Ідея для маленької подорожі – Верхньодніпровськ очима туристів із Нікополя (фото)

Хтось назве дірою, а хтось – самобутнім куточком Дніпропетровщини. Краса в очах того, хто дивиться… Верхньодніпровськ — місто у Кам’янському районі на півночі Дніпропетровської області. Колишнє місто районного значення до 17 липня 2020 року — центр Верхньодніпровського району. Знаходиться у 170 кілометрах від Нікополя (це 2,5 години їзди на авто). Можна дістатися або на власному автомобілі, або маршрутками – до Дніпра, а потім до Верхньодніпровська.

Nikopolnews побував у Верхньодніпровську цими вихідними і ділиться з вами враженнями та фото. Відвідати це невеличке містечко ми вирішили, бо нам здавалось, що воно дуже схоже на Нікополь – адже теж стоїть на березі водосховища (якщо роздивлятися світлини, зроблені на набережній, міста можна переплутати), має  танк і літак. Але ми помилились.

Проте, про все по-порядку.

Спершу трохи довідкової інформації і історії.

Верхньодніпровськ хоч і був визнаний містом на 100 з гаком років раніше, ніж Нікополь, але не розваинувся так як ми, залишившись крихітним містечком. Населення станом на 1 січня 2014 року складало 16 760 осіб.

Верхньодніпровськ розташований на Придніпровській височині, на правому березі Кам’янського водосховища при впадінні річки Самоткань у Дніпро. Береги Дніпра в цьому місці досить високі та пориті ярами і балками, через це в місті існують значні перепади висот, від 60 до 158 метрів над рівнем моря – і це дуже відчувається, коли гуляєш містом пішки.

У 1640—1655 роках на території сучасного міста був укріплений маєток польського дозорця, згодом наприкінці 17 століття виник козацький зимівник. Після ліквідації Запорізької Січі ці землі по річці Самоткані стали власністю князя Григорія Потьомкіна. У 1779 році він на місці колишнього зимівника заснував слободу Григорівку, саме цей рік узято за офіційну дату заснування міста. За даними перепису 1782 року у Григорівці проживало 415 жителів.

У 1785 році слободу передано до казенного відомства, названо Новогригорівкою та призначено для поселення відставних сімейних та осілих солдатів.

5 червня 1806 слободу віднесено до розряду повітових міст Катеринославської губернії і названо Верхньодніпровськом.

Отже, плануючи свою подорож, ми очікували побачити місто з сірим «радянським обличчям» і мінімумом особливостей, але Верхньодніпровськ нас здивував. Принаймні у центральній своїй частині він зовсім не схожий на типові маленькі міста, які розросталися навколо промислових підприємств у 20-му столітті.

Тут дуже відчувається, що населеному пункту не 60-70 років, а більше 200. В центрі багато старих будівель. До речі, зруйнованих ми не побачили. У деяких живуть люди, а у деяких розташовані об’єкти інфраструктури – магазини, перукарні, комунальні установи тощо.

Судячи з білизни на балконі, це багатоквартирний будинок

Такого знаку ми ще не бачили ніде. А ви? 🙂

Одна з найстаріших і  найкрасивіших будівель знаходиться на вулиці Дніпровській. Будинок, споруджений наприкінці 1874 року, був осередком Верхньодніпровських повітових земських зборів, тут вирішувались різноманітні питання: прокладання залізниці, відкриття народних училищ, обрання мирових суддів і губернаторських гласних тощо.

Ця будівля, виконана з елементами готики, розпорядженням районної державної адміністрації у 1995 році віднесена до пам’яток архітектури місцевого значення. Сьогодні в ній розміщується одне з управлінь місцевого самоврядування.

У місті є досить затишна, хоч і “потерта”, пішохідна зона із великим дитячим майданчиком, клумбами, лавочками і модним арт об’єктом нашого часу у вигляді серця з написом «Я люблю Верхньодніпровськ».

Є кафешки, ресторанчики, як і у Нікополі – вистачає пивних.

Пам’ять загиблих чорнобильців теж шанують

Верхньодніпровськ склав враження тихого, затишного містечка, досить малолюдного. Відчуваєш себе ніби у віддаленому селищі на околиці міста, де автомобіль – рідкість, і можна пройти сотні метрів, не зустрівши жодної людини.

Місто стоїть на пагорбах

Ледачий кіт

Місцева бізнес-вумен

Свині є скрізь

Тихе містечко

 

А головна окраса Верхньодніпровська, на наш погляд, – його набережна.

Краєвид майже нікопольський. Але це – Кам’янське “море”

Набережна тут не «закута» в асфальт чи бетон. На березі густо ростуть дерева, кущі, багато трави – восени дуже гарно. А поруч проходить вузенька дорога, яка користується великою популярністю у місцевих у якості зони для прогулянок. Люди неспішно ходять вздовж берегової лінії, роблять селфі, спілкуються, насолоджуються чистим повітрям і краєвидами, займаються спортом (ми зустріли багато бігунів). З приємного – не кидається в очі сміття на набережній.

Місток чрез річку Самоткань яка впадає у водосховище

Просто трохи приватного сектору

Звісно, є у Верхньодніпровську і залишки радянської епохи – як-то панельні багатоповерхівки, пам’ятники Другої Світової війни (танк, літак, меморіал слави).

Танк тут не на головінй площі, а понад дорогою майже на в’їзді у місто – виглядає просто з кущів

Обов’язковий атрибут багатьох маленьких пострадянських міст – літак

Меморіал Слави

Але якось все це не домінує у загальному враженні. Сірим і типовим це містечко точно не назвеш. Радимо побувати хоча б раз. Верхньодніпровськ – гарна ідея для маленької подорожі на вікенд – досить недалеко від Нікополя, і вистачить одного дня, щоб познайомитись з ним.

Дорога до Дніпра – майже ідеальна, далі до Кам’янського – теж гарна, а після – гірша, латана, проте без «трешу» – ям практично немає.

Трохи більше історичних даних про Верхньодніпровськ – нижче:

До 19 століття основним заняттям мешканців було землеробство і скотарство. Згодом стали розвиватися ремесла і торгівля. З’явилися підприємства з обробки шкіри, салотопні підприємства, лісопильний завод.

Після реформи 1861 року в Росії розвиток міста пожвавився. На 1899 рік у Верхньодніпровську було 29 підприємств (серед яких спиртоочисний завод, 2 парові млини, парова лісопильня), а також 442 ремісничих заклади. Щорічно проводились 4 ярмарки. Кількість населення за даними перепису 1897 року — 6700 жителів.

У січні 1899 року почав працювати Верхньодніпровський металургійний завод, на якому була невелика доменна піч і чавуноливарний цех.

Напередодні Першої світової війни у Верхньодніпровську проживало вже 12640 жителів. Налічувалось 10 невеликих підприємств та 368 ремісничих заклади. Вулиці міста освітлювались гасовими ліхтарями.Під час подій 1917–1919 рр. місто неодноразово переходило з рук в руки. В березні 1917 року створено міський комітет громадських організацій, який підтримував Тимчасовий уряд. З листопада 1917 року боротьба за владу в місті точилась між прихильниками УНР та більшовиками. В січні 1918 року проголошено радянську владу.

У квітні 1918 року зайняте німецько-австрійськими військами, починають формуватися органи влади Гетьманату. Після залишення міста німецькими військами у грудні 1918 року влада знову перейшла до рук більшовиків, згодом на короткий час місто зайняли війська Директорії УНР, у лютому 1919 року знову радянські. В середині травня під час антибільшовицького повстання на декілька днів місто зайняли війська отамана Григор’єва. В серпні місто здобули війська генерала Денікіна.

31 грудня 1919 року — захоплення Верхньодніпровська радянськими військами, остаточне встановлення радянської влади.

1923 року після запровадження нового адміністративного поділу УРСР стає центром новоутвореного Верхньодніпровського району Катеринославської губернії, з 1932 року входить до складу Дніпропетровської області.

Протягом 1930-х років в умовах індустріалізації починає зростати промисловість Верхньодніпровська. Спиртоочисний завод перетворено на дослідний завод комплексної переробки сільськогосподарських відходів (гідролізний завод). Розширено чавуноливарний завод ім. 1 Травня та лісозавод, на березі Дніпра почали видобувати граніт.

21 серпня 1941 року Верхньодніпровськ зайняли німецькі війська. Лише 22 жовтня 1943 року після боїв в околицях міста, його зайняли радянські війська. За час окупації німецькими військами було завдано значних збитків промисловості міста, 327 жителів було розстріляно, 3864 вивезено на примусові роботи до Німеччини.

Протягом наступних 5 років відбувалась відбудова міста. В 1944 році відновив роботу чавуноливарний завод ім. 1-го Травня. Відбудовані були електростанція, млин, міський водопровід, каналізація.

У 1950—1960 роках Верхньодніпровськ продовжував зростати як промислове містечко. Було збудовано машинобудівний завод, організовано автопарк. З підприємств харчової промисловості діяли: хлібозавод, молокозавод, млин, олійниця.

У 1979 році місто нагороджене орденом «Знак Пошани».

У 1983 році творчій групі із семи осіб надано звання лауреатів Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка за забудову та впорядкування центру Верхньодніпровська.

Примітно, що серед відомих людей, які народилися у крихітному Верхньодніпровську, аж п’ятеро військових армії УНР, а саме:

  • Авраменко Никифор Антонович — сотник армії Української Народної Республіки.
  • Лисогор Степан Омелянович — полковник Армії УНР.
  • Мельників Євген Венедиктович — підполковник Армії УНР.
  • Середа Петро Терентійович — підполковник Армії УНР.
  • Івашина Дмитро Васильович — військовий і громадський діяч, журналіст, поет, редактор, головний референт преси Міністерства преси та пропаганди УНР, голова Українського комітету ім. Симона Петлюри, член Союзу українських журналістів і письменників на чужині.

Також у Верхньодніпровську народились:

  • Бабенцов Віктор Володимирович — український живописець.
  • Вишневська Зоя Всеволодівна — українська радянська майстриня художнього текстилю.
  • Іллічевський Анатолій Хомич — український бібліограф, літературознавець, перекладач.
  • Володимир Щербицький — радянський державний та партійний діяч.
  • Світлий Юрій Герасимович — український вчений
  • Семисал Роман Володимирович — український актор та режисер театру, актор кіно та дубляжу, поет.

У Верхньодніпровську бували Олександр Пушкін (1820) і Тарас Шевченко (1843).

До речі, нещодавно “NikopolNews” писав:

Шведське село в 130 км від Нікополя – ідея для маленької подорожі (фото)

Неподалік від Нікополя зберігся старовинний цвинтар, якому 250 років (фото)

 

 

 

To Top