«У маленькому дерев’яному сараї»: як починалося кіно у Нікополі 116 років тому і як розвивалося

Як починалося кіно у Нікополі 116 років

Отже, першою людиною, яка відкрила для жителів Нікополя чарівний світ сінематографа, був купець Ігнатій Іванович Єрлашов. Один із найбагатших нікопольців, місцевий політик та щедрий меценат, він намагався долучити наше місто до благ цивілізації.

Покликав тещу на сеанс і показав картину про злу тещу

На його кошти утримувалися пожежна команда та рятувальна станція, замощувалися вулиці, щороку встановлювалася міська ялинка. Завдяки Єрлашову у Нікополі відкрилася приватна телефонна станція на 100 номерів, а також перший у місті кінотеатр – «Ілюзіон». Ця знаменна подія сталася 116 років тому, у 1908 році.

Кінотеатр розташовувався на вулиці Запорізькій, у невеликому дерев’яному сараї, поряд із маєтком Марії Турбаби – майбутнім Міським садом.

Архівне фото

Художня реконструкція: Володимир Заграничний

Тут за невелику плату під звуки скрипки, на якій майстерно грав музикант на прізвище Дроздов, публіці демонструвалися фільми за участю Віри Холодної, Макса Ліндера, Лідії Коренєвої, Вітольда Полонського та інших артистів німого кіно.

З «Ілюзіоном» пов’язана одна смішна історія: після відкриття кінотеатру Ігнатій Єрлашов наполегливо кликав туди свою тещу, купчиху Ксенію Бабушкіну, і коли та прийшла на сеанс, то зять спеціально показав кінокартину, в якій висміювалася зла теща. Бабушкіна розлютилася і дала обіцянку ніколи в житті більше не ходити в кінотеатр.

Історія про бібліотекарку

У 1914 році «Ілюзіон», як і раніше, розташовувався поряд з Міським садом, недалеко від місцевої бібліотеки. Та знаходилася в довгому одноповерховому будинку, схожому на барак, напроти входу до Міського саду.

Художня реконструкція: Володимир Заграничний

Ось цікавий уривок зі статті «Бібліотекарка», написаної якимсь Романтиком у 1914 році та опублікованої в «Нашій газеті» 4 роками пізніше:

«…Коли ж нарешті бібліотека закривається, бібліотекарка йде до кінематографа «Ілюзіон». Близько, перейти тільки дорогу. Вона входить і сідає у перших рядах. Бриньчіть старий, уживаний рояль, і примарним життям живуть на екрані дивні люди…».

Другий кінотеатр у Нікополі

Приблизно у 1915 році в Нікополі відкрився другий кінотеатр – «Експрес». Він знаходився у будівлі цеху вільних матросів, на тій же Запорізькій вулиці, де й «Ілюзіон». За телефоном №53 можна було дізнатися репертуар кінотеатру та замовити квитки на сеанс.

Експрес використовувався також як театр, на його сцені ставилися вистави. Зал для глядачів мав розміри 17х6,5 м. У кінотеатрі було 2 парадних і 4 запасних виходи.

Фільми в «Експресі» демонструвалися 3 рази на тиждень, по 2 сеанси на день. Оскільки стрічки були німі, то вони супроводжувалися грою на скрипці та фортепіано. У кінотеатрі працював буфет з їжею та напоями, який тримав місцевий торговець Сімкін.

Кінотеатр у Педагогічному музеї

Крім двох кінотеатрів, ручний кінематограф був також у Педагогічному музеї, що знаходився на головній міській вулиці – Катеринославській (нині – Микитинській), у будинку купчихи Гречишникової.

До програми екскурсії для школярів було включено показ короткометражного фільму. Правда, в музеї було всього чотири фільми: «Види Версаля», «Сухопутна Венеція», «Види Індії, Цейлону», «Злодійка-лисиця». Іноді музей влаштовував для шкіл виїзні сеанси, але через мізерне фінансування робив це вкрай рідко: кінематографічне обладнання важило близько 80 кг, і для його перевезення були потрібні вантажники та кінний екіпаж, що обходилося недешево.

У грудні 1917 року культурно-просвітницька комісія при Міській Думі відкрила для робітників міста курс просвітницьких лекцій, проте ці лекції відвідувалися виключно студентами та інтелігенцією.

Автор статті «Добре починання», опублікованої в більшовицькій газеті «Голос праці» 15.02.1918 року, нарікав на те, що робітникам зовсім не цікаві лекції, будь то історія соціалізму, основи арифметики або цікава хімія.

«Де ж робітники, селяни? Як вони проводять своє дозвілля? Які їхні духовні потреби? – запитував автор і сам же відповідав на своє запитання  – Не шукайте їх на лекціях – лекції їм не потрібні. Не шукайте їх у читальні – газети зовсім не цікавлять їх. Але пройдіть на «проспект» – там чорно від гуляючої публіки. Ось де вона проводить вільний час. Загляньте в «Ілюзіон», якщо тільки Вам вдасться проштовхатися туди, і ви побачите, що видовище драми «2000 метрів» цілком задовольняє духовні потреби…»

Друге «пришестя» радянської влади і нові кінотеатри у Нікополі

У лютому 1919 року, після виходу з України німецьких та австрійських військ, у Нікополі вдруге було встановлено радянську владу. При Відділі народної освіти було створено спеціальну кіносекцію, яку очолив М. Яффе. На той момент у місті працював єдиний кінотеатр «Експрес», що належав Нухіму Полякову. Від «Ілюзіону» залишалися лише кіноапарат та котушки з фільмами, які зберігалися на складі землеробських машин та знарядь купця Єрлашова.

Для учнів народних шкіл та робітничих профспілок у кінематографі «Експрес», починаючи з 23 березня 1919 року, один-два рази на тиждень влаштовувалися безкоштовні кіносеанси. Глядачам демонструвалися кінокартини різних жанрів, від науково-освітніх та пропагандистських до комедій: «Хроніка Гомон», «Водоспади Фоску та Гвальбі», «Види Каталонії», «Страйк модисток», «Слони в загоні», «Авіація», «Пате- журнал», «Пияцтво та його наслідки», «Лейтенант Шмідт».

27 квітня завідувач кіносекції зробив доповідь про розвиток кінематографа у Нікополі. Зважаючи на аварійний стан кінотеатру «Експрес», було вирішено відкрити в місті 2 нові кінотеатри: зимовий та літній. Літній кінотеатр на 500 місць вирішили обладнати у Міському саду, де для цього вже була підходяща сцена, причому дату відкриття приурочили до 1 травня. Екран та кінематографічний апарат взяли в кінотеатрі «Експрес», а струм для запуску літнього кінематорафа дала динамо-машина розташованого неподалік автоматичного млина Шора. Надалі через ремонтні роботи на млині використовували нафтову динамо-машину, взяту в Ігната Єрлашова. У планах нової влади було влаштування електричної станції у Міському саду спеціально для літнього кінотеатру.

Останній комерційний показ фільму в останньому приватному кінотеатрі Нікополя відбувся 24 квітня 1919 року. 1 травня кінематограф був націоналізований та переведений до Міського саду. З 12 службовців «Експресу» у штаті залишили лише половину: демонстратора Юрочкіна, скрипаля Шнайдера, піаністку Полякову, білетера та білетерку Юрочкіних, а також машиніста Куліченка. Решту звільнили з видачею місячного окладу. Колишнє приміщення кінотеатру “Експрес” стали використовувати для читання лекцій та рефератів.

У літньому кінотеатрі давали 4 безкоштовні сеанси на тиждень: 2 – для дітей та підлітків, а 2 – для робітників (по четвергах та неділях). Платні ж проходили по вівторках та суботах, квиток на них коштував 1 рубль. До речі, вартість квитків у колишньому «Експресі» становила від 2 руб. 75 коп. до 4 руб. 90 коп., залежно від класу.

22 червня завідувач Нікопольського кінокомітету Яффе відвіз до Катеринослава (нині – Дніпро) 39 кінофільмів (хроніки, видові картини та феєрії), які передав до губернського підвідділу мистецтв. Після показу в кінотеатрах інших міст Катеринославської губернії ці картини мали повернутися до Нікополя. Натомість Нікополю дали для прокату кілька нових фільмів із яскравими назвами: «Пекельне весілля», «Лікар-злочинець», «Сатана проти Бога».

На жаль, назад у наше місто фільми так і не повернулися: 30 червня 1919 року Катеринослав був захоплений Добровольчою армією генерала Денікіна.

Зимовий кінотеатр було вирішено відкрити на складі землеробських машин та знарядь купця Єрлашова, який знаходився на перехресті Думської (Атаманської) та Преображенської (Івана Сірка) вулиць. Ось що писав про це у своїй доповіді Яффе:

«…Найбільш підходящим приміщенням для зимового кінематографа та одночасно залу для 400 глядачів є склад при будинку Єрлашова. Приміщення вимагає пристосування, але технічно ця перебудова (підняття стелі та влаштування похилого поля) легко здійснена»

Технічно-будівельний відділ Нікопольської Ради робітників і селянських депутатів 28 червня 1919 року оцінив ремонтні роботи з перебудови колишнього складу в кінотеатр у 220.000 руб. На початку липня Ігнатій Єрлашов звільнив свій колишній склад-магазин від усіх товарів, і там закипіла робота. Були розібрані стіни, зроблені нові входи та вікна, стеля піднята на півсажні (36 см), влаштована похила підлога з кутом нахилу у 3 градуси.

Велося будівництво залу для глядачів на 450 осіб, сцени для театральних постановок, вбиральнь, буфету, кінематографічної будки та касової будки для продажу квитків. У новому кінотеатрі планувалося влаштувати електричне освітлення.

До приходу білогвардійських військ на початку серпня 1919 ремонтні роботи були в самому розпалі. Їх перервали та відновили лише після закінчення бойових дій, коли у Нікополі остаточно встановилася радянська влада.

З 1920 року у колишньому складі збиралися місцеві комсомольці, потім там розмістився Народний будинок. У 1926 році тут побудували сцену для театральних постановок, вбиральні, буфет, кінематографічну та касову будки, та перейменували на кінотеатр імені Леніна.

Художня реконструкція архівних фото – Володимир Заграничний

Під час німецької окупації приміщення було перетворено на стайню. Після звільнення міста у 1944 році тут навели лад та знову відкрили кінотеатр. На початку 1960-х років, після відкриття на вулиці Антипова (Херсонській) нового просторого кінотеатру, будівля стала Міським будинком культури з народним театром, гуртками та новорічними дитячими ялинками.

Після розпаду СРСР Міський будинок культури перевели до колишнього клубу заводу ім. Леніна по вулиці Віктора Усова (нині Прикордонників), а дітище купця Єрлашова продали у приватні руки. Тут відкрився нічний клуб «Д.К. Проджект» з дискотекою, кальяном та смачною кухнею, пізніше перейменований у «Чікаго», але вже сім років як він зачинений на ремонт…

Художня реконструкція архівних фото – Володимир Заграничний

Художня реконструкція архівних фото – Володимир Заграничний

Художня реконструкція архівних фото – Володимир Заграничний

Пізніше у Нікополі було відкрито ще багато кінотеатрів.

Художня реконструкція архівних фото – Володимир Заграничний

Художня реконструкція архівних фото – Володимир Заграничний

Також можна почитати: Це не просто Марія, це перша бізнес-вумен Нікополя – Марія Степанівна Турбаба

Наш Телеграм