості України, зокрема для найбільшого підприємства в Європі – Нікопольського  заводу  феросплавів.

• вулицю Малиновського на вулицю Європейську

Європейська – походить від назви континенту Європа, у східній частині якого знаходиться Українська самостійна соборна держава – Україна. Одним із напрямів її зовнішньої політики є курс на інтеграцію з Європейським Союзом.

• вулицю Мініна на вулицю Квітки Цісик

Квітослава-Орися Цісик (1953-1998 рр.), американська співачка українського походження, виконавиця українських народних і популярних пісень, оперна співачка, брала участь у національно-культурній і громадсько-політичній діяльності української громади в США.

За оцінками музикознавців Квітка Цісик мала рідкісне коларатурне сопрано, неймовірний вокальний тембр, який надавав їй під час співу українських пісень незабутній вплив для всіх, хто його чув.

• вулицю Нахімова на вулицю Гетьмана Самійла Кішки

Самійло Кішка (1530-1602 рр.), народився у м. Канів. З молодих років на Запорожжі, у 1564 р. обраний козацьким  гетьманом. Організатор морських походів запорозьких козаків на Крим і Туреччину. У 1573 р. С. Кішка потрапив у полон до турків, де перебував  невільником на галерах 25 років. У 1595 р. організував повстання на галері, і після знищення екіпажу  турків повернувся в Україну. Був обраний гетьманом запорозьких козаків і добився від польської влади визнання українського православного козацтва як суспільного стану в Речі Посполитій. Загинув під час походу в Лівонію. Похований у Каневі.

• вулицю О. Кошового на вулицю Олега Ольжича

Олег Ольжич (псевдонім Кандиби Олега Олександровича) (1907-1944 рр.), український поет, археолог. Учасник українського національно-визвольного руху – керівник культурно-освітньої роботи Проводу Українських Націоналістів (1937 р.). Голова  Революційного  трибуналу Організації Українських націоналістів  (1939-1941 рр.), Голова ПУН ОУН на українських землях ( з травня 1942 р.). Голова ПУН  ОУН (01.1944-10.06.1944). Батько О. Ольжича був письменник Олександр Іванович Кандиба, який у роки української революції 1917 р. був аташе культури в консульстві Української Народної Республіки у Будапешті (Угорщина).

З 1922 р. О. Ольжич з батьками в еміграції в Німеччині, Чехословаччині. Закінчив  Український Високий педагогічний університет ім. Драгоманова М.П.  і Карлов університет у Празі (1924-1929 рр.). Здійснював археологічні дослідження в Західній Україні. Захистив дисертацію доктора філософії та брав участь у науковому житті центральних Європейських країн.

У 1938-1939 рр. з учасниками ОУН брав участь у створенні держави Карпатська Україна. Після початку радянсько-німецької війни 1941-1945 рр. у 1941-1942 рр. був організатором підпільних осередків ПУН в Україні тощо.  У травні 1944 р. О. Ольжич був арештований гестапо  у Львові і відправлений в німецький концтабір Заксенхаузен. 10 червня 1944 р. О. Ольжич був закатований на смерть на допиті офіцерами СС.

У 2017 р. у м. Житомирі відкрито пам’ятник О. Ольжичу. Його іменем названо вулиці у Києві, Чернівцях, Миколаєві. Олег Ольжич визнаний борцем за незалежність України посмертно.

• вулицю Орловська на вулицю Петра Болбочана

Болбочан  Петро Федорович (1883-1919 рр.) – український  військовий  діяч, полковник Української Народної Республіки. Керівник Кримської операції армії УНР навесні 1918р.  по встановленню влади УНР в Криму та над Чорноморським флотом. Учасник війни УНР проти Радянської Росії.

• вулицю Пестеля на вулицю Паркова

Прикметник від терміну парк – спеціально обмежена природна або штучна територія, виділена переважно з метою рекреації, відпочинку.

• вулицю Пінська на вулицю Михайла Вербицького

Вербицький Михайло Михайлович (1815-1870 рр.) український композитор, хоровий диригент, священник Української греко-католицької церкви на Галичині. Громадський діяч, автор музики державного гімну «Ще не вмерла України» тощо.

• вулицю Пожарського на вулицю Гетьмана Криштофа Косинського

Косинський Криштоф. Народився у 1545 р. в родині православного шляхтича. З 1586 р. на Запорожжі. Козацький отаман на Томаківській Запорозькій Січі і полковник Війська Запорозького  реєстрового (1590 р.).

У 1591 р. К. Косинський був обраний на посаду гетьмана Війська Запорозького, отримав звання  старшого Війська Запорозького. Внаслідок свавілля польських магнатів К. Косинський підняв повстання  у грудні 1591 р.. 5000 повсталих реєстрових і нереєстрових козаків взяли штурмом місто-фортецю Білу Церкву. Початок повстання К. Косинського  був підтриманий українськими козаками, селянами , які  своїми збройними виступами проти польських магнатів, шляхти охопили Київщину, Брацлавщину, Переяславщину, Волинь. Переважаючі сили польських військ нанесли поразку повстанцям у лютому 1593 р.

Навесні 1593 р. гетьман Війська Запорозького К. Косинський мав спробу відновити повстання, але він був підступно вбитий. У м. Біла Церква  відкрито пам’ятник К. Косинському. Його іменем названі вулиці у містах України – Дніпрі, Черкасах, Львові та інших.

• вулицю Пугачова на вулицю Олекси Довбуша

Довбуш Олекса (1700-1745 рр.), український опришок, найвідоміший із опришківських ватажків в Українських Карпатах. Представник найбіднішої верстви сільського населення.  Очолив повстанський рух проти панського свавілля  у Покутті. Діяльність його загону перетворилась у масовий селянський рух загонів опришків. На його придушення польська влада направила значні воєнно-поліцейські сили. У  1745 р. Олекса Довбуш загинув у ворожій засідці.

Олекса Довбуш є відомою постаттю в українському національно-визвольному русі, пам’ять про якого увічнена в сфері музеєзнавства і охорони пам’яток, шкільних та вузівських курсах історії.

• вулицю Путилівська на вулицю Путивльську

Путивльська – від назви міста Путивль Конотопського району Сумської області. Розташоване на річці Сейм. Перша документальна згадка про Путивль датується 1146 р. Був центром удільного князівства, який мав фортецю, що захищала навколишні землі та торгові шляхи. Путивль оспіваний у «Слові о полку Ігоревім» – видатному поетичному творі староукраїнської літератури. Протягом  ХІХ-ХХ ст.  Путивль розвивався як невелике містечко. Збережено пам’ятки архітектури ХVІІ-ХVІІІ ст.

Постановою Уряду України від 26 липня 2001 р. №878 Путивль внесено до Списку історичних населених місць України. На початку широкомасштабної війни РФ проти України частини Збройних Сил України в районі м. Путивля вели кровопролитні бої проти російських окупантів, захищаючи територіальну цілісність, державний суверенітет і незалежність України.

• вулицю Рилєєва на  вулицю Академіка Віктора Єфімова

Єфімов Віктор Олександрович уроженець м.Нікополя (1921-2002 р.) вчений в галузі металургії та ливарного виробництва, доктор технічних наук, професор, академік НАН України.

• вулицю Робкоопівська на вулицю Деснянська

Деснянська – походить від назви ріки Десна в Україні і Росії. Є лівою притокою Дніпра. Довжина 1130 км, площа басейну 88,9 тис.кв.км, посідає друге місце  серед приток Дніпра. Найбільші населені пункти в Україні  на берегах Десни – Новгород-Сіверський, Чернігів, Остер.

• вулицю С. Перовської на вулицю Олени Пчілки

Олена Пчілка (літературний псевдонім Ольги Петрівни Косач (1849-1930 рр.), українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, учасниця українського національно-визвольного та феміністського рухів. Членкиня-кореспондентка  Всеукраїнської академії наук (1925 р.). О. Пчілка – мати Лесі Українки.

У 1876 р.  О. Пчілка видала авторську роботу «Український народний орнамент» – першу наукову працю цього виду народного мистецтва. Своїм коштом О. Пчілка видавала українськомовні  твори С. Руданського, М. Гоголя та інших діячів літератури, першу авторську збірку поезій «Думки-мережки». У 1887 р. – учасниця упорядкування унікальної феміністичної збірки – альманаху віршів «Перший вінок», першими авторками яких були українські жінки – поетеси.

Поетеса відстоювала право українців на рідну мову, яка була заборонена царською владою в освітній сфері та книговидавничому  середовищі, проти їх політичної денаціоналізації та русифікації. О. Пчілка має великі заслуги в сфері дослідження українського фольклору та етнографії, результатами яких були наукові праці «Українські узори»,  «Про легенди й пісні»,  «Українські селянські мальованки на стінах» тощо.

На її честь названа Волинська обласна бібліотека у м. Луцьк, поруч з якою був відкритий перший в Україні О. Пчілці пам’ятник, Київська дитяча бібліотека, вулиці у м. Києві та Дніпрі.

• вулицю Серафимовича на вулицю Валентина Мороза

Мороз Валентин Якович (1936-2019 рр.) –  український історик, дисидент і політв’язень комуністичного СРСР. Автор понад 100 наукових праць. Учасник Українського національно-визвольного руху.

• вулицю Суворова на вулицю Володимира Жаботинського

Володимир  Зеєв Жаботинський (1880-1940 рр.), єврейський письменник, публіцист, один із лідерів єврейського національного руху за створення Держави Ізраїль та її збройних сил.

Народився у родині, батьки якого були родом з Нікополя. Завдяки літературним  і лінгвістичним здібностям з 18 років працював іноземним кореспондентом одеських газет у Європі. Під впливом єврейських погромів у Російській  імперії у 1903-1905 рр. В. Жаботинський взяв активну участь у сіоністському русі.

У роки Першої світової війни був кореспондентом в Західній Європі і організатором єврейських національних частин у військах Антанти. У 1917 р. Жаботинський  вступив до Єврейського легіону. Після Першої світової війни залишився у Палестині, де захищав права євреїв, у т.ч., військовою силою.

Автор програмних статей про створення Держави Ізраїль. Із політичного руху В. Жаботинського сформувалася у майбутньому одна із впливових правих партій Ізраїля – блок «Лікуд». Після смерті В. Жаботинського у Нью-Йорку в 1940 р. Його прах через 24 роки  був перепохований в Ізраїль на гору Герцля  у Єрусалимі.

Жаботинський В.Є. із співчуттям ставився до стану української мови в Російській  імперії і спільно з С.В. Петлюрою вів політичну боротьбу проти русифікаторів і антисемітів. Іменем В.Є. Жаботинського названа вулиця у м. Києві.

• вулицю Тимірязєва на вулицю Лисогірська

Лисогірська – в честь урочища Лиса гора – південно-східного передмістя м. Нікополя. Перша згадка про нього датується 1594 р. у щоденнику посла Священної Римської імперії Е. Лясоти. Зберігся народний переказ про перебування Святого апостола  Андрія Первозванного (6 р. від Р.Х.-60 р. від Р.Х.).  Після мученицької смерті І. Христоса проповідував слово Боже в Скіфії – Наддніпрянщині аж до Печерських гір  (нині м. Київ), де проголосив про виникнення славного міста – столиці майбутньої України.

• вулицю Тютчева на вулицю Черкаська

Черкаська – походить від назви українського міста Черкаси. Обласний і районний центр Черкаської області, промисловий центр центрального економічного району України. Місто Черкаси відомо з ХІІІ ст. Козаки із Черкас разом з Київськими та Канівськими козаками брали участь у освоєнні Великого Лугу (Дніпровських плавень), заснування тут козацьких уходів та першої Запорозької Січі на острові Томаківка. За часів української Козацької Держави Богдана Хмельницького – адміністративний центр Черкаського козацького реєстрового полку Війська Запорозького. Постановою Уряду України від 26 липня 2001 р. № 878 м. Черкаси внесено в Список історичних населених місць України.

• вулицю Ушакова на вулицю Старобільська

Старобільська – від назви міста Старобільськ Луганської області. Розташований на березі р. Айдар. Засноване у 1598-1600 р. українськими козаками Слобожанщини. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878 Старобільськ внесено до Списку історичних населених місць України.

• провулок Хасанівський на провулок Соломії Крушельницької

Крушельницька Соломія Амвросіївна (1872-1952 рр.), українська оперна співачка, педагогиня. Випускниця Львівської консерваторії (1891 р.).За життя була визнана найвідомішою співачкою світу. Її співочий талант відзначений численними нагородами і відзнаками, зокрема званням «Вагнерівська примадонна». Виконувала головні партії у найвідоміших операх композиторів Європи. Її спів чули оперні театри європейських столиць Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, а також Єгипту, Аргентіни, США, Канади, Чилі. З 1920 р. С. Крушельницька виконувала пісні восьмома мовами, у першу чергу, українською. Особливе місце посідали  у її діяльності концерти, присвячені Т. Шевченку та І. Франку.

У 1951 р. С. Крушельницькій присвоїли звання Заслуженої діячки мистецтв УРСР, у 1952 р. – звання професора. Ім’я С. Крушельницької присвоєно Львівському оперному театру, Тернопільському музичному училищу, вулицям в Києві, Львові, Рівному, Тернополі. На її вшанування встановлені пам’ятники у Львові, Тернополі, Торро дель Лаго (Італія).

• вулицю Гомельська вулицю Декабристів вулицю Корбута на вулицю Сергія Корольова

Корольов Сергій Павлович (1906-1966 рр.) – український вчений в галузі  ракетобудування та космонавтики. Вчився в Київському політехнічному інституті (1926 р.) та Московському  державному технічному університеті імені Баумана. З юних років працював у сфері авіації. У 1938-1944 рр. – в’язень концтаборів в СРСР. Перший головний конструктор ракетно-космічних систем в СРСР. Академік АН СРСР.

Під його керівництвом відбувалося створення, запуск першої міжконтинентальної балістичної ракети (1957р.), першого штучного супутника Землі (1957р.), здійснено перший політ людини в космос (1961р.) та вихід людини в космос (1965р.). Нагороджений чотирма Золотими зірками Героя Соціалістичної праці, орденами, медалями СРСР.

• вулицю Чайковського на вулицю Дмитра Бортнянського

Бортнянський Дмитро Степанович (1751-1825 рр.), композитор, співак і диригент українського походження (м. Глухів). Автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів тощо. Мав значний вплив на розвиток української та російської музики. Був першим композитором, музичні твори якого почали виходити друком. З 1796 р. був призначений директором придворної капели. Після  смерті його музичні традиції продовжили діячі музики ХІХ-ХХ ст. Його іменем названі  Сумський коледж культури і мистецтв, музичні навчальні заклади в Україні, вулиці у м. Чернігові, Львові, Борисполі, Дрогобичі.

•  вулицю Чернишевського на вулицю Григорія Сковороди

Сковорода Григорій Саввич (1722 -1794 рр.) український філософ, богослов, поет, педагог. Випускник Києво-Могилянської Академії. Творча діяльність Сковороди Г.С. мала великий вплив на збереження Української культури в суспільстві. Він став предтечею українського національно-культурного відродження у ХІХ – поч. ХХ ст. У 1922 р. було заплановано відзначення 300-річчя від дня народження Г. С. Сковороди в Україні на державному рівні, що відбулось в умовах війни росії проти України.

• вулицю Черняхівського на вулицю Івана Сулими

Сулима Іван Михайлович (р. н.-12 грудня 1635р.) гетьман нереєстрових запорозьких козаків (1628-1629, 1630-1635 рр.). Походив з шляхетного роду, що простежується від часів Великого Київського Князівства. У молоді роки Івана Сулими – козак Базавлуцької Запорозької Січі, учасник морських походів проти турок і татар. У 1605-1620 рр. перебував у турецькому полоні. Організатор повстання бранців на турецькій галері, яка була захоплена невільниками і прибула до Італії з полоненими 300 яничарами, за що Папа Римський нагородив І. Сулиму золотою медаллю.

У 1620-ті – 1630-ті роки він був організатором морських походів запорожців проти Туреччини і Криму у т.ч. здійснив напад морським десантом на Стамбул, штурмував турецьку фортецю Азов тощо.

   У 1635 р. козацький загін на чолі з І. Сулимою розгромив польську фортецю Кодак на першому Дніпровському порозі, яка перекрила шлях на Базавлуцьку Запорозьку Січ. І. Сулима був підступно захоплений в полон і  страчений у Варшаві.

• вулицю Шишкіна на вулицю Олександра Мурашка

Мурашко Олександр Олександрович (1875-1919 рр.), уродженець Києва, український живописець, графік, педагог і громадський діяч. Випускник Санкт-Петербурзької академії мистецтв. Його вчителем був видатний художник І.Ю. Рєпін, який сформував талант О. Мурашка як художника-портретиста. Його творчі роботи отримали визнання художників Німеччини, Австрії, Франції, Нідерландів, Італії, Угорщини. Завдяки О.О. Мурашку український національний живопис увійшов в поле європейського мистецького світу. Одна із тем його творчості  – українське козацтво.

Мурашко О.О. був одним із організаторів у 1917 р. Української Академії образотворчих мистецтв, де втілював свої творчі і педагогічні ідеї серед молодих художників. 14 червня 1919 р. Мурашко О.О. був убитий радянськими чекістами.

У м. Київ Постановою Верховної Ради України від 11 лютого 2015 р. №184-УІІІ 140 років народження Олександра Мурашка відзначалося на державному рівні.

• вулицю Шмідта на вулицю Терещенківська

Терещенківська – в честь козацько-міщанського роду Терещенків. Його патріархом вважається Артем Терещенко (1794-1873 рр.), який розбагатів під час Кримської війни на постачанні припасів російських військ. Після селянської реформи 1861 р. А. Терещенко та його сини – Нікола (Микола), Федір і Семен скуповували поміщицькі маєтки і стали одними із найбільших землевласників і цукрозаводчиків в Україні. Терещенко А. заповів синам віддавати 80% прибутку на благодійність.

Нікола Терещенко (1819-1903 рр.) надавав кошти на заснування  і діяльність Київського та Глухівського музеїв. Його дочка Варвара разом з чоловіком Богданом Ханенком були засновниками музею Західного та Східного мистецтв у Києві. Терещенко Н.А.  на розвиток Глухова пожертвував 1,5 млн. карбованців, на які були збудовані  ремісниче училище, дві гімназії, інститут для вчителів, будівля банку, притулок для сиріт. Анастасіївська церква, лікарня. У Києві Терещенки надали кошти на будівництво Київського політехнічного інституту, підтримували Київську малювальну школу О.О. Мурашка.

Під час Першої світової війни Терещенки утримували шпиталі, закуповували медикаменти для поранених, хворих. Благодійницька діяльність Терещенків припинилася у 1917 р. Їх заводи збанкрутіли і були передані іншим власникам. Терещенки емігрували за кордон, рятуючись від терору більшовиків.

Для українського народу залишились будівлі, збудовані на кошти Терещенків у Києві – Національного транспортного університету, Київського університету ім. Карпенка-Карого, Національного  художнього музею, Київської  художньої галереї, Національно-медичної бібліотеки та інші.

В пам’ять про благодійницьку діяльність Терещенків одну із головних вулиць у м. Києві назвали Терещенківською.

• вулицю Шульгіна на вулицю В’ячеслава Чорновола

Чорновіл В’ячеслав Максимович (1937-1999 рр.) – український політичний діяч, дисидент і  політичний в’язень часів комуністичного СРСР, публіцист, літературний критик, один з лідерів українського національно-демократичного руху наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр.  Народний депутат України І-ІІІ скликань. Герой України (2000 р. посмертно).

У листопаді 1991р. перебував у Нікополі  під час компанії виборів  Президента України і виступав перед нікопольцями  на мітингу у вході в парк Перемоги (з боку пр. Трубників).

• Ще новини Нікополя: Завершилося обговорення перейменування 21-ї вулиці Нікополя – що пропонують мешканці
• Читайте також: Чи безпечно робити дитині декілька щеплень одночасно – НСЗУ