[:ru]Nikopolnews продолжает путешествовать в прошлое Никополя. Экскурсии мы осуществляем благодаря материалам сотрудников Никопольского краеведческого музея.
На этот раз предлагаем пройтись по улице Никитинской (отрезок от Херсонской до Музейной) и посмотреть, как она выглядела много лет назад. Интересный и познавательный материал с фото подготовил Павел Фирсов.
Итак, приглашаем на экскурсию!
Пожалуйста, обратите внимание на это замечательное здание №5 по Херсонской улице. Оно выполнено в стиле эклектики и отличается живописной композицией фасада с легким растительным орнаментом. Перед вами бывший доходный дом купца Дмитрия Илларионовича Гусева, построенный в 1907 году. На первом этаже находились Никопольское агентство Русского для внешней торговли банка, одного из трех крупнейших банков империи, и отделение Первого российского страхового общества, а второй этаж занимала частная женская гимназия Марии Александровны Стифель.
В 1930-е годы на первом этаже дома располагался универмаг, а на втором — отделение Госбанка СССР. Во время советско-германской войны здание сгорело, была уничтожена крыша и разрушен балкон-башенка. После войны помещение было отремонтировано и частично перестроено, и здесь открылся Никопольский металлургический техникум. В 1955 году стараниями его директора Федора Семеновича Рудобашти к техникуму со стороны Никитинской улице было достроено еще полсотни метров здания. Снизу сделали замечательный спортзал, второй в городе после «Спартака», заглубленный в землю на четыре метра, а на втором этаже — актовый зал.
В 1956 году появилось Каховское водохранилище, и спортзал стал постепенно подтапливаться. Свое дело сделали несовершенная дренажная система дамбы и строительство многоэтажек. В результате спортзал давно не работает. В 1974 году дом передали Никопольском медучилищу. Впоследствии оно было преобразовано в Никопольский медицинский колледж, который готовит специалистов медицинского дела. Большинство из них, работая потом в медицинских учреждениях города, спасают жизни и сохраняют здоровье тысячам местных жителей.
С противоположной стороны, за домом Михаила Цепелинського находится доходный дом, тоже выполнен в стиле эклектики, с красивой лепниной на фасаде. Он отлично влился в гармоничный архитектурный ансамбль, обрамляющий главную улицу старинного городка. Этот дом интересен тем, что состоит из трех отдельных зданий с разной конфигурацией окон и стилистике декорирования, но под единым общим карнизом. На первом этаже некогда находился магазин посуды Подольского, а на втором — мебельный магазин Фукса. Во время Второй мировой войны здание, как и его соседи, получил повреждения. Разрушились некоторые конструкции, были потеряны фронтоны.
В 1947 году его вместе с бывшим доходным домом Дмитрия Гусева передали на баланс Никопольского металлургического техникума. А в 1974 году, когда это учебное заведение переехало в новые корпуса, здание стало вторым корпусом медицинского училища. Более тридцати лет он жил под крылом белых халатов, не зная бед. В середине 2000-х годов количество студентов значительно уменьшилась. Все они теперь помещались в основном корпусе по Херсонской улице, поэтому с 2009 года второй корпус был фактически не действующий. Началось его активное разграбление, а после похищения несущих опор здание стало быстро разрушаться. В прошлом году в доме, наконец-то, начался долгожданный ремонт. К настоящему времени уже восстановлены межэтажные перекрытия, металлические лестницы и крышу. Будем надеяться, что с приходом тепла работы в этом году продолжатся.
Друзья, идем дальше. На углу Екатеринославской и Купеческой (сейчас – Никитинской и Музейной) улиц стоял двухэтажный дом, который особенно любили посещать никопольчане. Это был самый большой в городе гастроном крестьянина Василия Ивановича Железнякова, который можно сравнить с современным супермаркетом. Богатая реклама, внутренний интерьер, чрезвычайно широкий ассортимент отечественных и иностранных продуктов (колбасы, балыки, икра, маслины, сардины, шоколадные конфеты, халва, коллекция прекрасных вин), вкупе с изысканной любезностью приказчиков вызвали у никопольчан желание посетить именно магазин Железнякова. Особенно их привлекало то, что хозяин гастронома давал продукты в долг. В советские времена дом лишился второго этажа. В 2015 году в рамках проекта «Никополь культурный» на фасаде бывшего гастронома появился мурал на казацкую тематику. Роспись стены выполнили киевский художник Владимир Пастушак и его никопольский коллега Станислав Краев.
А вот на этом пустыре за Никопольским медицинским колледжем фотограф Семен Абрамович Аптович открыл в 1904 году лучшее фотоателье нашего города. В дореволюционном Никополе их было около десяти: Мальта, Блохина, Рогачевского, Беликова, Кубацького, Литвиненко, Родного и Руденко, но наибольшее количество фотографий, которые сохранились до сих пор, сделана именно Аптовичем. Посещение фотографа тогда было настоящим праздником. В ателье можно было сфотографироваться на фоне живописных задников с фруктовыми садами и лесами, в плетеных креслах и рядом с декоративными вазами для создания мизансцены. Среди никопольчан популярными были визитные и кабинетные форматы фотографий. Дюжина визитных карточек (6х10 см) стоила 3 рубля, а кабинетных (11х16 см) — вдвое больше. Фотографии были высокого качества, потому что содержали большое количество серебра. Несмотря на то, что прошло более ста лет, они до сих пор не утратили своей четкости.
Кстати, недавно “NikopolNews” писал:
Старый Никополь: улица Никитинская от Отаманской в Херсонской
[:ua]Nikopolnews продовжує подорожувати в минуле Нікополя. Екскурсії ми здійснюємо завдяки матеріалам співробітників Нікопольського краєзнавчого музею.
На цей раз пропонуємо пройтися вулицею Микитинською (відрізок від Херсонської до Музейної) і подивитися, як вона виглядала багато років тому. Цікавий і пізнавальний матеріал з фото підготував Павло Фірсов.
Отже, запрошуємо на екскурсію!
Будь ласка, зверніть увагу на цю чудову будівлю №5 по Херсонській вулиці. Вона виконана в стилі еклектики та відрізняється мальовничою композицією фасаду з легким рослинним орнаментом. Перед вами колишній прибутковий будинок купця Дмитра Іларіоновича Гусєва, побудований в 1907 році. На першому поверсі знаходились Нікопольське агентство Російського для зовнішньої торгівлі банку, одного з трьох найбільших банків імперії, та відділення Першого російського страхового товариства, а другий поверх займала приватна жіноча прогімназія Марії Олександрівни Стіфель.
У 1930-і роки на першому поверсі будинку розташовувався універмаг, а на другому — відділення Держбанку СРСР. Під час радянсько-німецької війни будівля згоріла, було знищено дах та зруйновано балкон-башточку. Після війни приміщення було відремонтовано та частково перебудовано і тут відкрився Нікопольський металургійний технікум. У 1955 році стараннями його директора Федора Семеновича Рудобашти до технікуму з боку Микитинської вулиці було добудовано ще півсотні метрів будівлі. Знизу зробили чудовий спортзал, другий в місті після «Спартака», заглиблений в землю на чотири метри, а на другому поверсі — актовий зал. У 1956 році з’явилося Каховське водосховище, і спортзал став поступово підтоплюватися. Свою справу зробили недосконала дренажна система дамби та будівництво багатоповерхівок. В результаті спортзал давно не працює. У 1974 році будинок передали Нікопольському медучилищу. Згодом воно було перетворене на Нікопольський медичний коледж, який готує фахівців медичної справи. Більшість з них, працюючи потім в медичних закладах міста, рятують життя та зберігають здоров’я тисячам нікопольців.
З протилежної сторони, за будинком Михайла Цепелинського знаходиться прибутковий будинок, теж виконаний у стилі еклектики, з красивою ліпниною на фасаді. Він відмінно влився в гармонійний архітектурний ансамбль, що обрамляє головну вулицю старовинного містечка. Цей будинок цікавий тим, що складається з трьох окремих будівель з різною конфігурацією вікон та стилістикою декорування, але під єдиним спільним карнизом. На першому поверсі колись знаходився магазин посуду Подольського, а на другому — меблевий магазин Фукса. Під час Другої світової війни будинок, як і його сусіди, отримав пошкодження. Зруйнувалися деякі конструкції, були втрачені фронтони.
У 1947 році його разом з колишнім прибутковим будинком Дмитра Гусєва передали на баланс Нікопольського металургійного технікуму. А у 1974 році, коли цей навчальний заклад переїхав у нові корпуси, будинок став другим корпусом медичного училища. Більше тридцяти років він жив під крилом білих халатів, не знаючи бід. В середині 2000-х років кількість студентів значно зменшилася. Всі вони тепер поміщалися в основному корпусі по Херсонській вулиці, тому з 2009 року другий корпус був фактично не діючий. Почалося його активне розграбування, а після викрадення несучих опор будівля стала швидко руйнуватися. В минулому році в будинку, нарешті, розпочався довгоочікуваний ремонт. До теперішнього часу вже відновлено міжповерхові перекриття, металеві сходи та дах. Будемо сподіватися, що з приходом тепла роботи в цьому році продовжаться.
Друзі, йдемо далі. На розі Катеринославської та Купецької (зараз – Микитинської та Музейної) вулиць стояв двоповерховий будинок, який особливо полюбляли відвідувати нікопольці. Це був найбільший у містечку гастроном селянина Василя Івановича Желєзнякова, який можна порівняти з сучасним супермаркетом. Багата реклама, внутрішній інтер’єр, надзвичайно широкий асортимент вітчизняних та закордонних продуктів (ковбаси, балики, ікра, маслини, сардини, шоколадні цукерки, халва, колекція прекрасних вин), вкупі з вишуканою люб’язністю прикажчиків викликали у нікопольців бажання відвідати саме магазин Желєзнякова. Особливо їх приваблювало те, що хазяїн гастроному давав продукти в борг. За радянські часи будинок позбувся другого поверху. У 2015 році в рамках проекту «Нікополь культурний» на фасаді колишнього гастроному з’явився мурал на козацьку тематику. Розпис стіни виконали київський художник Володимир Пастушак та його нікопольський колега Станіслав Краєв.
А ось на цьому пустирі за Нікопольським медичним коледжем фотограф Семен Абрамович Аптович відкрив у 1904 році найкраще фотоательє нашого міста. У дореволюційному Нікополі їх було близько десяти: Мальта, Блохіна, Рогачевського, Бєлікова, Кубацького, Літвіненко, Рідного та Руденко, але найбільша кількість світлин, що збереглися дотепер, зроблена саме Аптовичем. Відвідування фотографа тоді було справжнім святом. В ательє можна було сфотографуватися на тлі мальовничих задників з фруктовими садами та лісами, в плетених кріслах та поряд з декоративними вазами для створення мізансцени. Серед нікопольців популярними були візитні та кабінетні формати світлин. Дюжина візитних фотокарток (6х10 см) коштувала 3 рублі, а кабінетних (11х16 см) — вдвічі більше. Світлини були високої якості, бо містили велику кількість срібла. Незважаючи на те, що пройшло більше ста років, вони й досі не втратили своєї чіткості.
До речі, нещодавно “NikopolNews” писав:
Старий Нікополь: вулиця Микитинська від Отаманської до Херсонської
[:]