Криворізький напрямок довго був у всіх на слуху. До нього була прикута особлива увага. Росіяни з перших днів повномасштабного вторгнення прагнули захопити Зеленодольськ, Нікополь, Кривий Ріг, Дніпро. І тільки зараз, згадуючи ті моторошні і буремні дні, ми розуміємо, по якому тонкому лезу ми тоді пройшли. Завдяки героїзму ЗСУ, титанічній роботі волонтерів, незламності простих мешканців зуміли спочатку зупинити орду, а потім і вигнати її з правого берега Дніпра. Олександр Вілкул поділився своїми спогадами про перші дні повномасштабної війни у Кривому Розі, коли для захисту міста не було майже нічого, але була сталева рішучість. Nikopolnews публікує його спогади «без купюр».
Вілкул про перші дні повномасштабної війни у Кривому Розі
«Рік народного подвигу.
Ми пам’ятаємо, як рівно рік тому світ змінився. Змінилось життя кожного з нас.
В Україну і до Кривого Рогу прилетіли перші ворожі ракети. Звуки вибухів, пожежа на складах на Макулані…
Але багато хто у перші години не вірив у той факт, що в 21 столітті сусідня країна може бити ракетами по мирних містах, не вірили, що почалася повномасштабна війна.
Шоку не було. Одразу прийшло розуміння того, що треба діяти якнайшвидше.
Заблокували важкою технікою смугу на аеродромі, щоб не висадився ворожий десант.
Організували евакуацію Макулана, бо була реальна загроза розповсюдження пожежі та розльоту боєприпасів.
Почали будувати перші блокпости.
Організували мінування мостів та тунелів на під’їзді до міста.
Ми розуміли, що у місті на той момент не було військових частин. 17-та танкова була на Донбасі, більшість наших нацгвардійців – у Маріуполі та Вугледарі. Перший батальйон ТРО був у стадії формування. Де-факто у нас було всього 600 нацгвардійців і два 120-ти міліметрові міномети.
Але була рішучість боротися, незважаючи ні на що, і відстояти місто!
Потім… Потім була колона з п’ятдесяти одиниць техніки ворога за 200 метрів від Кривого Рогу, точніше – від Інгульця. Спроба висадки десанту у Лозуватці. Багатотисячні колони ворожих військ, які йшли, щоб захопити Кривий Ріг та вийти на місто Дніпро та до Центральної України. Були підірвані дамби і мости. Були БілАЗи на дорогах, щоб зупинити ворога.
Пригадую, як формувалися перші батальйони Тероборони. Цілодобова робота з пошуку всього найнеобхіднішого – бронежилетів, касок, рацій, машин тощо. Сотні кілометрів окопів, траншей, протитанкових ровів. Сотні ВОПів, бліндажів, укріпрайонів.
Самовіддана праця лікарів, представників комунальних підприємств, волонтерів, рятувальників, енергетиків – десятків тисяч криворіжців. Допомога прифронтовим громадам. Ми підтримували один одного, ми допомагали біженцям, ми допомагали військовим.
Якби мені рік тому сказали, що в найкоротші терміни можна закупити і відправити нашим частинам тисячі бронежилетів, понад чотириста пікапів, джипів, повнопривідних вантажівок, більше трьохсот БПЛА і квадрокоптерів, сотні нічних пристроїв і прицілів нічного бачення, десятки тисяч кубометрів лісу – я б, мабуть, не повірив. Але ми це зробили. Ми пройшли шлях від перших добровольців – до максимально укомплектованої Бригади ТРО, від перших блокпостів – до системи ППО міста.
Наш напрямок фронту на 99% був сформовано з мобілізованих військових частин та бригади ТРО, яких на початок війни просто не існувало. Тому ми фактично укомплектували і забезпечили всім необхідним кілька бригад. Наша допомога – одна з найбільших цифр в Україні: 473 мільйони гривень було витрачено на армію з міського бюджету, а приватних грошей, це тільки те, чим займався я, не враховуючи волонтерів – 502 мільйони. Разом – 975 мільйонів. Як сказав командувач ТРО України – наша 129 бригада ТРО отримала матеріальної допомоги більше, ніж усі інші бригади ТРО разом узяті.
Так Кривий Ріг став містом-фортецею. Став для окупантів форпостом, який вони не змогли пройти.
Наше місто вистояло. Від нас розпочалося звільнення Херсонщини.
Спочатку відкинули ворога на 50 кілометрів і він не зміг діставати по нас зі ствольної артилерії та РСЗВ. Потім – героїчна операція наших військових – і ворога відкинули на лівий берег Дніпра.
Так, ми всі пам’ятаємо удари по Карачунівській дамбі, обстріли Інгульця, трагедію у Тернівському районі по вулиці Каштановій та ракетний удар по Довгинцівському району. Ми пам’ятаємо всіх загиблих цивільних та всіх військових, хто віддав свої життя, захищаючи Батьківщину.
Так, ми розуміємо – війна не закінчилася і, можливо, будуть ще ракетні удари, будуть інші випробування і потрібно ще багато сил для Перемоги.
Цей рік був дійсно довшим, ніж усе попереднє життя… Але цей рік показав усьому світу – нас не злякати, не зламати та не перемогти.
Ми продовжуємо працювати. Кривий Ріг б’ється як одне серце з усією Україною. По-справжньому залізне серце.
Дякую кожному криворіжцю, який зробив свій внесок у боротьбу з ворогом!
Дякую всім нашим солдатам та офіцерам ЗСУ, Нацгвардії, Тероборони – ви справжні герої!
Разом – ми обов’язково переможемо!»
Інші новини Дніпропетровщини:
