Купити квартиру в Дніпрі

Допомога населенню
2211
2211

У Нікополі перейменують парк Перемоги і ще низку вулиць – почалося обговорення

У Нікополі перейменують парк Перемоги і ще низку вулиць почалося обговорення

У Нікополі перейменують парк Перемоги і ще низку вулиць. Про це повідомили на офіційному сайті міської ради, передає Nikopolnews

З 21 лютого по 21 березня у місті проходять відповідні громадські обговорення. Їх організатором є управління містобудування та архітектури Нікопольської міської ради.

У Нікополі перейменують парк Перемоги і ще низку вулиць

  • вулицю Воїнів-афганців на вулицю Захисників України

узагальнена назва військовослужбовців Збройних Сил України, волонтерів, бійців територіальної оборони, учасників АТО та ООС, всіх, хто брав участь у захисті України у боротьбі з російськими сепаратистами незаконних збройних формувань і російськими військовослужбовцями тощо.

Указом Президента України в 2014 р. було встановлено державне свято – День захисника України на 14 жовтня – День Святого Покрова Божої Матері і День українського козацтва. 14 липня 2021 р. Верховна Рада України перейменувала вищеназване свято на День захисника та захисниці України. У 2023 р. в зв’язку з реформою церковного календаря, пов’язаного з переходом на новоюліанський, дату свята перенесли на 1 жовтня.

Під час захисту державного суверенітету, територіальної цілісності і незалежності України у 2014-2023 рр. за мужність і героїзм в боях було відзначено державними нагородами близько 30000 захисників і захисниць України, серед яких є десятки нікопольців.

  • вулицю Дружби на вулицю Дмитра Яворницького

Дмитро Яворницький – уродженець Харківської губернії (1855-1946 рр.), випускник  історико-філологічного факультету Харківського університету, видатний український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, музеєзнавець, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка Т.Г., академік Всеукраїнської Академії наук УРСР. Один із фундаторів обласного краєзнавчого музею ім. О.М.Поля, який на сьогодні є Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І.Яворницького. Автор понад 1500 наукових праць, у т.ч. фундаментальної трьохтомної наукової праці «История запорожских казаков», двохтомної – «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», «Дніпрові пороги», збірок документів з історії запорозьких козаків, тощо.

Починаючи з 1882 р. до 1930 р. Д.І.Яворницький здійснював численні науково-пошукові експедиції по історичним місцям Запорожжя,  особливо містечко Нікополь, с. Капулівка, с. Покровське, острів Томаківка, острів Хортиця тощо, звідки привозив багато історичних артефактів у Катеринославський музей. Здійснював археологічні дослідження на місцях Запорозьких Січей на території Нікопольського краю.

Громадсько-політичні погляди Д.І.Яворницького за окремішність українського народу та збереження його мови і культурних цінностей викликали негативні реакції представників російської царської адміністрації, перебував під таємним наглядом поліції. Царські чиновники вислали Д.І.Яворницького  на три роки до Середньої Азії, де він не полишив наукової роботи. Д.І.Яворницький плідно працював в архівах Москви, Санкт-Петербурга, Варшави, здійснив експедицію в Соловецький монастир, де оглянув і описав могилу останнього кошового отамана Запорозької Січі  Петра Калнишевського і виявив у церковному архіві цінні документи про його ув’язнення у монастирській в’язниці по звинуваченні у державній зраді.

Д.І.Яворницький підтримував дружні відносини і листування не тільки з науковцями столичних центрів, але й з багатьма діячами культури та нащадками козацьких родин, зокрема у Нікополі.

Після встановлення комуністично-радянської влади в Україні Д.І.Яворницький, незважаючи на його заслуги у створенні державного обласного архіву, п’ятирічну археологічну експедицію на будівництві ДніпроГЕС, збереження багатьох пам’яток культури, був під таємним наглядом органів радянської державної безпеки, звинувачений в українському буржуазному націоналізмі і його звільнили з посади директора Дніпропетровського крайового музею, не виплачували пенсію. Тільки допомога його прихильників врятували Д.І.Яворницького від голодної смерті. Ім’я Д.І.Яворницького присвоєно музею де він працював, біля якого в 1960 р. перепоховали його останки з цвинтаря, який ліквідовували. Також його іменем названо центральний проспект м. Дніпра, заснована премія ім. Д. І. Яворницького національної спілки краєзнавців України.

Borozniy Stepan Ivanovich

  • вулицю Олександра Сухорукова на вулицю Степана Борозного

Борозний Степан Іванович – відомий діяч Українського національно-визвольного руху, народився у 1921 р. на Тернопільщині. Навчався у гімназії в Тернополі і у семінарії у Самборі. Від 1939 р. член Організації Українських Націоналістів. У травні 1941р. арештований НКВС УРСР і вивезений на заслання в Тюмень (Сибір). Звідки втік і під час радянсько-німецької війни таємно повернувся в Україну,  перейшовши лінію фронту. Під час нацистської окупації брав участь у підпільній роботі ОУН, воював в лавах УПА і брав участь у боях з військами НКВС. У січні 1945 р. потрапив у  полон, засуджений до смертної кари, яку замінили на 20 років каторги за Полярним Колом. У 1953 р. брав участь у  Норильському повстанні політв’язнів. Після його придушення перебував у концтаборах МВС СРСР в Іркутській області до 1959 р., на засланні – до 1964р.

Через заборону компартійно-радянських органів на його повернення в Західну Україну, оселився в м.Нікополь, де працював на різних підприємствах та в установах. У кінці 1980-х років брав участь у створені Товариства української мови імені Тараса Шевченка м.Нікополя і Нікопольського району. Автор віршів і статей опублікованих ЗМІ. Помер у 2012 р. Похований у м.Нікополі.

щгщз

Автор: Дмитро Гузий

  • вулицю Партизанська на вулицю Броварська

Броварська – походить від назви міста Бровари, адміністративного центру Броварського  району Київської області. Розташоване на лівому  березі Дніпра. Північно-західне передмістя Києва.  Бровари, ймовірно, засновані близько 1120 року, але вперше згадуються у вірогідних документальних джерелах з 1630 року, статус міста надано в 1956 році. Починаючи від 1970-х років місто має значну промислову базу. Відтоді у Броварах триває «будівельний бум», завдяки якому, місто посідає в країні третє місце за кількістю введеного в експлуатацію житла на одного мешканця (після Ірпеня і Бучі).

Взуттєва столиця України.

Найпоширеніша  версія щодо походження назви міста Бровари –  від професії  бровар (пивовар). Слово бровар має польсько-німецьку історію (має спільне походження з англ. словами brew і beer), але в XVII ст. воно вже було поширене і на теренах сучасної України. На карті України Боплана, яка була створена на замовлення Речі Посполитої у 1630-х роках та видана в 1648 році, Бровари з’явились під латинською назвою Brewary. Згодом, на пізніших картах місто позначалося латинськими назвами Brovary та Browary.

  • вулицю Перемоги на  вулицю Січових Стрільців

З ініціативи представників українських політичних партій та громадських організацій Галичини у 1913 р. було створено Українське військове товариство «Січові стрільці» у м. Борислав. Протягом кількох місяців були сформовані на громадських засадах воєнізовані підрозділи і офіцерська школа. Вищеназвана ініціатива була підтримана українцями Галичини, які сформували близько 50 товариств «Січових стрільців», а також були створені стрілецькі товариства «Січ» та «Сокіл». Військову підготовку здійснювали українці, військовослужбовці запасу австро-угорської армії, які проводили спільні військові навчання та маневри вищеназваних товариств, які супроводжувались науково-просвітньою та виховною роботою. Масштабні заходи стали свідченням збереження національних традицій та  державних спрямувань українського визвольного руху.

Після початку першої Світової війни у 1914 р., незважаючи на спротив польських націоналістів, був створений легіон українських січових стрільців, який взяв участь у боях з російськими військами, що здійснили вторгнення на Галичину і Буковину. Протягом 1914-1918 рр. січові стрільці брали участь у бойових діях і отримували поповнення із числа представників українських товариств. Весною 1918 р. легіон УСС брав участь у поході австро-угорських і німецьких військ на допомогу армії Української Народної Республіки у війні з більшовицько-радянською Росією.

10 квітня 1918 р. Січові стрільці захопили Херсон і три пароплави у порту. Десантом вони висадились у Нікополі, де переслідували більшовиків, які вивозили скарбницю міста. Протягом квітня – жовтня 1918 р. перебували на Запорожжі, де вели виховну роботу з місцевим населенням.

У листопаді 1918 р. легіон УСС був виведений з Наддніпровщини в Галичину, де взяв участь у боях за незалежність Західно-Української Республіки, яка була проголошена 1 листопада 1918 р. і потім у війні з поляками.

Під впливом національно-патріотичних настроїв військовополонених австро-угорської армії із числа українських мешканців Галичини і Буковини Українська Центральна Рада дала згоду сформувати із них Галицько-Буковинський курінь (1-й курінь Січових стрільців). Він брав участь у боях з більшовицькою армією Радянської Росії до квітня 1918 р. Під час Української Держави частина Січових стрільців знаходилась на службі у Запорізькій дивізії. Під час антигетьманського повстання у листопаді 1918 р. Січові стрільці підтримали відновлення Української Народної Республіки та її злуку із ЗУНР у січні 1919 р. Згодом були створені армійські підрозділи Січових стрільців армії УНР, які воювали проти більшовиків до кінця 1920 р.

У 1920 р. значна кількість старшин і козаків частин Січових стрільців взяли участь у діяльності Української Військової Організації, з 1929 р. Організації Українських Націоналістів для продовження боротьби за незалежність України.

Пам’ять про Січових Стрільців увічнена в назвах вулиць у Києві, Дніпрі, Білій Церкві, Броварах, Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Хмельницькому, Конотопі, Полтаві, Запоріжжі, Чернівцях, Кам’янці-Подільському, Чернігові. Указом Президента України від 14 жовтня 2022 р. 9-му прикордонному загону Державної прикордонної служби України присвоєно почесне найменування «Імені Січових Стрільців».

  • вулицю Переможців на вулицю Юрія Чернявського

Чернявський Юрій Васильович – 1926 року народження, уродженець і мешканець м. Нікополь, учився у СШ № 9. У 1938 р. його батько був розстріляний органами НКВС по звинуваченню у антирадянській діяльності. Під час німецької окупації Нікополя у 1942 р. вступив у таємний молодіжний осередок Нікопольської організації українських націоналістів під керівництвом Ф.Вовка, брав участь у антифашистській підпільній діяльності.

Восени 1943 р., після викриття у м. Нікополі німецькою службою безпеки (СД) таємного осередку ОУН, Чернявський Ю.В. у складі групи підпільників був направлений на Західну Україну. На виконання завдань Головного проводу ОУН і командування Української Повстанської Армії знаходився на території країн Центральної Європи, які були під владою нацистської Німеччини, зокрема брав участь у Словацькому національному повстанні у серпні-жовтні 1944 р.

У повоєнний період був викритий, заарештований і засуджений органами державної безпеки СРСР на 25 років каторги. Перебував на об’єкті № 501 «Гулагу МВД СССР». У 1955 р. був амністований. У 1957 р. був реабілітований його батько, як безпідставно репресований. Десятки років працював на Нікопольському Південнотрубному заводі.

У 1998 р. Чернявський Ю.В. був визнаний комісією Верховної Ради України учасником Європейського руху опору під час Другої Світової війни у боротьбі з нацистською Німеччиною. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медаллю «Захисник України», ювілейними медалями і знаками. За чинним законодавством Чернявський Ю.В. визнаний, як борець за незалежність України у ХХ ст. Помер Чернявський у 2018 р. Похований на міському цвинтарі. У Нікополі проживають його родичі.

  • вулицю Слави на вулицю Героїчна

походить від слова героїзм, Герой – (від давньо-грецької heros — напівбог, славетна людина, захисник) — особа, що проявляє вищу форму мужності, розв’язує суспільно значущі конфлікти; яка за свої досягнення чи якості розглядається як ідеал, приклад для наслідування. Герой береться за розв’язання, як правило, виключних за своїми масштабами і труднощами завдань. Він бере на себе підвищені обов’язки і більшу відповідальність, ніж люди, які керуються загальноприйнятими нормами поведінки.

  • вулицю Фестивальна на вулицю Петриківська

походить від назви  українського декоративно-орнаментального народного мистецтва Петриківський розпис, або «петриківка», малярства, яке зародилося на Дніпровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва. У сучасному розумінні цей напрямок утворився наприкінці XIX століття — на початку XX століття. Походження петриківського розпису пов’язують з козацтвом і заселенням Дніпровщини вихідцями з Полтавщини, Слобожанщини та Поділля у XVIII столітті та в першій половині XIX століття. Петриківський розпис — не лише народне мистецтво, що зберігає звичаї  оздоблення українського житла, але й сучасний живопис, який розвивається та набуває нових рис.

5 грудня 2013 року петриківський розпис  було внесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

nikopol2

  • Парк Перемоги на парк Козацької Слави

Українське козацтво – феноменальне явище світової історії, яке не має аналогів у інших народів. У минулому Україну називали «козацька земля», «козацька нація». Останні півтисячоліття багато вчених, державних і політичних діячів інших країн сприймали козацтво як дивовижний винахід українського національного генія. Упродовж століть козаки були наймогутнішою військово-оборонною і духовною силою, яка звитяжно боролася із загарбницькою політикою сусідніх держав, їхніми мілітаристськими арміями.

Нікополь — єдине місто України, яке веде своє походження від Запорозької Січі, а Нікопольщина — колиска п’яти Запорозьких Січей. Саме на наших землях колись розташовувалися Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька,  Підпільненська Січі. А на Микитинській Січі, що розміщувалася на території сучасного м. Нікополь, козаки обрали Б .Хмельницького гетьманом і саме звідси у 1648 р. розпочалася національно-визвольна війна, в ході якої було утворено Українську Козацьку Державу. На Чортомлицькій Січі багато років поспіль кошовим отаманом був  легендарний Іван Сірко, який також похований на території Нікопольського району.

Протягом кількох століть українські козаки стерегли кордони, воювали, захищаючи не лише власні інтереси, а й інтереси інших країн: козацькі загони були бажаною підмогою і у польському, і у французькому війську. Воювали на суші і на морі. Про славетні бої і походи козаків, про їх сміливість, відвагу й винахідливість ходять легенди. Козаки були неперевершеними майстрами військової справи свого часу.

Слава про волелюбних, українських предків, несхитної волі славних козаків, живе і донині. І сьогодні, коли йде становлення незалежної України, як ніколи, актуальним є вшанування героїчного минулого нашого народу.

Взяти участь у громадських обговореннях може кожен охочий, надіславши свої пропозиції на пошту чи електронну пошту:

Якщо ви подаєте свої пропозиції, то у них повинні бути вказані: прізвища, імені, по батькові та адреси особи. Юридичні особи подають пропозиції у письмовій формі із зазначенням їх найменування та місцезнаходження. Анонімні пропозиції не реєструються і не розглядаються.

Результати громадських обговорень будуть оприлюдненні на сайті міської ради протягом 14 днів.

To Top
Розділи
Назад
Важливі
Новини
Lite
Допо-га
×