Ірина – біженка у Чехії. Вона виїхала з Енергодара після майже двох років життя в окупованому місті. Каже: довго здавалося, що все от-от скінчиться. А спочатку вірили і у два-три тижні. Але війна затягнулася. І сил залишатися далі в окупації вже не було. Хоча Ірина добре розуміє тих людей, які там залишаються досі. Вона назвала причину.
Про все це – в матеріалі Запорізького центру розслідувань, який поспілкувався з Іриною, передає Nikopolnews.
«Працівники військомату і поліція вийшли з Енергодара 25 лютого»
Ірина з невеличкого, спокійного містечка Запорізької області. Але велика війна застала її не там, а в Енергодарі, куди вона переїхала на навчання. У цьому місті прожила близько 6 років. Встигла знайти своє покликання, сама почала вчити людей…
Автори матеріалу нагадують, що росіяни увійшли в Енергодар 3 березня, після кількох діб оточення та переговорів із цивільною владою міста. Працівники військкомату й поліція вийшли з Енергодара ще 25 лютого. Після недовгих боїв на ЗАЕС Енергодар потрапив в окупацію.
Окупація – це страх за своє життя та життя рідних 24/7. Ти ніде не відчуваєш себе в безпеці, навіть вдома. Ти просто можеш комусь не сподобатися, військові або спецслужби можуть прийти до тебе в квартиру з будь-якої причини… або взагалі без причини, – розповідає Ірина
Вона каже, що життя у постійному страху стирає відчуття реальності. Проявляти емоції небезпечно – тож перестаєш розуміти, що відчувають люди навколо. Чи справді у них все добре, коли навколо відбувається таке?
Що таке жити в окупації? Це – відчувати, що ти постійно знаходишся в дурдомі. Починаєш думати, може то ти не такий, адже більшість людей, чи то від зневіри, чи то під впливом пропаганди, почали змінювати свою думку. Деякі люди почали повертатися в окупований Енергодар з Європи. А ти, в цей самий момент, мрієш звідти звалити, – ділиться дівчина
Родина Ірини протрималася в окупації два роки. Спочатку допомагало відчуття, що все, що відбувається – тимчасове, скоро закінчиться. У такому ж стані жила тоді вся Україна. В окупації сподіватися на це довелося довше.
Як ми так довго трималися, я досі не маю гадки! Намагалися якось відволікати себе і вірили, що скоро все закінчиться. Так, і в 2-3 тижні ми також вірили, на початку, – каже дівчина
Аби повернути відчуття реальності, відчуття чогось свого, Ірина пішла на сміливий крок.
В квітні 2022 року я почала вести свої соцмережі українською. Мені було не страшно це робити в окупації – можливо, я просто не розуміла масштабів того, чим для мене це може обернутися. Або була дуже впевнена в своїх підписниках? Точно сказати не можу, – розповіла дівчина
Ірина продовжувала жити і намагалася розвивати свою справу в окупованому Енергодарі, аж поки не зрозуміла – це глухий кут.
Виїзд з Енергодара
Згадувати про виїзд з ТОТ Ірині важко. Дівчина каже, що дуже довго намагалася хоч на трішки забути те, як виїжджала її родина.
Одна із причин, через які виїзд був таким складним, – українські паспорти.
Ми виїздили з Енергодара з українськими паспортами після Нового, 2023 року, і це був треш. Люди з українськими паспортами для них ждуни і мразі! Та і тих, хто отримав в окупації паспорти росії, теж за людей не вважають. Їх прирівнюють до вірменів, бурятів та китайців, – каже дівчина
Головне, що радить Ірина тим, хто буде виїздити з ТОТ будь-яким шляхом – не сподіватися провезти щось крадькома.
На блокпостах перевіряли абсолютно все, щось ховати марно. Не дай Боже, в тебе буде десь український прапорець, чи знайдуть підозрілий контакт в телефоні.
Самостійний виїзд небезпечний, навіть якщо не везеш нічого “забороненого”.
На одному з блокпостів чоловіка побили. Намагалися запевнити в тому, що їм вигідно, відповіді на запитання навіть не слухали, знайшли і забрали 200 доларів. Але потім відпустили, – згадує дівчина
Для Ірини не є загадкою, чому багато людей залишається на ТОТ, навіть якщо і не хотіли б цього.
Одне можу сказати точно: виїздити дорого та небезпечно. Може, саме це і зупиняє деяких, хто так і не наважується їхати з ТОТ, – каже Ірина
Журналісти запорізького центру розслідувань зазначають, що зараз виїхати з окупованої частини Запорізької області фактично можливо тільки через Росію. Спеціалізовані перевізники можуть вивезти і без російського паспорта.
Такі компанії створюють спеціальні телеграм-чати з історіями тих, хто виїхав. Якщо заплатити перевізникам по 500+ доларів з людини, виїзд, швидше за все, буде значно комфортніший. Гроші на виїзд зазвичай збирають, продаючи машини, житло, позичаючи у рідних на підконтрольній території. Звісно, гарантій безпечного виїзду і тут не дає ніхто.
Життя у Чехії
Дорога подружжя з тимчасово окупованого Енергодару до Чехії тривала 5 днів. Чому саме до цієї країни? Бо там вже жили друзі, які допомогли облаштуватися.
Я адаптувалася досить швидко. Ми знайшли роботу, житло. Чехія дає візу захисту, що дає можливість працювати та отримувати гроші. Агентури допомогають тобі знайти роботу, вони ж знаходять житло і возять до роботи. За це ви платите, але гроші невеликі. Робота нескладна, – розповідає дівчина
Ірина працює на складі логістичної компанії. Але головне – знову може займатися улюбленою справою, яку розпочала ще в Енергодарі. Саме своє професійне обладнання вона називає найдорожчим із того, що вивезла з окупації. Для чоловіка головне – гітара.
Я маю свою справу, яку за два роки в окупації розвивати вже було майже неможливо, а в Чехії я знову сповнена сил та натхнення. За ту зарплатню, що ми тут отримуємо, ми можемо дозволити собі все, що хочемо, на відміну від окупації, – каже дівчина
В Енергодар повертатися не планує
Хоча Ірина вдячна Енергодару, повертатися саме туди – не планує. Хоче розвиватися у новому місці, де бачить більше перспектив для своєї справи.
Ми переросли Енергодар і тепер хочемо жити в іншому місті. Як мінімум, більшому. А от до рідного містечка обов’язково приїде. Я обов’язково приїду в гості до батьків – їсти помідори, кататися на скутері на хутір та гуляти в бабусиному лісі. Я дуже вдячна Енергодару за все, що він дав мені. Я на сто відсотків впевнена в його деокупації, – каже Ірина
Фото ілюстративні, джерело – Українська правда
Ще новини Енергодара: Захисник з Енергодара: «Я не міг лишатися осторонь, пішов відвойовувати рідне місто»
