То був справжній мрійник. Але при цьому прогресивна і технічно просунута людина. Успішний підприємець і при цьому дивак, який нерідко шокував своїми вчинками оточуючих… І точно про нього можна сказати, що він був справжнім патріотом Нікополя. Не на словах… Насправді, важко згадати ще когось з мешканців за всю історію міста, які б зробили для нього так багато… Хоча, можливо, ви підкажете, любі читачі. Пишіть в коментарях. А поки що, до вашої уваги, чергова розповідь у нашій постійній рубриці “Реконструкція. Нікополь“.
Електрифікація, кінематограф, рятувальна служба, телефонний зв’язок… Все це “посипалося на голови” мешканців Нікополя, немов манна небесна, практично одночасно – на межі 19 і 20 століть. Але то була ніяка не манна небесна! А результат натхненних старань людини, про яку ми розкажемо нижче.
Отже, кінець 19 сторіччя для Нікополя став періодом бурхливого розвитку. Містечко впевнено почало шлях у напрямку більш прогресивної на той час Європи. До того ж місто розвивалося як торгово-ремісничий центр. Цьому сприяв ряд факторів: зручне розташування на березі Дніпра, регулярне судноплавство до чорноморських портів та першокласна пристань. Все це ставало позитивним фоном для розвитку торгівлі, а згодом і появі купецтва.
У будинку колишньої крамниці «Тисяча дрібниць» купець Ключаров торгував взуттям. Купчиха А. І, Турбаба (ми писали про неї тут) утримувала в Нікополі винний погрібець, про який згадував навіть Герцен і називав його єдиним парламентом містечка Нікополя, бо тут полюбляла збиратися чоловіча частина населення. Всі ці підприємці успішно працювали на свою власну кишеню і мало переймалися про розвиток містечка.
Марія Турбаба. Художня реконструкція фото Володимира Заграничного
Нове покоління купців у Нікополі
Але наприкінці 19 сторіччя в Нікополі з’являється вже нове покоління купців. Це молоді романтичні та амбіційні мрійники, які й поклали початок суспільно-культурного розвитку Нікополя.
Купці і гільдії
Треба зробити невеликий відступ і пояснити, хто такі тодішні купці взагалі.
Якщо перекласти сучасною мовою – то це підприємці.
Проте, багатьом незрозуміло значення слова гільдія.
Отже, купецька гільдія – це основна форма організації людей, зайнятих торгівлею.
У ті часи купецтво було поділено на три гільдії за обсягом оголошеного капіталу (або статутного капіталу).
Залежно від офіційно накопиченого капіталу, сплачувалося мито (податок).
За «указом» від 14 листопада 1824:
- купці III гільдії повинні були мати капітал 8 000 руб.,
- II гільдії – 20 000 руб.,
- купці I гільдії – 50 000 руб.
Про належність до певної гільдії видавалося відповідне свідоцтво. У кожній гільдії велися книги, де поіменно були перераховані всі її члени із зазначенням адреси, доходу, членів сім’ї та відомостей про сплату податків. Купці I гільдії мали право торгувати всередині та поза державою оптом та в роздріб, купувати фабрики та заводи, морські та річкові судна.
- Купці I гільдії могли обіймати посади міського голови, засідателів палат, директорів банків;
- купці II гільдії – посади бургомістрів, ратманів, членів судноплавних розправ;
- купці III гільдії – посади міських старост, членів шестигласних дум, депутатів у різних установах.
Мрійник і двигун прогресу Гнат Єрлашов
Купець, про якого ми вам сьогодні розкажемо, належав до першої гільдії купецтва. Його повне ім’я – Єрлашов Гнат Іванович. Його батько, Єрлашов Іван Миколайович, також був купцем, торгував хлібом (за даними на 1895-1900 роки).
Єрлашов Гнат Іванович – Художнє бачення купця Володимиром Заграничним, після вивчення збережених світлин Єрлашова.
На відрізку вул. Преображенської (між вулицями Херсонською та Думською) стояли одноповерхові будинки, в яких переважно проживали євреї. На протилежному боці – на північно-західній розі вулиць Преображенської та Херсонської (навпроти колишнього «Спартака») і нині стоїть колишній будинок нікопольського купця та мецената Ігнатія Івановича Єрлашова.
Колишній будинок купця та мецената Ігнатія Івановича Єрлашова
Це одноповерховий глинобитний будинок, пізніше мурований цеглою, і покритий шиферним дахом, висотою 3 м. У будинку було 15 вікон розміром 1,5 х 0,7 м, 10 дверей розміром 2,0 х 1,0 м та 7 кімнат. У цьому будинку з 14 листопада 1918 року до липня 1919 року розміщувався Нікопольський ревком, доки більшовики не пішли з міста через наступ Добровольчої армії Денікіна. Поруч із будинком розташовувався склад землеробських знарядь, що належав купцю Єралшову.
Меморіальна дошка до декомунізації
Зараз меморіальна дошка відсутня. Після вступу у дію закону про декомунізацію в Україні її було знято у лютому 2016 року.
Нікопольська міська дума не дуже турбувалась про розвиток технічного прогресу у Нікополі. А ось такі люди як Єрлашов, відіграли у житті міста позитивну роль.
Електрика в Нікополі
Сьогодні вулиця Запорізька – околиця міста. Під час повномасштабної війни вона, на жаль, постійно під обстрілами. І людей тут зараз зовсім мало. А колись життя у цьому районі просто вирувало. До речі, вулиця однією з перших у Нікополі ще до 1917 року отримала електричне освітлення. Це сталося після того, як купець Ігнатій Єрлашов за допомогою інженера Олександра Родіонова обладнав першу в місті електростанцію. Крім Запорізької, електрика з’явилася тоді також на Катеринославській, Преображенській та Микитинській.
Телеграфна опора у Нікополі. Колорізація архівного фото Володимира Заграничного
Міський сад – родзинка Нікополя
Любитель усіляких новинок молодий купець Єрлашов створив також міський садок, на місці якого потім створили парк «Пушкіна». Це була його найбільша гордість.
Міський сад Єрлашова. Художня реконструкція фото: Володимир Заграничний
Окрім іншого, там була літня естрада, на якій виступали поети-куплетисти та молодий Сергій Прокоф’єв. А вечорами тут грав духовий оркестр.
Міський сад купця Єрлашова. Художня реконструкція фото: Володимир Заграничний
Вздовж набережної Дніпра через увесь сад вели алеї, посипані морським піском, вздовж яких були висаджені троянди, сам Єрлашов виписував з Парижу до 100 сортів троянд.
Міський сад та пляж у 1913 році були внесені до переліку туристичних об’єктів півдня Російської імперії. Так-так, тоді Нікополь вважався туристичним центром.
Перше кіно в Нікополі
Сприяв купець Єрлашов і розвиткові культури у нашому місті. У будинку на Запорізькій вулиці, напроти міського саду він організував німе кіно, а потім переніс його у свій власний будинок на вулицю Преображенську. Кінокартини тут демонструвалися під звуки скрипки, на якій дуже майстерно грав дехто Дроздов.
Одружений Єрлашов був на Марфі Іванівні Бабушкіній. Старожили розповідають таку кумедну історію: Єрлашов настирливо звав свою тещу в кіно, і коли та прийшла, то зять спеціально показав картину, де висміювалась зла теща. Ксенія Марківна страшенно розлютилась і дала обіцянку в кіно більше не ходити.
(про перше сінема у Нікополі ми писали тут)
Перше кіно в Нікополі. Художня реконструкція фото: Володимир Заграничний
Купальні і рятувальна станція
На свої кошти купець Єрлашов спорудив і утримував у Нікополі водну рятувальну станцію. Це була така дерев’яна будівля на цегляних стовпах, яку під час весняної повені до самого даху затоплювало водою.
Водна рятувальна станція Єрлашова. Художня реконструкція фото: Володимир Заграничний
Орлів острів з видом на купальні. Художня реконструкція фото: Володимир Заграничний
Щодо утримання пожежників, то Ігнат брав активну участь у облаштуванні пожежної команди. Розповідають, що він завжди виїжджав на пожежі, орудуючи там багром та сокирою, надихаючи пожежників прикладом та обіцянкою налити горілки.
Телефонія Нікополя
Крім того Єрлашов провів першу телефонну мережу в Нікополі. Телефонна станція знаходилась по вулиці Дніпровській (колишній Антонова). Зараз вона не існує.
На світлині – будівля державної Ощадної каси, що належала Нікопольській поштово-телеграфній конторі. Вона була зведена наприкінці 1890-х – початку 1900-х років на перехресті Преображенської та Дніпровської вулиць. Художня реконструкція фото: Володимир Заграничний.
Помер Ігнат Іванович у роки громадянської війни від сипного тифу, занесеного в Нікополь махновцями.
Також відомо, що була у Нікополі Єрлашова Софія Трофимівна, яка теж займалася торгівлею хлібом (комісіонер за зерновим хлібом у 1899 році). Теж жила на Микитинській вулиці. Скоріш за все були вони з Ігнатом Івановичем родичами.
Якось в компанії інших нікопольців – братів Пеленків, молодий Гнат їздив відпочивати у Капулівку до могили І. Сірка. Дивіться фото.
Молодий Гнат Єрлашов з друзями
Молодий Гнат (праворуч знизу) у компанії нікопольців – братів Пеленків їздив відпочивати у Капулівку до могили І.Сірка. Художня реконструкція фото: Володимир Заграничний
У білій фуражці учень Київської гімназії і майбутній «чиновник» Міністерства народної освіти.
Вдивіться на цю світлину. Хлопці на могилі українського полководця, козацького ватажка кошового отамана Запорозької Січі. Вони у солом’яних капелюхах та вишиванках. Це було покоління нікопольців, які вважали себе українцями і прагнули зробити своє місто кращим. Ці молоді люди стали елітою Нікополя, вкладаючи свої сили та ресурси у розвиток Нікополя.
Вони не лише займалися торгівлею, але й активно підтримували культурні та соціальні ініціативи. Їхні мрії та прагнення надихали інших, створюючи атмосферу творчості та інновацій.
Ці молоді романтики вірили у світле майбутнє Нікополя і робили все можливе, аби їхні мрії стали реальністю. Вони стали символом нової епохи, епохи прогресу та розвитку, яка назавжди змінила обличчя міста. Завдяки їхнім зусиллям, Нікополь перетворився на процвітаюче місто з багатою культурною спадщиною та перспективою яскравого майбутнього.
Але революція 1917 року, громадянська війна та прихід радянської влади перекреслили всі ці сподівання… І майбутнє настало зовсім не таке, якого очікували і про яке мріяли люди на фото у цій статті…
Можливо, вам також буде цікаво: Вільні матроси Нікополя: ким вони були і чим займалися, як обороняли Севастополь – цікаві факти і фото
