Ще 21 нова назва вулиць Нікополя представлена для обговорення. Інформацію оприлюднено на офіційному сайті Нікопольської міської ради, передає Nikopolnews. Громадське обговорення вже стартувало. Долучитися може кожен мешканець міста.
Нагадаємо, вулиці у Нікополі та інші топоніми планують перейменувати в рамках дерусифікації. Раніше вже оприлюднили інші 23 нових назви. Їх обговорення триває до 31 березня.
Організатор громадського обговорення: управління містобудування та архітектури Нікопольської міської ради.
Ще 21 нова назва вулиць Нікополя, представлена для обговорення
До кожної нової назви надається пояснення. Зокрема, інформація про історичних особистостей, на честь яких збираються назвати вулицю у Нікополі.
1.Вулицю Рижикова – на вулицю Свято-Миколаївську
На честь Церкви Святого Миколая, яка була збудована на кошти мешканців історичного передмістя Нікополя – Лисої Гори/Новопавлівки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на честь одного з найшанованих Святих Християнської віри, день якого відзначають щорічно 6/19 грудня. Вищеназвана церква була зруйнована за рішенням комуністично-радянських органів влади у 1930-х рр. З 1995 р. зусиллями віруючих громадян у м.Нікополі Церква Святого Миколая була відновлена на тій же вулиці і на тому ж місці та відбудована наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.
2.Вулицю Добролюбова – на вулицю Академіків Скороходів
Анатолій Володимирович Скороход
Скороход Анатолій Володимирович народився у 1930 р. у м. Нікополі, видатний український математик, доктор фізико-математичних наук (1962р.), професор (1963 р.). Академік АН УРСР/НАН України (1985 р.), член Американської Академії мистецтв і наук (2000 р.). У 1968 р. за участь у виступі на захист конституційних прав громадян СРСР був позбавлений компартійно-радянськими органами права викладати математику, керувати аспірантами і виїзду за кордон, публікувати наукові праці на 14 років.
Брав участь у створенні Народного руху України і був делегатом його І з’їзду у 1989 р. Автор понад 450 наукових праць серед яких 23 монографії. Підготував 56 кандидатів і 17 докторів фізико-математичних наук. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1982 р., 2003 р.). Помер у 2011 р. Рідний брат – академік НАН України Скороход В.В.
Скороход Валерій Володимирович народився у 1934 р. у м. Нікополі, видатний український вчений в галузі матеріалознавства та порошкової металургії, Доктор технічних наук. Академік АН УРСР/НАН України (1990 р.), Заслужений діяч науки і техніки України (1995 р.). Працював директором Інституту проблем матеріалознавства ім.І.М.Францевича НАН України. Лауреат Державної Премії УРСР в галузі науки і техніки (1987 р.). Нагороджений орденами СРСР та України. Помер у 2017 р. Рідний брат – академік НАН України Скороход А.В.
3.Вулицю Ушинського – на вулицю Володимира Великого
Володимир Святославич (960-1015 рр.) Великий князь Київський (979-1015 рр.) князь Новгородський (970-988 рр.). Хреститель Русі-України. Представник династії Рюриковичів, наймолодший син Князя Святослава Ігоровича і Малуші, батько великого Київського князя Ярослава Мудрого. Він об’єднав землі 20 слов’янських та не слов’янських племен в одну могутню державу Східної Європи, воював проти булгар, греків, вірменів, поляків, печенігів. Здійснив Хрещення Русі у 988-990 рр. і встановив Київську митрополію Вселенського Константинопольського патриархату.
Розбудував Київ і збудував десятки церков, використовував як герб тризуб, заснував нові міста тощо. Карбував власні золоті і срібні монети. В літописах та усній народній творчості має прізвиська – Великий, Святий, Хреститель, Ясне Сонечко тощо. Хрещене ім’я – Василь.
У 987-988 рр. Володимир Святославич двічі перебував із своїм військом на правому березі Дніпра – території сучасного Нікопольського краю під час Корсунського походу. Внаслідок активних бойових дій він взяв під контроль Корсунь (Херсонес Таврійський), який знаходився на території сучасного м. Севастополь. Візантійський імператор Василь ІІ уклав з ним мир, видав за нього свою рідну сестру Анну (963-1011 рр.). За умов миру і шлюбу Володимир зрікся язичництва, прийняв християнство під іменем Василя та здійснив християнізацію Русі-України. Помер у 1015 році. Похований у Десятинній церкві.
Володимир І канонізований православною і католицькою церквами як Святий рівноапостольний і його пам’ять вшановують щорічно 28 липня. Також цей день з 2021 року відзначають і як офіційне свято – День Української Державності. Пам’ятники Володимиру І встановлені в Україні, Росії, Польщі, Великій Британії, Аргентині, Австралії, Канаді.
4.Вулицю Петра Брачка – на вулицю Івана Дубовика
Іван Дубовик
Дубовик Іван Тихонович народився у 1942 р., майстер спорту СРСР, засновник боротьби самбо в м. Нікополі. У 1964-2004 рр. працював тренером-викладачем з боротьби самбо та дзюдо в дитячо-юнацькій спортивній школі та спортклубі «Трубник». Заслужений тренер України з боротьби самбо. Дубовик І.Т. підготував двох майстрів спорту СРСР міжнародного класу, 25 майстрів спорту України та СРСР, переможців і призерів чемпіонатів СРСР, України та Світу. Почесний громадянин міста Нікополя. Помер у 2015 р. Похований у м. Нікополі.
5.Вулицю Ст. Разіна – на вулицю Свято-Троїцьку
На честь Церкви Святої Трійці збудованої за ініціативи представників цеху вільних матросів наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в історичному передмісті м.Нікополя – Довгалівці на честь одного із найвідоміших свят Християнського світу – на честь Бога-Отця, Бога-Сина і Святого Духа. Знищена за рішенням комуністично-радянських органів влади у середині 1930-х рр. Наприкінці ХХ ст. за ініціативи віруючих громадян у м. Нікополь церква була відновлена на тій же вулиці і на тому ж місці та відбудована.
6.Вулицю Некрасова – на вулицю Іллі Рєпіна
Рєпін Ілля Юхимович народився у 1844 р. в с. Осинівка поблизу Чугуєва на Харківщині. Український художник із козацького роду на прізвисько Ріпа. Навчався в топографічній школі, іконописній школі, у малювальній школі Крамського, у Санкт-Петербургській Академії мистецтв. З 1878 р. член товариства пересувних художніх виставок. Академік імператорської академії мистецтв. Професор – керівник майстерні (1894-1907рр.) та ректор Академії (1898-1899 рр.). Один із засновників напряму реалізму в мистецтві, автор галереї портретів, творів історичного живопису і серії побутових подій, біблейних сюжетів. Був близьким другом українського історика Д. І. Яворницького.
Українські мотиви посідали важливе місце в творчості Рєпіна І.Ю. У 1880р. він перебував у Нікополі, селах Капулівка, Покровському, Грушівка, оглянув історичні місця, зокрема могилу І. Д. Сірка, церкви тощо. Тут він зробив чимало замальовок, у т. ч. для майбутньої всесвітньо відомої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Вона була ним створена у 1880-1891 рр. і присвячена легендарному листуванню козаків Чортомлицької Січі на чолі з кошовим отаманом І. Д. Сірко з султаном Османської Імперії.
На початку ХХ ст. І. Ю. Рєпін працював у м. Куоккалі (Фінляндія) у садибі Пенати де і помер у 1930 р.
У 1960-х роках у м. Нікополі була вулиця імені Рєпіна І.Ю., яку в 1972 р. виконком Нікопольської міської ради депутатів трудящих перейменував на вулицю Некрасова
7.Вулицю Чкалова -т на вулицю Ігоря Сікорського
Ігор Сікорський
Сікорський Ігор Іванович народився у 1889 р. у м. Києві. Видатний авіаконструктор українського походження. Випускник Морського кадетського корпусу Паризької технічної школи і Київського політехнічного інституту. Побудував у Києві будучи студентом 6 моделей літаків і гелікоптер. На власному літаку склав іспит на звання пілота, встановив у 1911 р. світовий рекорд швидкості польоту з пасажирами. Творець перших в світі важких літаків: 4-моторного «Гранд С21», важкого 4-х моторного бомбардувальника і пасажирського літака «Ілля Муромець» (1914р.).
У 1918 р. внаслідок терору більшовиків-комуністів був змушений емігрувати у Францію, потім – США. В США заснував авіафірму, яка збудувала в 1920-х -1930-х рр. 15 типів літаків. Зокрема трансатлантичний гідроплан (1934р.,), який використовувався в пасажирсько-вантажних перевезеннях через США в Європу, серійний одногвинтовий гелікоптер «SIKORSKY» (1942 р.), першого в світі літака-амфібії тощо. Ліцензії на його гвинтокрил купили Велика Британія та Франція, від чого в їх країнах почався процес створення вертольотобудування. На гвинтокрилах І. І. Сікорського було здійснено трансатлантичний (1967 р.) та транстихоокеанський переліт (1970 р.). Помер у 1972 р.
8.Вулицю Маяковського – на вулицю Михайла Білинського
Михайло Білинський
Білинський Михайло Іванович народився у 1883 р. на Черкащині. Навчався у 2-й Київській гімназії та Московському інституті східних мов. У 1906-1911 рр. на службі у Військово-морському флоті Російської імперії. З початку першої Світової війни у 1914 р. – на службі у Балтійському флоті. Після Лютневої революції в Росії у 1917 р. один із організаторів Українського військово-морського революційного штабу Балтфлоту, який здійснював українізацію військових моряків.
Після більшовицького перевороту у жовтні 1917 р. повернувся в Україну. Був членом Української Центральної Ради та брав участь у військово-морських та дипломатичних справах. Наприкінці грудня 1918 р. Директорія Української Народної Республіки призначила М.І.Білинського Міністром морських справ УНР і присвоїли йому звання контрадмірала. Організував розбудову флоту УНР у складі 1 лінкора, 3 крейсерів, 12 есмінців і бази підводних човнів. Але інтервенція Антанти у березні 1919 р. перервала створення військо-морських сил УНР. Учасник Першого зимового походу армії УНР у грудні 1919 – травні 1920 рр. Брав участь у Другому зимовому поході Армії УНР восени 1921 р. під час якого загинув у бою.
У липні 2019 р. Указом Президента України ім’я адмірала Михайла Білинського присвоєно 36-й окремій бригаді морської піхоти ВМС Збройних Сил України, в лавах якої воюють нікопольці за незалежність України, її державний суверенітет та територіальну цілісність.
9.Вулицю П. Осипенко – на вулицю Верхню
Попередня історична назва вулиці у с. Сулицькому Нікопольського району, яке увійшло до складу м. Нікополь у 1938 р. і стало його історичним передмістям.
10.Вулицю Нестерова – на вулицю Нестора Махна
Нестор Махно
Махно Нестор Іванович (1888-1934 рр.). Український політичний і військовий діяч, командувач Революційної Повстанської Армії України, керівник селянського повстанського руху у 1918-1922 рр., один із керівників анархічного політичного руху і партизанської війни. Неодноразово перебував у м. Нікополі у жовтні-грудні 1919 р., мешканці якого підтримували його у боротьбі за волю і права трудового народу. В Нікополі була одна із головних баз РПАУ(М) і керівні органи влади, створеної Н. Махном Південноукраїнської Трудової Федерації.
11.Вулицю Полоцькау – на вулицю Ярослава Мудрого
Великий Київський князь Ярослав Володимирович із династії Рюриковичів у (1019-1054 рр.) Князь Ростовський (1088-1010 рр.), Новгородський (1010-1034 рр.). Народився у 983/987 р. Після вступу на княжий престол для захисту Русі-України здійснив походи проти ятвягів, литовців і поляків тощо. У 1036 р. під Києвом вщент розгромив орди печенігів. Розбудував Київ, спорудивши «місто Ярослава». Його окрасою стали Золоті Ворота і Софіївський Собор – перлина світової культової архітектури.
Започаткував укладання першого літописного зводу та першого зводу законів – «Руську Правду». У 1039 р. встановив Київську митрополію з уставом, що перебувала у юрисдикції Вселенського Константинопольського Патріархату. За численні реформи та досягнення, які мали великий вплив на розвиток країни, його підданими, був прозваний Мудрий. Встановив численні династійні зв’язки з Європейськими монархіями. У 1043 р. перебував на території сучасного Нікопольського краю під час походу на Візантійську імперію. Після смерті у 1054 р., похований у Софіївському Соборі м. Київ.
За часів Ярослава Мудрого Велике Київське Князівство було могутньою державою Європи, яке досягло найвищого розквіту у своєму політичному, соціально-економічному і культурному розвитку. На його честь названі міста Ярослав (Польща) та Ярославль у РФ. Пам’ятники Ярославу Мудрому встановлені у Києві, Харкові, Полтаві, Білій Церкві.
12.Вулицю Кольцова – на вулицю Агафії Завидної
Агаф’я Завидна
Завидна Агафія Родіонівна – найвідоміший у світі жінка-борець. Народилася у 1890 р. (за іншими даними у 1884 р.) у с. Сулицьке, нині передмістя м.Нікополя. У молоді роки мала зріст 190 см, вагу близько 170 кг. У 1904-1910 рр. навчалася прийомам класичної боротьби у борця і чемпіона світу Івана Піддубного, з яким познайомилася під час його перебування в м. Нікополі. Він допоміг їй створити силові номери, які не міг повторити жоден чоловік. Від 1911 р. самостійно виступала в Росії, Європі, Середній Азії, Африці. Перед 1-ю Світовою війною була єдиною жінкою, яка отримала патент на право проведення чемпіонатів із класичної боротьби. З 1918 р. мешкала в Нікополі, була поранена у 1923 р.
Померла у Ленінграді у 1935 р.
13.Вулицю Ломоносова – на вулицю Євгена Патона
Патон Євген Оскарович – видатний український радянський вчений у галузі зварювальних процесів і мостобудування. Народився у 1870 р. у родині російського консула у Франції. У 1894 р. закінчив Дрезденський технічний університет. У 1896 р. – Санкт-Петербурзький інститут Корпусу інженерів шляхів сполучення. З 1904 р. по 1938 р. завідував кафедрою конструювання мостів Київського політехнічного інституту. У 1929 р. організував у Всеукраїнській Академії Наук кафедру інженерних споруд, на базі якої створено у 1934 р. Інститут електрозварювання, який очолював до 1953 р.
Автор понад 350 наукових праць з проектування і будівництва мостів та відбудови зруйнованих мостів. За проектом Є. О. Патона у Києві у 1910 р. побудовано Парковий міст, а в 1925 р. був споруджений новий міст на опорах зруйнованого Миколаївського ланцюгового моста. У 1930-х рр. Патон Є.О. розробив фундаментальні основи електрозварювання у т. ч. метод автоматичного швидкісного зварювання, зварювання спеціальних сталей, зокрема для танкових башт, що мало величезне значення у танкобудуванні великих маштабів.
Академік АН УРСР (1929 р.), Герой Соціалістичної праці (1943 р.), лауреат Сталінської премії (1941 р.), нагороджений двома орденами Леніна (1942 р., 1943 р.), заслужений діяч наук УРСР (1940 р.). Помер у 1953 р.
14.Вулицю 9 січня – на вулицю Костя Гордієнка
Кость Гордієнко
Гордієнко Кость (Костянтин) Гордійович, Гордієнко (Головко). Військовий і політичний діяч козацької доби України. Р. н. невідомий. Навчався у Києво-Могилянській Академії, після чого вступив до Війська Запорозького Низового. Був козаком Платнірівського куреня. На козацьких радах К. Гордієнка обирали кошовим отаманом Запорозької Січі та Війська у 12.1703 – 05.1706 рр., 12.1707 -04.1709 рр., 1710-1728 рр. Гетьман Дубосарський з 1714 р. після від’їзда Гетьмана України П. Орлика в еміграцію.
К. Гордієнко за підтримки Війська Запорозького Низового виступав проти заходів Московського царства щодо встановлення військового контролю над Запорожжям (будівництво фортеці Кам’яний Затон в 5 км від Чортомлицької Січі), захоплення московським військом козацьких земель на р. Самара тощо. Весною 1709 р. підтримав повстання Гетьмана України І. Мазепи проти московського царя Петра І за його спроби знищити козацький устрій України. Став учасником воєнно-політичного союзу з шведським королем Карлом ХІІ на захист українських земель від Московського царства.
Навесні 1710 р. кошовий отаман К. Гордієнко брав участь з козацькою старшиною Війська Запорозького у складанні і прийнятті унікального в Європі документа – «Договори і постановлення прав і вольностей Війська Запорозького», який відомий як «Конституція Пилипа Орлика» від 05 квітня 1710 р., що визначив устрій Української Козацької Держави – Війська Запорозького. З 1711 р. К. Гордієнко на чолі Війська Запорозького Низового та його земель – Запорожжя обох берегів Дніпра був під протекторатом Османської імперії і Кримського хана, які підтримали запорожців у боротьбі проти Московського царства. Помер 15 травня 1733 р. у Кам’янській Запорозькій Січі (нині с. Республіканець Бериславського району Херсонської області.
15.Вулицю Герцена – на вулицю Олешківську
Олешки – місто Херсонського району Херсонської області. Розташоване на лівому березі р. Конка, що є притокою р. Дніпро. Знаходиться біля найбільших в Європі Олешківських пісків. На території сучасного міста в Х-ХІІІ ст. ст. існувало слов’янське торгівельне місто Олешшя, яке належало Великому Київському князівству і було його опорним пунктом в нижній течії Дніпра. У 1711 р. козаки Війська Запорозького Низового тут заснували Олешківську Січ, яка проіснувала до 1728 р. Наприкінці ХVІІІ ст. – на початку ХХ ст. Олешки були у складі Російської імперії. У 1834 р. указом російського імператора Ніколая І в Олешках і Нікополі були засновані цехи вільних матросів, що мало велике значення для розвитку судноплавства і торгівлі по Дніпру, Чорному і Азовському морях.
За часів перебування Олешків в складі СРСР у 1928 р. місто було перейменовано у Цюрупинськ. У травні 2016 р. місту повернули історичну назву Олешки.
З лютого 2022 р. історичне місто України Олешки, знаходиться у тимчасовій окупації збройних сил РФ.
16.Вулицю Крилова – на вулицю Самійла Величка
Самійло Величко
Величко Самійло Васильович – український козацький старшина та літописець. Народився у 1670 р. у родині козака Полтавського козацького полку Війська Запорозького у с. Жуки. Закінчив навчання у Києво-Могилянській Академії. У 1690 р. розпочав службу писарем у Генеральній Військовій Канцелярії Війська Запорозького у т. ч. по таємному діловодству. Брав участь у воєнних походах гетьмана України І. Мазепи. У 1708 р. арештований за наказом московського царя Петра І за підозрою в участі у повстанні І. Мазепи. У 1715 р. С. Величко був звільнений з ув’язнення. Займався вчителюванням, зібрав велику бібліотеку і архів, де було багато історичних хронік, документів тощо.
Самійло Величко є автором першого систематичного викладу історії Української Козацької держави. У другій половині 1710-х – першій половині 1720-х рр. він на основі величезної кількості документів склав унікальну наукову працю, яка відома як «Літопис Самійла Величка» в 4-х частинах/томах. В ній описані історичні події в Україні з 1648 р. по 1700 р. В одному із розділів «Літопису» описано про велику козацьку раду у Микитинській Запорозькій Січі у квітні 1648 р., яка обрала Б. Хмельницького першим Гетьманом Української Козацької Держави – Війська Запорозького обох берегів Дніпра. Вищезгадана подія відбулася 375 років тому і є пам’ятною датою, що відзначається на державному рівні. Українська Козацька Держава є однією із періодів понадтисячолітньої історії українського народу, та основи відзначення щорічно 28 липня Дня Української Державності.
Помер С. Величко у 1728 р. у рідному с. Жуки на Полтавщині.
17.Вулицю Успенського – на вулицю Віри Білай
Віра Білай
Білай Віра Йосипівна – радянський і український ботанік-міколог і фармаколог. Народилася у 1908 р. у м. Нікополь. Після закінчення у 1929 р. агрономічного факультету Криворізького сільськогосподарського інституту працювала агрономом у Донецькій області. Навчалась в аспірантурі Інституту соціалістичної реконструкції сільського господарства АН УРСР у Києві, яку закінчила в 1933 р. З 1933-1935 рр. – асистент агроінженерного факультету Інституту цукрового буряка у Києві.
З початку радянсько-німецької війни 1941р. – в евакуації. У 1942 р. захистила дисертацію на здобуття наукового ступеню кандидата біологічних наук. Працювала зав. відділу систематики і фізіології мікроміцетів Інституту мікробіології та вірусології НАН України. В. Білай у співавторстві запровадила у практику антибіотик мікроцид. Доктор біологічних наук (1955 р.), член-кореспондент АН УРСР (1961-1991 рр.). Науковий керівник 36 кандидатів і 4 докторів наук. Автор 15 монографій, 285 статей, 15 авторських свідоцтв.
Основні наукові праці присвячені вивченню грибів, які утворюють токсини, які шкодять харчовим та кормовим продуктам, що викликають хвороби тварин і людини, руйнацію промислових матеріалів. Лауреат Державної премії СРСР (1952, 1978 рр.), лауреат Премії НАН України ім. Д. К. Заболотного (1970 р.), лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1978 р.). Заслужений діяч науки УРСР (1968 р.). Нагороджена орденом Леніна (1986 р.), двома орденами Трудового Червоного прапора (1954 р., 1978р.,), двома орденами «Знак Пошани» (1960 р., 1973 р.), медалями. З 1991 р. на пенсії. Померла у 1994 р. Похована у м. Київ.
18.Вулицю Олександра Невського – на вулицю Зоряну
Прикметник в українській мові до слова «зоря». Також означає «блискуча, як зоря»; промениста (про очі) – «шалено цілував би очі зоряні, повні жагучого п’янкого світла» (за О. Гончаром, 1960 р.); пов’язаний із зорею/зіркою (космічні об’єкти), частка зоряного випромінювання тощо.
19.Вулицю Новикова-Прибоя – на вулицю Нагірну
Нагірна – в українській мові означає – розташована на горі, високому березі; дорога/шлях, яка/який веде вгору тощо. Наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. була назвою однією з давніх вулиць старого Нікополя. У 1920-х рр. була перейменована місцевими компартійно-радянськими органами влади, а сама вулиця знищена в 1980-х рр. під час будівництва нового житлового мікрорайону.
20.Вулицю Бакінську – на вулицю Северина Наливайка
Северин Наливайко
Наливайко Северин (Семерій), український військовий діяч. Один із керівників національного повстання в Україні у 1594-1596 рр. Р. н. невідомий. Народився у м. Гусятин на Тернопільщині. У молоді роки служив у надвірному козацькому війську українського князя Василя Острозького на Волині.
В умовах нападу Османської імперії у 1593 р. на Австрію С. Наливайко на чолі 2,5-тисячного козацького війська у наступному році здійснив похід на Волощину проти Османської імперії, де розгромив татарську орду. Після походу об’єднався із запорожцями Базавлуцької Січі і здійснив з ними похід у Придністров’я та Молдову. Успішні дії козаків були високо оцінені представниками Речі Посполитої, Папи Римського і Священої Римської імперії (Австрії), які змогли отримати в союзники Молдавське князівство у боротьбі з турками і татарами.
В умовах національного і соціального гноблення українського народу з боку польських магнатів і шляхти гетьман С. Наливайко спільно з гетьманом Запорозької Січі В. Лободою підняли повстання проти їх влади. У визволених українських містах і селах вони встановили народовладдя від східного Поділля до Дніпра.
У 1595 р. С. Наливайко воював на чолі козацького війська в Угорщині проти турок і татар. Повернувшись у тому ж році в Україну, С. Наливайко з іншими козацькими ватажками та їх загонами продовжував поширювати повстання в українських землях, а також Білорусії. С. Наливайко вимагав від польського короля визнання українського козацтва та його прав на рідну землю. Польський уряд направив велике військо проти козаків-повстанців, які у кількох кровопролитних битвах потерпіли поразку. С. Наливайко та козацькі ватажки були захоплені у полон. У квітні 1597 р. після жорстоких катувань С. Наливайко був страчений у Варшаві.
Северин Наливайко є один із головних керівників і символів національно-визвольної боротьби українського народу, яку у подальшому продовжили запорозькі козаки Базавлуцької Січі у 1620-х – 1630-х рр. та Б. Хмельницький на чолі Війська Запорозького у 1648 р., коли ним була створена Українська Козацька Держава.
21.Вулицю Мінську – на вулицю Івана Карпенка-Карого
Іван Карпенко-Карий
Карпенко-Карий Іван (справжнє прізвище Іван Карпович Тобілевич). Видатний український письменник, драматург і актор. Народився у 1845 р. на північній Херсонщині. Після закінчення Бобринецького повітового училища працював у місцевих органах влади. Брав участь у нелегальній діяльності революційної організації «Народна Воля». За політичну неблагонадійність був звільнений із служби. У 1884 р. заарештований і висланий у м. Новочеркаськ, де перебував до 1887 р.
У 1870-1880-ті рр. розпочав театральну і літературну діяльність. Брав участь у творчій діяльності перших українських театрів. Автор класичних комедій європейської драматургії – «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хозяїн», «Наймичка», «Безталанна» та інш. – всього 18 п’єс, які є золотим фондом українського театрального мистецтва.
На честь І. К. Тобілевича названий Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. На території садиби його батьків створений державний заповідник-музей І. К. Карпенка-Карого «Хутір Надія», який є філією Кіровоградського обласного краєзнавчого музею.
Як взяти участь в обговоренні
Строк проведення заходів з громадського обговорення: громадське обговорення у формі електронної консультації проводиться терміном з дня оприлюднення зазначеного інформаційного повідомлення 15 березня 2023 року і до 15 травня 2023 року.
Поштова адреса та адреса електронної пошти, строк і форма для подання пропозицій (зауважень): пропозиції (зауваження) подаються у паперовому вигляді до управління містобудування та архітектури Нікопольської міської ради за адресою: 53200, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 17/1; у електронному вигляді на адресу електронної пошти: arhitectura_nikopol@ukr.net, inform@nikopol-mrada.dp.gov.ua.. Термін подання – до 15 травня 2023 року включно.
Пропозиції (зауваження) подаються у письмовій формі, надсилаються електронною поштою із зазначенням прізвища, імені, по батькові та адреси особи; юридичні особи подають пропозиції у письмовій формі із зазначенням їх найменування та місцезнаходження; анонімні пропозиції не реєструються і не розглядаються.
Місцезнаходження та адреса електронної пошти, номер телефону організатора громадського обговорення, за якими можна отримати консультації з питання, що винесено на громадське обговорення: м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 17/1, управління містобудування та архітектури Нікопольської міської ради, тел: (0566)684555, адреса електронної поштової скриньки: arhitectura_nikopol@ukr.net.
Прізвище та ім’я відповідальної особи, що проводить заходи громадського обговорення:виконуючий обов’язки начальника управління містобудування та архітектури Нікопольської міської ради Татаринова Марина Марківна.
Строк і спосіб оприлюднення результатів громадського обговорення: 14 днів з дня закінчення обговорення, на офіційному сайті Нікопольської міської ради.
Ще Новини Нікополя:
