Раніше ми розпочали серію матеріалів, присвячених ситуації, яка склалася навколо комунального закладу освіти «Нікопольський професійний ліцей» Дніпропетровської обласної ради». Нагадаємо, заклад планують приєднати до комунального закладу «Покровський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів» Дніпропетровської обласної ради», який розташований у місті Покров. Ініціатива йде від Міністерства освіти і науки України, попри те, що заклад підпорядковується Дніпропетровській обласній раді.
У першому матеріалі циклу ми в загальних рисах окреслили проблему і розповіли про позицію навчального закладу. Прочитати статтю можна тут.
Спеціально для читачів Nikopolnews керівник ліцею Олена Веретеніна детально роз’яснила, що відбувається, які аргументи у ініціаторів реформ, а які – у співробітників навчального закладу. Окрім керівника ми почули й думки інших працівників ліцею. Про це – нижче.
Про яку реформу йдеться? Чого хочуть добитися і чи можна це робити під час війни? Слово Олені Веретеніній – керівнику комунального закладу освіти «Нікопольський професійний ліцей» Дніпропетровської обласної ради»
Кабінет Міністрів України схвалив законопроект «Про професійну освіту» та пропонує замінити чинний закон «Про професійно-технічну освіту», затверджений у 1998 році.
Чи можна впроваджувати реформу професійної освіти на застарілій законодавчій базі, коли в країні війна, а тим більше у таких містах, як Нікополь, що розташований у зоні активних бойових дій? І чи всі дії, які спрямовані на так звану «оптимізацію» закладів, дійсно відповідають цілям реформи?
Для того, щоб змінити назву «професійний ліцей» на « професійний коледж», а термінологію «професійно-технічна освіта» на «професійна освіта», щоб випускник професійно–технічного закладу мав кваліфікаційний рівень не «кваліфікований робітник», а «спеціаліст» – гучні реформи не потрібні!
Але заплановано збільшення фінансової автономії. Це про те, що кошти, які заробить заклад своєю діяльністю, зможе витрачати на потреби закладу, не погоджуючи із засновником? Таке собі «покращення».
Запровадження модульних програм та втілення короткострокових курсів? Так вони і зараз є і успішно втілюються там, де потрібно…
Мета посилити співпрацю з бізнесом – актуальна, хоча і не нова. Колись, у минулому столітті, заклади профтехосвіти підтримувались державними базовими підприємствами (сьогодні б ми їх назвали бізнесом), які вкладали ресурси підприємства у матеріально-технічну базу закладу освіти, а учні були на державному матеріальному забезпеченні. Тепер, щоб мати таку підтримку, то треба сподобатися дорогому інвестору, щоб той зі свого боку відкрив у закладі нову майстерню, або кабінет, або модернізував один з економічних напрямків підготовки по професії. Навряд чи інвестор захоче підтримувати такий заклад як наш – з багатопрофільною підготовкою…
Чим можна привабити бізнес? Тільки людським капіталом і підготовкою робітників, затребуваних інвестором. І тому інвестор готовий вкладати ресурси у заклади професійно-технічної освіти з контингентом від 500–600 осіб. Де ж такий взяти у Нікополі? Та наше вельмишановне Міністерство освіти і науки і тут знайшли шлях: на четвертому році війни зауважити нашому закладу, що дистанційно навчити професії – неможливо! Потрібно переходити як мінімум на змішане, або очне навчання! І таке можливо реалізувати тільки у місті Покров з іншою безпековою ситуацією. Тому буде доцільно приєднати два заклади професійно-технічної освіти міста Нікополя до комунального закладу освіти «Покровський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів» Дніпропетровської обласної ради» міста Покрова.
Так, щодо ускладнень навчання професії – справедливий висновок. Але ж всі учасники освітнього процесу нашого закладу стали заручниками війни! Заклад – це не просто будівлі, стіни, територія… Це колектив працівників, який в умовах постійних обстрілів з ризиком для життя забезпечує роботу ліцею.
Це колективи підлітків, їх батьки – деякі з них сьогодні на передовій захищають Україну…
Це роботодавці, які лишаються в Нікополі, щоб не дати зупинитися життю у прифронтовому місті. Заклад – живий організм, який, на жаль, не цікавий постулатам реформ і особливо активним реформаторам. Там все підраховано до центу… А в соціальних мережах сторінки реформаторів майоріють різнобарв’ям «успіхів»… Ніби в країні війни немає – таке все позитивне і уквітчано веселками… Дивограй досягнень! То, звичайно ж, їм не зрозуміти навіть і на один відсоток, як живе місто Нікополь… Нам потрібна підтримка і допомога у зоні активних бойових дій, тим більше що у місті і районі залишаються 70% учнів! Виникає думка, що реформа знов не спрямована на наших громадян, на їх реалізацію права здобувати професійну освіту!
Ми не проти реформи! Оптимізація профтехосвіти важлива, а у деяких випадках – необхідна! Але ж не всі заклади і не в один спосіб! Лише засновник закладу – Дніпропетровська обласна рада, міська та районна адміністрації Нікополя розуміють, що заклади в зоні активних бойових дій поки що не повинні підлягати ніяким оптимізаціям. Зараз у таких закладів інша задача – вижити і підтримати свою громаду! Повернемось до реформ у повоєнний час!
А от Департамент освіти і науки не бачить перешкод в зоні активних бойових дій для об’єднання трьох закладів, тому впевнено просуває план приєднання нашого закладу до комунального закладу освіти «Покровський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів» Дніпропетровської обласної ради», мотивуючи тим, що такий крок врятує профтехосвіту в Нікопольському районі. Але: ні слова про тотальне скорочення працівників – не тільки педагогічних, але і фахівців та технічний персонал, бо об’єднаються і колективи трьох закладів. Ні слова про те, що податки, які сплачує заклад у Нікополі, будуть надходити у місто Покров. Що робити людям, які опиняться посеред війни без роботи – нікому не цікаво.
Чому підлітки, які вступали до ліцею у Нікополі, повинні продовжувати навчання у Покрові, який набув популярності лише серед переселенців і мешканців Нікополя, що тимчасово виїхали, бо там немає обстрілів? Але немає і гарантій, що так може бути завжди… Якщо і виїжджати на навчання з Нікополя, то ніяк не у місто-супутник з відсутністю необхідної кількості робочих місць і будь-яких перспектив розвитку, а виїхати у велике місто, більш безпечне і перспективне. І ніхто не враховує, що матеріальний стан родин, який знизився під час війни, не дозволяє мандрувати світом у пошуках кращої долі…
Що думають про перспективу об’єднання працівники комунального закладу освіти «Нікопольський професійний ліцей» Дніпропетровської обласної ради»
Вони також висловили свою думку.
Викладач загальноосвітніх дисциплін, пані Олена:
– Я педагог – загальноосвітник з педагогічним стажем майже тридцять років. І в тих закладах, з якими нас планують об’єднати, також досвідчені і висококваліфіковані педагоги! Хто залишиться на роботі, а хто опиниться «на вулиці»?
Майстер виробничого навчання, пані Віра:
– Наш ліцей є осередком юнацтва в громаді! 30% це діти з Нікопольського району, інші 70%- з Нікопольської громади. Якби вони хотіли обрати навчання у місті Покров, то вони б там вчилися ще з минулих років, або з початку обстрілів у Нікополі. Але такої тенденції немає. Робимо висновки! Наш заклад необхідно підтримати хоча б морально, а не добивати на фоні руйнувань, обстрілів, людських жертв у місті. Треба врахувати думку громади та зберегти ліцей, який є надзвичайно важливим для майбутнього Нікопольської територіальної громади. Чи на нашому місті вже поставили хрест?
Заступник директора НВР, пан Олексій:
– Зверніть увагу на досягнення наших учнів!!! Десятки переможців Всеукраїнських олімпіад, конкурсів, міжнародних проектів! Наша молодь надзвичайно талановита і прагне до освіти! Який заклад ще пишатиметься такою кількістю розкритих талантів? Чи ви думаєте, що позаурочна діяльність у нас розквітає, а на уроках ми недопрацьовуємо? Ми вміємо працювати на дистанції, а діти зосереджені на навчанні. Тому маємо такий успіх. Сьогодні важкі реалії. Але ми справляємось!
Заступник голови профспілки закладу, викладач, пані Ольга:
– Питання об’єднання закладів ми неодноразово обговорювали на загальних зборах колективу. І профспілка робить висновки щодо наслідків процесів так званої «оптимізації» для всіх працівників. Вважаємо, що нам демонструють лише привабливу (назвемо її – необхідну) сторону процесу. А негативні наслідки поки що не озвучують. Але ми розуміємо, що об’єднуються три повноцінні колективи працівників. І що робити? Боротися за місце «під сонцем»? Це може викликати соціальне незадоволення.
Завідуюча господарством, пані Тамара:
– Як можна не зважати на ті умови, у яких ми живемо і працюємо?! Люди постійно знаходяться у стресовому стані, безпечне життя абсолютно не гарантоване, про що повідомляють інформаційні канали – руйнування, знищення, загибель під час обстрілів цивільних людей. І за наслідками подібних реформ ще й залишитись без роботи та без засобів на існування? То у нас питання: хто повинен встати на захист інтересів працівників?
Від редакції: З керівником закладу, Оленою Веретеніною ми домовилися, що будемо «тримати руку на пульсі подій» і висвітлюватимемо дану тему й надалі. Працівники ліцею сподіваються, що їх почують та врахують інтереси всіх учасників освітнього процесу, а також міста Нікополь, яке вже три роки живе під обстрілами, але з усіх сил намагається зберегти свою інфраструктуру: лікарні, комунальні підприємства, навчальні заклади: все те, що життєво важливо для мешканців.
Вже готуємо третій матеріал, у якому почуємо почуємо думку батьків учнів ліцею, а також роботодавців. Тож слідкуйте за нашими публікаціями.
Ще новини Нікополя: Протирадіаційні укриття у школах і наміри перенести ліцеї з Нікополя у Покров – що про це відомо
