Як звали першу телефоністку Нікополя? У кого в місті були перші телефони і коли? Чому приміщення телефонії довелося відмивати від людської крові? Що відомо про “мандри” унікального купола? І яка тепер доля будинку у стилі еклектика?
У цьому матеріалі в нашій вже традиційній рубриці “Реконструкція: Нікополь” на Nikopolnews ми розкажемо, як з’явилася і розвивалася телефонія у Нікополі. Приділимо особливу увагу будинку, доля якого довгі роки була пов’язана з телефонним зв’язком. Покажемо архівні фото, а також декілька художньо-реконструйованих світлин, згадаємо імена і цікаві факти… Запрошуємо у ще одну подорож до минулого нашого міста!
Отже, був такий собі Ігнат Іванович Єрлашов, (про нього ми раніше писали) який провів першу телефонну мережу в Нікополі. Телефонна станція знаходилась по вулиці Дніпровській (колишній Антонова). Зараз її вже немає.
Телефонія у Нікополі та дім, де вона “жила”
11-е відділення зв’язку – 2000-ні роки
Початок
На світлині – будівля державної Ощадної каси, що належала Нікопольській поштово-телеграфній конторі. Вона була зведена наприкінці 1890-х – початку 1900-х років на перехресті Преображенської та Дніпровської вулиць. Це була чудова шестиметрова прямокутна будівля у стилі еклектики з 35 вікнами та 27 дверима. Будівля визнана історичною пам’яткою місцевого значення рішенням Нікопольського виконкому No 138 від 23 лютого 1996 року.
У 1920-і роки сюди перевели з вулиці Карла Лібкнехта, 59 (зараз – Микитинської) колишню поштово-телеграфну контору та відкрили Головпоштамт.
В ті часи телефоніст вручну з’єднував дроти для підключення абонентів. До революції телефонів було лише кілька, в основному у купців. Паралельно з приватною телефонною станцією Єрлашова в Нікополі діяла також земська станція, відкрита у 1913 році. Разом вони обслуговували 200 телефонних абонентів. Щомісячна вартість телефонного номера коштувала 75 рублів, ще додатково треба було сплачувати за з’єднання за кожні 3 хвилини розмови.
Телеграфна опора у Нікополі. Колорізація архівного фото Володимира Заграничного
Збереглися декілька прізвищ зв’зківців тих часів:
Керівники поста: Родіонов Лев Михайлович, Карлов, Козлов; листоноші: Сідлецький, Бойко, Воловик, Бабах, Кириченко, Чорноус; телефоністи: Степанова, Круглова; працівники пошти: Василь Дмитрович Шилов, Григорій Тарахно, Борис, Дмитро Григорович Скиба, Прокофій Гордієнко (обидва – телеграфісти), Максим Синкевич, Жевжик, Сава Романченко (помічник начальника), Чечуй, Петро Спиридонович Фершал, Бєлошников.
Історія також зберегла прізвище першої телефоністки міста – Милославська.
Круглова – нікопольська телефоністка (художня реконструкція фото Володимира Заграничного)
Під час Другої Світової війни
У 1939-1940 році в цій будівлі розміщувався штаб 404-го стрілецького полку 176-ї Червоної стрілецької дивізії. Довгий час на будівлі висіли пам’ятні таблички, що інформували про роботу в ньому штабу 404-го та 31-го стрілецьких полків. (Рішення про розміщення табличок на будівлі було прийнято міськвиконкомом в 1978 році. Самі дошки виготовив Дніпропетровський міський комбінат комунальних підприємств).
Пам’ятні таблички на будівлі поштово-телеграфній конторі
17 серпня 1941 року до міста увійшли нацистські війська. В будівлі пошти облаштували гестапо.
Відразу після звільнення Нікополя підвальне приміщення довелося відмивати від людської крові і упорядковувати кабінети і двір.
Штаб 404-го стрілецького полку, 176-ї Червоної стрілецької дивізії 1939-1940 роки. (художня реконструкція фото Володимира Заграничного)
Телеграф з переговорними кабінками, комп’ютерний клуб
Весь цей час над овальним входом будівлі височів багатогранний ренесансний купол, покритий ромбоподібними оцинкованими пластинами. Його вінчав металевий шпиль складної форми. У 1970-х роках унікальний купол зняли і перенесли його на сауну. Громадськість, звичайно ж, обурилася, після чого купол повернули на «історичну батьківщину». Але, втім, ненадовго.
На початку 1980-х років, коли Головпоштамт переїхав до нової добротної будівлі на сучасну вулицю Преображенську, у цій будівлі відкрили 11-е відділення зв’язку, а у 1991 році — телеграф з переговорними кабінками.
На той час, в цій будівлі було дві квартири, в однієї з них жила і начальниця 11 відділення пошти Богданова Галина Микитівна.
У 1996 році за рішенням Нікопольського виконкому будівля була визнана пам’яткою історії місцевого значення. На початку 2000-х років вона перейшла у приватну власність до Сергія Татарчука, і там відкрився комп’ютерний клуб «Легіон».
11-е відділення зв’язку (фото Олексія Рабічева)
Руйнація і смерть…
В останні роки свого життя будівля швидко руйнувалася, красивим залишався лише фасад. Зникли склопакети, причому виривали їх варварськи, ламаючи віконні отвори і вивалюючи старовинну цегляну кладку. Стара пошта служила притулком для безхатченків. Усередині можна було побачити сумну картину: напівзруйновані конструкції та купи сміття…
Так виглядає зараз архітектурна пам’ятка (поштово-телеграфна контора)
В ніч з 12 на 13 червня 2014 року тут сталася масштабна пожежа. Щоб загасити вогонь, пожежним знадобилося 4 години та близько 40 тон води. Офіційна причина пожежі — підпал. Вогонь повністю знищив дах та унікальний купол, частково постраждали внутрішні перегородки. Будівля знову горіла у липні 2019 року. Для боротьби з вогнем місцеві мешканці знов змушені були викликати рятувальників… Сьогодні від неї майже нічого не залишилося…
Можливо, вам також буде цікаво: Нікопольці пишалися своїм базаром не менше, ніж одесити Привозом: Шопа у Нікополі – історія життя і смерті пам’ятки
А також: Зійшовши на берег, одразу став знаменитим: нікопольський лікар з великої літери Володимир Копп
Запрошуємо підписуватися на наш Телеграм.
