Як живеться підліткам-переселенцям з Нікополя у Львові, Nikopolnews дізнався, поспілкувавшись з трьома 17-18-річними молодими людьми, які були вимушені залишити своє рідне місто через ворожі обстріли. На яку роботу можна розраховувати, скільки коштує житло, як розважається молодь, як проходить асиміляція у дещо відмінному середовищі – про це та інше ми розпитали земляків.
Наші співбесідники – Олеся, Данило та Іван (імена на прохання підлітків змінені, вони побажали залишитися анонімними). Всі виїхали ще минулого року, наприкінці літа, коли Нікополь окупанти тільки почали обстрілювати з протилежного берега і обстріли були дуже активними. Отже на Заході України юні нікопольці знаходяться вже досить довго і можуть детально розповісти про особливості життя тут.
Слід зазначити, що підлітки виїжджали з Нікополя самостійно – евакуаційним потягом. Їх батьки лишилися у місті. І з цим були пов’язані певні складнощі.
Нам було на той момент по 16-17, і ми вважали себе цілком дорослими, щоб спробувати самостійно влаштуватися у Львові. Знали, що тут добре допомагають волонтери. Тож сподівалися на підтримку на першому етапі, а далі планували знайти роботу і житло. Ми усі троє – студенти нікопольських коледжів, навчання проходить дистанційно, – розповідає Олеся
Вона каже, що так воно і сталося – волонтери зустріли евакуаційний потяг і розповіли пасажирам, куди треба їхати, аби знайти тимчасовий прихисток. А от далі не все так сталося, як гадалося.
Ні, там, куди нас відправили, нас добре зустріли, нагодували, дали можливість прийняти душ і дозволили залишитися на ніч. Це була усім відома «Арена-Львів». Але далі почалися проблеми. Нам сказали, що оскільки ми неповнолітні, залишити нас навіть на пару днів тут не можуть. Більше того – зобов’язані залучити соцслужби, що мають вирішити, як з нами бути далі. Можливо, навіть відправити нас до інтернату, – розповідає Олеся
Вона каже, що це шокувало її та друзів. Вони одразу зв’язалися з батьками і розповіли, що тим необхідно терміново приїхати.
До інтернату юні нікопольці все ж не потрапили, хоча наміри такі справді у соцслужби були. Але врешті для дітей знайшли родину, яка взяла їх до себе до того часу, поки не приїдуть батьки.
Це дуже-дуже хороші люди. Пара середніх років, у них троє своїх дітей. Живуть не у самому Львові, а в селі поблизу міста. До нас поставилися як до рідних, піклувалися навіть трохи занадто, я б сказав, – розповідає Іван. – Годували по 5 разів на день, старалися готувати щось смачненьке. Навіть встигли звозити нас на екскурсію за той тиждень, поки ми у них жили.
Потім приїхали батьки, написали відповідні заяви у соціальну службу, і забрали дітей. А згодом таки почалося доросле життя у Львові, до якого так прагнули юні нікопольці.
Що з роботою у Львові і яка зарплата
Як розповіли нам наші юні земляки, роботу Львові знайти досить легко. Навіть якщо тобі 16-17 років. В основному це сфера обслуговування. Можна спробувати себе у якості кур’єра. Але в цьому випадку краще мати велосипед, бо пішки багато не рознесеш, а зарплата залежить від кількості зроблених доставок.
Багато вакансій в мережевих продуктових магазинах (міні-супермаркети). Можна працювати в різного типу кафе – постійно потрібні посудомийки, прибиральниці, люди, які виносять і заносять столи, дивляться за порядком у закладі тощо. Львів – туристичне місто, тож тут досить багато кафе, ресторанів тощо.
Без освіти і досвіду можна влаштуватися у сервіси типу «Нової пошти». Влітку також легко влаштуватися продавцем морозива.
Якщо працювати щодня по 12 годин (а такі можливості є), то реально заробляти близько 30 тисяч гривень. Наприклад, продавець морозива може за один день заробити від 600 до 2000 гривень.
Звісно, важливо добре володіти українською мовою. У Львові до цього роботодавці ставляться жорстко. І клієнти теж не зрозуміють, якщо з ними будуть спілкуватися російською.
Житло у Львові
Отже, з роботою у наших співбесідників проблем не виникло. А що з житлом?
З цим складніше. Дуже дорого. Особливо, якщо ти ще не маєш постійного заробітку і шукаєш житло вперше. Мінімум – це 2-3 тисячі гривень на місяць, і це кімната з підселенням, або навіть просто ліжко-місце в квартирі, – розповідає Данило
Є відносно дешеві варіанти і в гуртожитках, але там часто погані умови і контингент сусідів залишає бажати кращого.
Щоб зняти окрему однокімнатну квартиру у віддаленому від центру районі, треба бути готовим віддавати за неї від 6-7 тисяч гривень, плюс комунальні. І це ще не найскладніше.
Найскладніше те, що, коли ти вперше хочеш орендувати квартиру, то, як правило, з тебе попросять плату за два місяці. Або ще це називається «застава». Гроші за перший і останній місяць. Якщо ти щось пошкодив в квартирі, власник не поверне тобі заставу. Якщо все нормально, гроші просто лежать, і за останній місяць ти платити не будеш. Але ж потрібно одразу десь знайти ці 12-14 тисяч.
І це ще в кращому випадку. Як правило, потрібно одразу три «плати». Ще одна йде ріелтору, який знайшов тобі житло. Бо без ріелтора знайти квартиру у Львові практично неможливо. Усі варіанти «без посередників», які з’являються на ОЛХ, миттєво розхоплюються. Такі оголошення «живуть» буквально пару хвилин. Отже, хочеш зняти квартиру – будь готовий одразу віддати близько 21 тисячі. А де їх взяти людині, яка тільки починає працювати?, – ділиться досвідом Олеся
Ще бувають у Львові варіанти, коли можна оселитися безкоштовно у хостелі для переселенців і там же працювати – фактично відпрацьовувати житло і харчування. Але кількість таких місць, звісно, обмежена.
Наші земляки спочатку знімали всі разом квартиру у дуже поганому, просто «убитому», за їх словами, стані на околиці Львова і платили за неї 6 тисяч плюс «комуналка». Коли трохи стали на ноги, змогли знайти кожен собі варіанти краще.
Зараз, коли вже живуть окремо, продовжують спілкуватися.
Як розважається молодь зі Сходу у Львові і які є нюанси спілкування з місцевими
За словами наших співбесідників, молоді зі Сходу України у Львові ДУЖЕ багато. З Донецької, Луганської областей. Деякі живуть ще з 14-16 років тут. З Нікополя теж вистачає молодих переселенців, які приїхали сюди чи самі, чи з батьками. Вони гуртуються між собою.
Ми знаходимо одне одного в інтернеті. Є спеціальні чати. Або просто знайомимось в Інстаграмі. Потім зустрічаємось. Разом проводимо час. Є окремі групи – хто з Донеччини, з Луганщини, хто з Нікополя. Такі собі «зграї перелітних птахів» – розповідає Іван
Щоправда, за його словами, часу на таке спілкування практично немає, якщо ти працюєш. А працювати намагаються майже усі знайомі Івана з тих, хто приїхав до Львова. Адже виплат ВПО не вистачить на життя, а батьки теж не завжди мають гарне фінансове положення. Але іноді можна зустрітися десь на площі, посидіти на лавочці, поговорити, поспівати під гітару. Або сходити в кафе.
Або ось в “Океанаріум” ось ходило, бачили акул та багато інших риб. Взагалі у Львові багато місць, де можна культурно відпочити і розважитися. Були би гроші, – додає Данило
Коли ми спілкуємось між собою на вулиці, стараємось говорити українською, аби уникнути косих поглядів. Звісно, що мову знаємо усі, просто не звикли – у Нікополі ж майже всі спілкуються російською. Але йде час, і ти вже іноді не знаєш, як сказати щось російською – розповідає Олеся
Вона також каже, що попри уявлення більшості молодь на Заході України, на жаль, нерідко споживає російський контент.
Слухають музику, дивляться відео у Ютубі. І не вважають це чимось неприйнятним. Тому буває неприємно іноді, коли чуєш, що молодь зі Сходу непатріотична у порівнянні з місцевими. Я б так взагалі не сказала. Серед моїх знайомих таких немає. Ми всі бачили війну на власні очі і втікали саме від «руського міра». Тому знаємо, що це таке… – каже Олеся
За її словами, люди у Львові переважно привітні і прийдуть на допомогу, якщо вона тобі потрібна. Хоч і бувають випадки, коли можна нарватися на грубість від місцевого – типу «понаїхали». Але більшість львів’ян все ж таки співчувають, підтримують, радо приймають у своєму місті.
У нас з хлопцем був випадок нещодавно. Ми їхали у трамваї і були дуже втомлені, бо перед цим приїхали на потязі серед ночі до Львова, просиділи на вокзалі декілька годин, не виспалися дуже. А вже зранку треба було бути на ногах. І от ми їхали такі, з червоними очима, в м’ятому одязі, і на нас звернула увагу одна жіночка. Вона спитала, чи не потрібна нам допомога. Назвала нас бідними дітками і сказала, що все розуміє і бачить, що нам потрібна допомога.
Ми заперечували, але вона продовжувала і навіть вийшла за нами на зупинці, щоб показати, де знаходиться гуманітарний штаб. А ми ж просто їхали здавати ЗНО і шукали свій пункт. Трохи ніяково вийшло. Було соромно, що вона через нас вийшла. Але в глибині душі приємно, що є такі люди, – поділилася історією Олеся
На наше запитання, чи планують повертатися до Нікополя, коли там стане безпечніше, всі троє відповіли заперечно. Мовляв, все одно планували після коледжів вступати до вишів в інших містах. Тож будуть пробувати зробити це у Львові і залишитися тут. Але по Нікополю дуже сумують, бо ж там рідні, і там пройшло дитинство на березі Каховського моря. Якого тепер немає. Ця подія стала справжнім ударом для наших співбесідників. Кажуть, без водосховища Нікополь просто не уявляють…
- Ще новини Нікополя: Дніпро страждає без нікопольських фруктів – продавці створюють «ефект Нікополя» неправдивими табличками
- Читайте також: Чому необхідно відбудувати Каховську ГЕС – які виникнуть загрози, якщо цього не зробити
