Купити квартиру в Дніпрі

Допомога населенню
3547
3547

У Нікополі хочуть перейменувати вулицю Віктора Усова та парк Пушкіна: розпочалися громадські обговорення

У Нікополі

З 27 жовтня по 27 листопада у Нікополі проходять громадські обговорення щодо перейменування вулиць. Повідомили на сайті міської ради, передає Nikopolnews.

Взяти участь у громадських обговореннях може кожен охочий, подавши свої пропозиції або зауваження на електронну пошту –arhitectura_nikopol@ukr.net. Або у паперовому варіанті до управління містобудування та архітектури Нікопольської міської ради.

У Нікополі пропонують перейменувати парк та ряд вулиць

  • вулицю Багратіона на вулицю Мстислава Великого

Мстислав Великий,  він же Мстислав (Гаральд), хрещений ім’ям Федір – старший син Великого Київського Князя Володимира Мономаха та доньки останнього англосаксонського короля Гаральда – королевни Гіди. У 1088-1094 рр., 1096-1117 рр. за указом батька – Новгородський князь. Був видатним державним і військовим діячем. Брав чільну участь у походах проти половців – 1107 р., 1111р., племен чуді у 1113р. і 1116 р. Князь Білгородський-Київський у 1117 р. – 1125 р. По смерті батька Великий Князь Київський у 1125-1132 рр. і був останнім єдиновладним правителем Великого Князівства Київського – Руської держави – найбільшої держави Східної Європи. Здійснював військові походи проти литовців, половців тощо. Підтримував династичні зв’язки з королями Норвегії, Данії, Угорщини, Візантійськими імператорами. Після смерті Князя Мстислава Великого єдина монархія Рюриковичів розділилась фактично на окремі князівства, які ворогували між собою за великий Київський престол.

  • вулиця Білоруська на вул. Гійома Де Боплана

Гійом Левассер де Боплан (1600-1673/1675) військовий інженер-фортифікатор, картограф, архітектор, письменник. Уроженець м.Дьєпп (Франція). У 1630—1647 рр. знаходився на службі у польських королевських військах. Автор багатьох карт України у т.ч. Генеральної карти України та Запорожжя. На останній він показав вперше у Європейській картографії урочище Микитин Ріг – на сьогодні територія центральної і південної частини м.Нікополя. Завдяки картам Боплана у Європі утвердилась назва Україна.

Боплан керував будівництвом фортеці Кодак, замку у Підгірцях, які є пам’ятками культурної спадщини України, засновував близько 50 поселень тощо.У Європейських країнах у третій чверті ХVІІ ст. стала дуже популярною його наукова праця «Опис України», про український народ та його традиції, які мали кілька видань, були перекладені англійською, німецькою, польською, російською мовами.

Вулиці імені Г.Л. де Боплана є в кількох населених пунктах України.

Дмитро Яворницький – уроженець Харківської губернії (1855-1946 рр.), випускник  історико-філологічного факультету Харківського університету, видатний український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, музеєзнавець, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка Т.Г., академік Всеукраїнської Академії наук УРСР. Один із фундаторів обласного краєзнавчого музею. Ім. О.М.Поля, який на сьогодні є Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І.Яворницького. Автор понад 1500 наукових праць, у т.ч. фундаментальної трьохтомної наукової праці «История запорожских казаков», двохтомної – «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», «Дніпрові пороги», збірок документів з історії запорозьких козаків, тощо.

0920pamyatnik20Usovy

Починаючи з 1882 р. до 1930 р. Д.І.Яворницький здійснював численні науково-пошукові експедиції по історичним місцям Запорожжя,  особливо містечко Нікополь, с.Капулівка, с.Покровське, острів Томаківка, острів Хортиця тощо, звідки привозив багато історичних артефактів у Катеринославський музей. Здійснював археологічні дослідження на місцях Запорозьких Січей на території Нікопольського краю.

Громадсько-політичні погляди Д.І.Яворницького за окремішність українського народу та збереження його мови і культурних цінностей викликали негативні реакції представників російської царської адміністрації, перебував під таємним наглядом поліції. Царські чиновники вислали Д.І.Яворницького  на три роки до Середньої Азії, де він не полишив наукової роботи. Д.І.Яворницький плідно працював в архівах Москви, Санкт-Петербурга, Варшави, здійснив експедицію в Соловецький монастир, де оглянув і описав могилу останнього кошового отамана Запорозької Січі  Петра Калнишевського і виявив у церковному архіві цінні документи про його ув’язнення у монастирській в’язниці по звинуваченні у державній зраді.

Д.І.Яворницький підтримував дружні відносини і листування не тільки з науковцями столичних центрів, але й з багатьма діячами культури та нащадками козацьких родин, зокрема у Нікополі.

Після встановлення комуністично-радянської влади в Україні Д.І.Яворницький, незважаючи на його заслуги у створенні державного обласного архіву, п’ятирічну археологічну експедицію на будівництві ДніпроГЕС, збереження багатьох пам’яток культури, був під таємним наглядом органів радянської державної безпеки, звинувачений в українському буржуазному націоналізмі і його звільнили з посади директора Дніпропетровського крайового музею, не виплачували пенсію. Тільки допомога його прихильників врятували Д.І.Яворницького від голодної смерті. Ім’я Д.І.Яворницького присвоєнно музею де він працював, біля якого в 1960 р. перепоховали його останки з цвинтаря, який ліквідовували. Також його іменем названо центральний проспект м. Дніпра, заснована премія ім.Д.І.Яворницького національної спілки краєзнавців України.

  • Вулиця Гагаріна на вулицю Петра Калнишевського

Петро Іванович Калнишевський (1690-1803 рр.) уроженець с. Пустовійтівка Костянтинівської сотні Лубенського полку Війська Запорозького городового –  визначний український державний, культурний та релігійний діяч, останній кошовий отаман Війська Запорозького Низового (1762, 1765-1775 рр.). З юних років перебував на Запорозькій Січі. Обирався на козацьких радах Війська Запорозького військовим суддею, військовим осавулом, кошовим отаманом.

Учасник російсько-турецької війни 1768-1774 рр. на боці Російської імперії, за що було присвоєно звання генерал-поручик та нагороджений орденом Святого Андрія Первозванного. В останні роки існування Нової Січі П.І.Калнишевський доклав багато зусиль по освоєнні Вольностей (земель) Війська Запорозького Низового шляхом заснування зимівників-хуторів, слобод тощо. За сприяння П.І.Калнишевського були збудовані православні храми Святої Трійці у с. Пустовійтівка, Святої Покрови Божої Матері у м. Ромни, Свято-Миколаївський у м.Сміла, Святої Покрови Божої Матері у містечку Микитин Перевіз. За його підтримки було придбано багато культової літератури та начиння.

  • провулок Іжевський на провулок Острозький

Провулок Острозький – в честь міста Острог Рівненського району Рівненської області. Відоме за Іпатіївським літописом з 1100 р. З 1199 р. Острог – частина Галицько-Волинського князівства, з ХІV ст. у складі володінь князів Острозьких. У 1508р. князь Костянтин Острозький розгромив вщент велике татарське військо, врятував багато полонених християн.

У ХVI-ХVII ст. Острог за підтримки князів Острозьких став значним торгово-ремісничим центром, отримав магдебурзьке право у 1585 р. У 1576р. князь Василь Острозький заснував Острозьку Академію, де працювали видатні діячі української православної культури – Г.Смотрицький, Й.Борецький, Д.Наливайко та інші. Тут навчався Петро Конашевич-Сагайдачний майбутній Гетьман Війська Запорозького. В Острозі були засновані друкарня, де Іван Федоров видав Буквар, в 1581 р. «Острозьку Біблію» давньоукраїнською мовою», неперевершений шедевр друкарського і графічного мистецтва, яка є видатною національною пам’яткою української культури.

У ХVII-XVIII ст. Острог був у володіннях Речі Посполитої. З 1793р. у складі російської імперії. У 1917-1920 рр. УНР, з 1921 р. по 1939 р. – Польщі. У вересні 1939р. – червні 1941 р. – у складі УРСР/СРСР, у 1941-1944 рр. -німецького Рейхскомісаріату «Україна». З 1944 р. по 1991 р.  у складі УРСР. З 24 серпня 1991р. у складі Української самостійної держави. З 1995 р. місто обласного значення. У місті працює національний університет «Острозька Академія», Державний історико-культурний заповідник. Місто внесено до Урядового Списку історичних населених місць України за постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878.

  • Вулиця Іртиська на вулицю Кастуся Калиновського

Калиновський Кастусь (1838-1864 рр.) білоруський публіцист, правник і революціонер-демократ. Випускник  юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету з дипломом кандидата права.

Брав участь у нелегальних студентських гуртках і таємній воєнно-революційній організації офіцерів Генштабу російської армії польського походження – Я.Домбровського та З. Сєраковського.

З 1861 р. у Білорусії розпочав створення таємної революційно-демократичної організації для організації повстання у Литві, Білорусії і Польщі, яке відбулось у 1863-1864 рр. У січні 1864 р. К.Калиновський був арештований царськими жандармами і засуджений воєнно-польовим трибуналом до смертної кари. Перед стратою К.Калиновський зумів передати на волю заповіт – «Лист з-під шибениці» – документ білоруської політичної ідеї.

У 2022 р. в умовах російської агресії білоруські добровольці збройних сил України сформували батальйон імені Кастуся Калиновського, який потім розгорнули в полк.

Іменем К.Калиновського названі вулиці у Києві, Рівному, Кривому Розі, Мукачевому

  • Вулицю Котельникова на вулицю Братів Рапіних

Рапін Арсен Григорович, Рапін Данило Григорович, Рапін Костянтин Григорович, Рапін Пилип Григорович – уроженці м. Нікополя і сел Нікопольського краю. Отримали освіту вчителя і працювали у школах м.Нікополя. Проживали по вул. Котельникова та вул. Кладбищенській (на сьогодні з 2016 р. Староцерковна).

У 1917 р. брати Рапіни – засновники та активні діячі Товариства «Просвіта»  та національно-визвольного руху під прапором Української Народної Республіки. Учасники антибільшовицького Троїцького народного повстання у червні  1919 р. у м. Нікополь та підпільної «Повстанської організації Катеринославщини, Північної Таврії та Східної Херсонщини», створеної у 1920-1921 рр. таємним представником Уряду УНР з метою повалення комуністично-радянської влади в Україні. Підпільна організація була виявлена органами радянської комуністичної «ЧК». Під час облав чекістами були арештовані Рапін К.Г та Рапін П.Г. Вони були засуджені чекістами 25 серпня 1921 р. до 5 років ув’язнення у концтаборі, звідки вони вже не повернулися.

Рапін А.Г. та Рапін Д.Г. були виявлені і арештовані чекістами восени      1921 р.  і 13 грудня 1921 р. були розстріляні за участь у боротьбі за незалежність Української Народної Республіки. Брати Рапін А.Г., Рапін Д.Г., Рапін К.Г., Рапін П.Г. є борцями за незалежність України у ХХ ст.

  • Вулицю Кронштадтська на вулицю Лавріна Капусти

Капуста Лаврін – видатний діяч Української Козацької Держави в 1648-1657 рр. Походив із старовинного козацького роду. У 1630-і – 1640-і рр. козак війська Запорозького реєстрового. Весною 1648 р. був одним із організаторів переходу козацьких полків польської армії під Кам’яним Затоном (напроти сучасного м. Нікополь) на бік війська Б.Хмельницького. На посаді полковника командував козацькими загонами Війська Запорозького під керівництвом Б.Хмельницького у Жовтоводській, Корсунській та Пилявицькій битвах з польськими військами у 1648 році.

У Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. Л.Капуста вписаний у Осавульський курінь Чигиринського козацького реєстрового полку, який був відповідальним за охорону і безпеку Б.Хмельницького. У 1649-1653 рр. та 1655-1657 рр. був призначений ним Чигиринським городовим отаманом, на посаді якого здійснював управління столицею Української Козацької Держави, а також у 1653-1655 рр. – Суботівським городовими отаманом – резиденцією гетьмана Богдана Хмельницького.

За дорученням Б.Хмельницького очолив розвідку і контррозвідку Війська Запорозького, виконував дипломатичні місії – двічі в Москву і двічі у Стамбул. Він створив таємні розвідувальні осередки у столицях і містах Речі Посполитої, Османської імперії, Кримському Ханаті, Молдавському та Волоському князівствах, Московському Царстві, звідки отримував важливу воєнно-політичну інформацію. Полковник Л.Капуста розкрив кілька змов і шпигунських замахів на життя Богдана Хмельницького, у т.ч. серед козацької старшини і його найближчого середовища.

Ім’ям Л.Капусти названий провулок в м.Черкаси.

  • вулицю Леваневського  на вулицю Короля Данила

Данило Романович Рюрикович, (1201 –1264рр.) Князь Галицький (1205р.-1206р., 1211-1212рр., 1230-1232рр., 1233-1234рр., 1238-1264 рр. Князь Володимирський (1205-1208 рр., 1215-1238 рр.). Великий Київський Князь (1239-1241 рр.). Король Русі (1253-1264 рр.). Син Великого Князя Київського Романа Мстиславовича та доньки візантійського імператора  Ісаака ІІ Ангела Анни. Брав участь у битві з монголами на р. Калка у 1223 р. у якій був поранений. Після смерті батька витримав багаторічну війну із суперниками за князівський та королівський престол, а також з поляками, угорцями, німецькими хрестоносцями за збереження Галицько-Волинського князівства та приєднання до нього Київського князівства. Внаслідок переважаючих сил монголів, визнав себе  у 1245р. їх вассалом при збереженні своєї влади на українських землях. У 1253 р. вступив у союз з Римським папою, який його коронував на Короля Русі.

Король Данило для зміцнення Української Держави здійснював реформи на підтримку служивих феодалів, міст, реорганізував армію, заснував нові міста Холм, Львів. Заснував у Галичі церковну православну митрополію, підтримував династичні зв’язки з Європейськими монархіями. Помер у 1264 р., похований у м. Холм.

Указом Президента України від 30 липня 2003 р. № 769 заснована державна нагорода України для військовиків і держслужбовців – орден Данила Галицького. 24 окремій механізованій бригаді Збройних Сил України Указом Президента України від 23 серпня 2017 р. № 234 присвоєно ім’я Короля Данила.

  • провулок Ленський  на провулок Івана Світличного

Світличний Іван Олексійович (1929-1992 рр.) випускник філологічного факультету Харківського університету (1952р.), український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського Руху «шестидесятників» – учасників національно-культурного опору політиці русифікації та комуністичній ідеології, репресований органами КДБ СРСР за завданням керівництва КПРС у 1965-1966 рр.,  1972-1983 р. Внаслідок перебування в радянських концтаборах втратив здоров’я і помер у 1992 році. Лауреат премії  ім. Василя Стуса (1989 р.). У 1994 р. Світличному І.О. посмертно присуджено Державну премію ім. Тараса Шевченка.

  • вулицю Макаренка на вулицю Мартина Небаби

Мартин Небаба (поч.ХVII ст. – 6 (16) липня) 1651 р. український політичний і військовий діяч Української козацької Держави Богдана Хмельницького, засновник роду козацьких старшин Небаб. Уроженець м. Коростишів. З молодих літ перебував на Запорожжі, обирався отаманом Базавлуцької Запорозької Січі. Під час національно-визвольної війни українського народу сер. ХVII ст. організатор і перший полковник Борзенського полку (1648р.), полковник Чернігівський (1649-1657 рр.), наказний Гетьман Війська Запорозького у Великому Князівстві Литовському, наказний гетьман Лівобережних козацьких полків України. Учасник битви під Пилявцею у 1648 р., Зборівській битві 1949 р., керував обороною Чернігово-Сіверщини, загинув у бою з польськими військами під м. Лоєв у Білорусі. У м. Коростишів Житомирської області встановлений пам’ятник М. Небабі. У м. Коростишів та м. Чернігів є вулиці найменовані на його честь.

  • Вулиця Мартинова Миколи на вулицю Ніла Хасевича

Хасевич Ніл Антонович (1905-1952 рр.) український художник, графік, активіст, діяч українського національно-визвольного руху у Волинському українському об’єднанні, Центрального і краєвого проводу ОУН на Волині та з 1944 р. Української Головної Визвольної ради. З дитинства мав хист до малювання.

Незважаючи на інвалідність навчався з початку  у іконописній майстерні у Рівненській художній школі та екстерном здобув атестат Рівненської гімназії. Закінчив Варшавську академію мистецтв. Досконало володів технікою графіки, живопису. Учасник 35 художніх виставок зокрема у Львові, Празі, Берліні, Чикаго, Лос-Анджелесі, автор альбомів екслібрисів. З початком Другої Світової війни керував друкарнею ОУН та Української Повстанської армії, створив художнє оформлення плакатів, листівок, проекти прапорів, нагород, бланків, печаток для українських підпільників та повстанців. Розробив дизайн бофонів (знаки позики на бойові потреби). Загинув у бою з військами МДБ СРСР.

Пам’ятник Н.А.Хасевичу встановлено у м. Рівне. Його іменем названі вулиці у Львові, Луцьку, Рівне, Ковель, Володимир-Волинському, Первомайськ (Миколаївська область). У 2015 р. 110-річниця від дня народження Н.А.Хасевича була відзначена на державному рівні.

  • вулицю Микитина на вулицю Рівненська

Рівне – місто в Україні, обласний центр Рівненської області. Центр Рівненського району та Рівненської громади один із центрів машинобудування, хімічної, легкої, харчової та торгової промисловості.

Відоме в історичних джерелах з 1283 р. місто отримало Магдебурзьке право. З 1492 р. знаходилось у складі Галицько-Волинського Князівства, Великого Князівства Литовського, Руського і  Жемайтійського, з 1569 р.- Речі Посполитої, у 1793-1917 рр. – Російської імперії. У 1917-1920 рр. під владою Української Народної Республіки та Української Держави. 1921-1939 рр. – Польської Республіки, 1939-1941 рр. – Української РСР у складі СРСР, 1941-1944 рр. – центр німецького рейхскомісаріату «Україна», у 1944 – 1993 рр. – обласний центр Української РСР. З 24 серпня 1991 р. – Української самостійної держави. У місті працює 25 інститутів, коледжів та ліцеїв, театр, філармонія, музеї, кінотеатри, бібліотеки, культові споруди тощо.

Місто Рівне внесено в Список історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878.

  • вулицю Михайличенка на вулицю Князя Святослава Хороброго

Святослав Ігоревич Рюрикович (938-972 рр.) – Великий Князь Київський (945-972 рр.) єдиний син Великого Київського Князя Ігоря та Княгині Ольги. Після загибелі батька під час походу на древлян перебував під регенством матері до 964 р. Отримавши від неї князівські повноваження, здійснював активну зовнішню політику з метою розширення території Великого Князівства Київського від Балтійського моря до Чорного моря, від Карпат до Волги. У 964-966 рр. підкорив булгар на р. Ока та Середній Волзі племена в’ятичів, розгромив столицю Хазарського каганату – Саркел на Доні, підкорив племена ясів, касогів на Північному Кавказі. У 967-969 рр. Святослав розпочав наступ на Балкани – проти Болгарії, де вступив в протистояння з Візантійською Імперією. Його перший поход був перерваний нападом печенігів на Київ, який змусив Святослава повернутися до своєї столиці.

У 969-971 рр. військо Святослава здійснило другий похід у Болгарію, де відбулась війна з Візантійською Імперію, яка закінчилась мирним договором. У 972 р. під час повернення до Києва загін Князя Святослава потрапив на Дніпровських порогах у засідку печенігів, де він і всі його воїни загинули у нерівному бою. Місце загибелі Князя Святослава (біля с. Микільське – на – Дніпрі Дніпропетровської області) – є пам’ятником історії національного значення згідно постанови Уряду України від 03.09.2009 р. № 928.

В Україні встановлені пам’ятники князю Святославу Хороброму у Києві, Запоріжжі, Маріуполі, с.Старі Петрівці. Його іменем названі вулиці у Києві, Дніпрі, Львові, Хмельницькому, Кропивницькому, Вінниці, Павлограді.

Указом Президента України від 22.08.2018 р. № 232 3-му окремому полку спеціального призначення ЗСУ присвоєно ім’я Князя Святослава Хороброго.

  • вулицю Надьожкіна на вулицю Юрія Липи

Липа  Юрій  Іванович  (1900 – 1944 рр.) Український громадський діяч, письменник, поет, публіцист, лікар, автор геополітичної концепції України. Один із провідних українських філософів першої половини ХХ ст. У 1917-1918 рр. учасник збройної боротьби у складі армії Української Народної Республіки проти військ білогвардійської Росії.

flag azova geroyam slava

З початком 1920 р. він емігрує в Польщу. Закінчив медичний факультет Познанського університету. Ю.І.Липа бере активну участь в українському громадсько-політичному і культурному житті. Створив і видав політичні та філософські твори – «Українська доба», «Українська раса», «Призначення України», «Великі заповіти», «Чорноморські доктрини», «Розподіл Росії», які стали теоретичною основою сучасної української геополітики. В умовах Другої Світової війни Ю.І.Липа продовжував теоретичну діяльність і одночасно брав участь в організації медичної служби Української Повстанської Армії та роботі в її шпиталях. 19 серпня 1944 р. Юрій Липа був захоплений в полон підрозділами держбезпеки СРСР і закатований під час допиту.

Іменем Юрія Липи названі вулиці в містах України – Одесі, Києві, Львові, Кропивницькому, Конотопі, Сумах, Краматорську, Дніпрі.

  • вулицю Окська на вулицю Дмитра Донцова

Донцов Дмитро Іванович (1883-1973 рр.) народився у м. Мелітополь. Український літературний критик, публіцист, філософ, політичний  діяч, головний ідеолог української національної ідеї. Випускник Мелітопольського реального училища, екстерном закінчив Санкт-Петербурзьку Миколаївську гімназію. Навчався на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету.

У 1905 р. вступив в Українську соціал-демократичну партію, двічі був арештований царськими жандармами у 1905 р. у Санкт-Петербурзі та у 1908 р. у Києві. Після восьмимісячного ув’язнення був звільнений і виїхав в Австро-Угорську імперію.

Навчався у  Віденському університеті і отримав ступінь доктора юридичних наук. Під час першого Світової війни перебував також у Німеччині, Швейцарії, як Голова Союзу визволення України. Працював в урядових органах Української Держави та Української Народної Республіки у 1918-1921 рр.

У 1920-1930 рр. активно розробляв основи українського націоналізму. В зв’язку з початком Другої Світової війни виїхав у США і Канаду де працював викладачем у навчальних закладах і помер у 1973 р.

Його іменем названі вулиці і провулки у містах: Дніпро, Житомир, Івано-Франківськ, Луцьк, Львів, Мелітополь, Одеса, Суми, Херсон, Кропивницький, село Нижньосірогозького району Херсонської області

  • парк ім. Пушкіна  на парк Захисників Неба

одним із родів військ Збройних Сил України є частини протиповітряної оборони Військово-повітряних Сил України.  Повітряний  простір  південно-східних кордонів України над великими містами – важливими промисловими центрами захищає 301 зенітний ракетний полк трьохдивізіонного складу з дислокацією у м. Нікополь.

Військовослужбовці вищеназваної військової частини з 2014 р. брали участь у Антитерористичній  операції /Операції спеціальних сил/. З моменту повномаштабного вторгнення російської держави-агресора в Україну полк у повному складі був виведений на бойові позиції із завданням захисту південних областей України від ворожої авіації.

1 19 1

За період бойових дій ракетники полка вразили близько пів тисячі ворожих цілей: БПЛА, літаків у т.ч. винищувач-бомбардувальник СУ-35. Під час виконання бойових завдань полк мав безповоротні втрати – загинули 12 військовослужбовців у т.ч. і мешканці м.Нікополя, мобілізовані до лав ЗСУ.

Указом Президента України від 26 серпня 2022 р. № 608 полк був нагороджений Почесною відзнакою «За мужність і звитягу».

З метою відновлення історичних традицій національного війська України та зважаючи на зразкове виконання покладених завдань особовим складом Указом Президента України від 05.08.2023 р. № 479 301-у зенітному ракетному полку ПС ЗСУ присвоєно почесне найменування «Нікопольський».

  • вулицю Радищева на вулицю Ярослава Стецька

Стецько Ярослав Семенович (1912 -1986 рр.) український політичний діяч, один із ідеологів, організаторів і керівників Організації Українських Націоналістів (ОУН). У 1930р., 1934-1937 рр. репресований польською поліцією знаходився в ув’язнені. З 1941 р – перший заступник Провідника ОУН(б) Степана Бандери. Разом з ним був автором Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. Після чого був заарештований гестапо і перебував разом з ним  в концтаборі «Заксенгаузен» до вересня  1944 р. Був переведений на домашній арешт, звідки втік до розташування американських військ.

Після лікування внаслідок тяжкого поранення повернувся у 1945 р. до активної політичної діяльності. 16 квітня 1946 р. Я.Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН) з метою об’єднання зусиль поневолених комуністично-радянським режимом народів СРСР. Центри АБН були створені у Європі, Азії, Африці і Латинській Америці для протистояння експансії СРСР та боротьби з ним, яка закінчилась його розпадом. Я.С.Стецько підтримував відносини з керівниками США, Філіпін, Китайської республіки, Іспанії, Франції, ФРН, Австралії, Італії та інших країн. З 1968р. Я.Стецько очолив також ОУН(б) до кінця свого життя, яке перервалося внаслідок важкої хвороби у 1986 р. Його іменем названі вулиці у Львові, Бучі, Луцьку, Тернополі, Хмельницькому.

  • вулицю Сергія Прокоф’єва на вулицю Князя Володимира Мономаха

Князь Володимир ІІ Мономах (у хрещенні Василій) (1053-19.05.1125 р.) – князь Смоленський (1073-1078 рр.), Чернігівський (1076-1077, 1078-1094 рр.), Переяславський (1094-1113 рр.), великий Князь Київський (1113-1125 рр.). Син Київського Князя Всеволода Ярославича і доньки візантійського імператора Костянтина ІХ Багрянородного із роду Мономахів. Володимир ІІ був організатором успішних походів проти половців і забезпечив охорону південних кордонів Великого Київського Князівства. Учасник князівських з’їздів – Любецького (1097р.) та Витичівського (1100р.) з метою збереження єдності держави. Розширив законодавство – «Руську правду» Ярослава Мудрого, додавши свій «Статут» у 1113р. Автор дидактичної праці «Повчання» (близько 1109р.). Був одружений із королівною Гітою – донькою англійського короля Гарольда ІІ.

Князь Володимир Мономах єдиний із Великих Київських князів, який залишив на стінах собору Софії Київської два графіті, що робить його винятковою особою, як з історичного так і психологічного погляду.         Іменем Князя Володимира Мономаха названі вулиці у м.Києві, Коростені, Вишгороді, Броварах, Дніпрі, Марганці, Полтаві, Черкасах та інших.

Указом Президента України від 06.05.2020 р. ім’я Князя Володимира Мономаха присвоєно 53-й окремій механізованій бригаді Збройних Сил України

  • вулицю Сурикова на вулицю Гетьмана Якова Шаха

Шах  Яків (р.н.н)  осавул запорозьких низових козаків, обраний гетьманом на Томаківській Січі у середині 70-х років ХVІ ст. Побратим запорозького гетьмана Івана Підкови, учасник походів проти турок і татар в Молдавію у 1577-1578 рр. Під тиском турецького султана і кримського хана польська влада добилася усунення Якова Шаха з посади гетьмана і ув’язнила його у Канівському монастирі, де він і помер у 1583 р. Похований поряд з Іваном Підковою на Чернечій Горі, яка належить монастирю і де на сьогодні знаходиться національний заповідник «Могила Тараса Шевченка».

  • вулицю Терська на вулицю Гетьмана Богдана Микошинського

Богдан Микошинський  (сер. ХVI ст. – після 1596 р.) український і військовий діяч, Гетьман Війська Запорозького у 1586 р. і 1594 р. Очолював боротьбу запорозьких козаків Томаківської та Базавлуцької Запорозьких Січей проти нападів турок і татар. Один з керівників коаліції країн Європи на чолі із Священною Римською імперією проти агресії Османської імперії, Кримського ханства проти європейських народів. Помер після 1596 р.

  • провулок Толстого на провулок Веселковий

Походить від слова веселка, подібними до кольорів веселки, різнобарвні тощо. Використовується у прямому і переносному значенні.

  • вулицю Цимлянська на вулицю Трипільська

Походить від назви Трипільської археологічної культури часів неоліту і раннього енеоліту 4800-3000 р. до Р.Х., яка отримала свою назву від назви села Трипілля на Київщині, де наприкінці ХІХ ст. була відкрита українським археологом чеського походження В.В.Хвойкою.

Трипільська культура була розташована між Карпатами і Дніпром на території сучасної України, Молдови та Румунії, загальною площею350 тис.кв.км. У часи розквіту їй належали найбільші за розміром поселення у Європі, кількістю мешканців яких було 10 000 – 15 000 осіб.

В Україні виявлені більше 2000 пам’яток трипільської культури, представники якої давньоземлеробські племена чисельність яких була від 400000 до 2000000 осіб (за оцінкою різних вчених). Трипільська археологічна культура вважається однією із найдавніших працивілізацій Євразії. Її численні артефакти представлені в заповідниках-музеях України та за кордоном.

  • провулок Цілинний на  провулок Квітки Цісик

Квітослава-Орися Цісик (1953-1998 рр.), американська співачка українського походження, виконавиця українських народних і популярних пісень, оперна співачка, брала участь у національно-культурній і громадсько-політичній діяльності української громади в США.

За оцінками музикознавців Квітка Цісик мала рідкісне коларатурне сопрано, неймовірний вокальний тембр, який надавав їй під час співу українських пісень незабутній вплив для всіх, хто його чув …

  • вулицю Чайковського на вулицю Героїв-рятувальників

на честь  особового  складу  28-ї державної пожежно-рятувальної частини  7-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Дніпропетровській області, який з початку збройної агресії російської держави знаходиться при виконанні своїх обов’язків. З 12 липня 2022 р., коли Нікополь став об’єктом постійних терористичних ракетно-артилерійських обстрілів російських військ з тимчасово окупованої території Запорізької області на лівому березі Каховського водосховища/Дніпра з червня 2023 р. Нікопольські рятувальники також опинились під регулярними масованими обстрілами ворожими реактивними системами залпового вогню «Град», «Ураган», ствольної артилерії 100 мм, 122 мм, 152 мм, 203 мм калібрів. Незважаючи на смертельну небезпеку бійці служби цивільного захисту приходять на допомогу мирним мешканцям у т.ч.дітей, які потрапили під завали зруйнованих будинків по:

  •  вул. Білоруська 20 липня 2022 р.,
  • по вул. В. Усова 11 серпня 2022 р., де особливо було складно проводити аварійно-рятувальні роботи в зв’язку з руйнуванням міжповерхових перекритів  квартир,
  • по пров. Звивистий 12 квітня 2023 р.,
  • по  вул. Кальсіна 06 травня 2023 р. та інших.

У всіх випадках пораненим, травмованим, контуженим громадянам була надана  домедична допомога, організована евакуація та подальший супровід людей до укритів.

З метою відзначення героїчної праці особового складу ДСНС України під час проведення аварійно-рятувальних робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій внаслідок збройної агресії росії проти України є підстава для перейменування однієї з вулиць м. Нікополь

  • Вулицю Чехова на вулицю Героїв Азова

Узагальнена назва українських військовослужбовців і добровольців – учасників битви за Маріуполь, яка почалася після повномаштабного російського вторгнення в Україну і тривала з 24 лютого по 20 травня 2022 р. – всього 86 днів, з них 82 дні в оточенні.

У складі оборонців Маріуполя були підрозділи Збройних Сил України: сухопутних військ, Військово-повітряних сил, Військово-морських сил, територіальної оборони, Національної Гвардії та Національної поліції України, Служби безпеки України, Прикордонної служби України, добровольчих формувань, в цілому 4000-4500 осіб, серед яких були мешканці Нікополя.

В наслідок жорстоких кровопролитних боїв з російськими військами місто Маріуполь, його промислові підприємства, сельбищна територія та об’єкти соціально-культурної інфраструктури зазнали руйнувань з численними людськими жертвами.

Одним із головних військових підрозділів оборонців Маріуполя був полк «Азов» Національної Гвардії України, який під час боїв знищив і поранив кілька тисяч російських військовослужбовців.

У травні 2022 р. за наказом Верховного Головнокомандування ЗСУ було віддано наказ командуванню українських військ  в Маріуполі, які зосередились на території меткомбінату «Азовсталь» зберегти життя особового складу шляхом виходу на окуповану територію із складанням зброї. За російськими даними в полоні опинились 2434 військовослужбовців ЗСУ, в т.ч. 800 бійців полку «Азов».

У липні 2022 р. в с. Оленівка було підступно вбито і поранено близько 180 захисників Маріуполя.

У  вересні 2022 р. відбувся частковий обмін полонених між Україною і Росією в наслідок чого в Україну повернулись 215 осіб із числа захисників Маріуполя.

To Top
Розділи
Назад
Важливі
Новини
Lite
Допо-га
×