Ветеран з Нікопольщини потребує допомоги. Його звуть Сергій Шпонька. Йому 28 років. У нього є родина: дружина і син, якому рік і шість місяців. Сергій отримав важку травму хребта під час служби, перебуваючи на фронті. Має інвалідність. І часто не має за що купити собі ліки… Адже знайти роботу з такими проблемами зі здоров’ям, як у нього, виявилося зовсім не просто. Були моменти, коли навіть хотілося попрощатися з життям… Але, на щастя, з’явилося те, що дало надію…
Про Сергія редакції Nikopolnews розповіли небайдужі люди. Аби ми написали матеріал. І, можливо, знайдуться бажаючі підтримати його на даному, дуже непростому, відрізку життя.
Сам Сергій каже:
Таких як, я, на жаль, багато. І хлопців, і дівчат. Які не можуть знайти своє місце в житті, повернувшись з фронту. Мені б дуже хотілося допомогти їм…
Про те, що він хотів би допомогти іншим і що йому болить за своїх побратимів і посестер, Захисник під час нашої бесіди говорив декілька разів…
Ветеран з Нікопольщини потребує допомоги
Сергій Шпонька розповів нам свою історію.
Він – колишній військовослужбовець з 25 десантно-штурмової бригади. У цій бригаді служив з 26 лютого 2022 року до 25 листопада 2023 року. Потім за станом здоров’я, по обмеженій придатності і інвалідності, був переведений до міста Житомир до військової частини 2900. Прослужив там ще 7 місяців, і 18 червня 2024 року був звільнений по інвалідності. У нього третя група.
Тягнув велику колоду, впав і серйозно травмувався
Травму отримав ще навесні 2022 року, перебуваючи в селі Олександропіль Донецької області. Згадує, що це була ніч з 7 на 8 травня.
Ми були на охороні техніки. Нам передали сигнал, що, будьте обережні, хлопці, можлива висадка ДРГ з вертольоту. «Ліхтарики не вмикати, червоні маячки не включати, багаття тим більше не палити, бо буде горе. Можуть напасти – ви й не помітите», – розповідає ветеран
Каже, що у ту ніч тягав дрова. І от, тягнучи велику колоду, перечепився через гілки, і дуже невдало впав.
Упав на пеньок. І той пеньок вдарив по плиті броніка. І плита броніка увійшла в поперековий відділ ребром. І зламала хребці. Побратими затягли в намет і сказали відлежуватися. Вранці нас поміняли, – згадує Сергій…
Потім було ще два роки служби, і врешті звільнення.
Звільнився, і от вже майже рік як я не можу ніде влаштуватися… – каже чоловік
«Лежати – у нас такої роботи немає»
Розповідає, що декілька спроб знайти роботу виявилися безуспішними. Так, зокрема, він намагався влаштуватися до відділу благоустрою у селищі Кам’янському, де зараз проживає.
Але на третій день роботи у нас була вирізка порослі і прибирання за місцевою котельною. Трава, дерева, всяке сміття прибирали. І коли цю поросль прибирали, там були такі деревцята добротно-товсті і високі. І ось я так натягався… Три-чотири колоди перетягнув. Сказати що вони дуже важкі – для здорової людини вони не дуже важкі. А для мене з моїм переламаним хребтом, вони дуже важкі. Вони 15 кг важили, а у мене максимальна вантажепідйомність, так як мені нейрохірурги казали, – лише 10 кілограм. І на четвертий день я вже піднятися не зміг без допомоги. На жаль, просити довелося дружину дати мені милиці. Вийшов на роботу на милицях і сказав, що, вибачте, але працювати зі своїм здоров’ям я не можу у вас. Мене хоч і попереджали перед цим, що це важка робота, але я думав, що я потягну… – розповідає Сергій про свою першу спробу працевлаштуватися
З відділу благоустрою йому довелося звільнитися.
Згодом вирішив спробувати влаштуватися прибиральником території у Нікополі.
Але мене також відмовляли. Кажуть: «Ну, вибачте. Тут здорові люди зі здоровими спинами злягають, а ви… Куди ви підете? Ви навіть підмітати станете, ви ж довго стояти не можете?» «Ну, так, стояти не можу довго». «Сидіти ви також не можете довго. Ну, а лежати – у нас такої роботи немає», – згадує Сергій…
Не хотілося жити, але потім з’явилася надія
Після декількох невдалих спроб працевлаштуватися, на тлі постійного болю у спині, потреби у ліках і усвідомлення, що він нічого не може дати своїй родині, чоловіка охопило відчуття пригніченості. Не хотілося жити.
Хоч і розумів, що у мене сину лише рік і шість, і мені потрібно його підіймати, але стан моральний був дуже важкий, – каже Сергій
На щастя, саме тоді він дізнався про існування організації, яка могла йому допомогти. І з’явилося «світло в кінці тунелю».
Мені підказали, що є такий Нікопольський супровід ветеранів і ветеранок, демобілізованих і осіб з інвалідністю, і що вони допомагають… І з психологічними моментами, і з роботою… Я звернувся, і вони дали мені хоча б якийсь сенс, якусь надію на майбутнє, на те, щоб відчути себе дійсно людиною, – каже Сергій
Він додає, що, на жаль, він такий не один.
Нас дуже багато. І в Нікополі, і в Нікопольському районі, і в інших районах. Дуже багато таких – і хлопців, і дівчат… І чоловіків, і жінок, які не можуть ні працевлаштуватися, ні отримувати гідну пенсію. Так як у мене. Я віддав два з половиною роки життя і здоров’я нашій країні, але натомість я отримав пенсію спочатку 3665 грн – це як цивільному мені призначили, хоча я був діючим військовим… Аби оформити військову пенсію, постійно чогось не вистачало: то форми 5, то УБД. Тільки за 3-4 місяці до звільнення я зміг добитися, щоб мені надали УБД. Бо, на жаль, коли в 25-ці служив, мені сказали, що я його гідний, не заслужив. Хоча в бойових умовах провів достатньо часу. І достатньо віддав здоров’я і набачився того, чого не бажаю нікому побачити, хоча й не був на нулі, – каже Сергій
За його словами, зараз він досить часто звертається до побратимів, до волонтерів. Які його підтримують, чим можуть.
І нарешті з’явилася реальна перспектива працевлаштуватися!
Мене відправили на 5-тиденний курс-тренінг в Дніпровський навчально-технічний центр ветеранського простору. З проведення курсу відновлювальної зеленої енергетики на професію електромонтажник-монтер з ремонту і обслуговування електроустаткування першої групи. Зараз буду їхати на ознайомчий день перед початком навчання. А початок навчання у нас буде 23 червня. Мене радує, що я зможу пройти і теорію, і практику. Під час практики нам будуть надавати житло – тобто гуртожиток, добре облаштований. І потім обіцяють працевлаштувати до себе в компанію, – радіє такій перспективі Сергій
Але ж поки все це відбудеться, поки проходитиме усі етапи і дійде до працевлаштування, треба якось жити.
Я зараз дуже потребую фінансової допомоги. Так як постійно сиджу на цих знеболюючих уколах. У мене один укол коштує майже 80 гривень. На жаль, це Налбофін (наркотичний засіб). Від якого дуже страждають внутрішні органи. Серце, печінка, нирки… Від нього у мене пісок в нирках вже з’явився. Але терплю, бо вибору немає, – каже Сергій
“На жаль, не всі знають про організації, які допомагають ветеранам”
Ще чоловік розповів, що нещодавно побував на ветеранському форумі «Ветеран знайди своє» від Титани.UA. Захід проводився в Єврейському центрі «Менора» у Дніпрі.
Дуже багато класних емоцій і приємних відчуттів, згадок. Дуже багато спеціалістів і людей, які надавали свої послуги і надають зараз для ветеранів, ветеранок, демобілізованих осіб, осіб з інвалідністю. І все це дуже класно, але, на жаль, не всі про це можуть дізнатися, не всі обізнані… Я дуже хочу допомогти і побратимам, і посестрам, які на інвалідності. Особливо боляче, коли люди відвоювали, відслужили по 5 і навіть по 10 років, і вони не можуть вибити ні інвалідність, ні пенсію, ні пільг, ні соціальних гарантій. Їх ніхто не визнає дійсними захисниками нашої країни. Вони зіштовхуються з такими ж труднощами, як я, а то і гірше, – каже Сергій…
«Мені соромно просити, але я не бачу іншого виходу»
Він дуже переживає, що зараз нічого не може дати своїй родині – дружині і сину. Але він бореться, стукає у різні двері. Сподівається, що у нього вийде отримати професію і зайняти гідне місце у суспільстві
Зараз йому дуже потрібна підтримка небайдужих.
Мені соромно просити, і навіть гидко за себе… Але я поки що не маю іншого виходу, як звернутися за допомогою… – каже ветеран
Якщо ви можете і хочете допомогти Сергію протриматися, перерахувати посильну суму можна на реквізити нижче:
Приватбанк
- 4149497521198723
- UA073052990262066400985141063
Дякуємо заздалегідь!
