Захисник з Нікополя, Герой України, який втратив на війні ноги, розповів про перші секунди після поранення і про своє теперішнє життя.
Інтерв’ю він дав журналістам «Суспільного», передає Nikopolnews.
Раніше ми вже писали про Дмитра Куценка – воїна, який втратив ноги, але не втратив жаги до життя. Ветеран пройшов тривалу реабілітацію, і зараз намагається розвивати власну справу – займається садом.
Про те, як воював, як отримав поранення, як тепер складається життя, Дмитро Куценко розповів в інтерв’ю.
Перші думки були такі: «Ну все… Не так я хотів загинути. Ну, я там розумію – на полі бою, або від старості. Але ж не від того, що на тебе просто впадуть плити багатоповерхівки…». Та, думаю – гарно буде, якщо достануть. А якщо не достануть, що ж – будемо прощатися якось… Тобто був такий момент, коли ти розумієш, що від тебе нічого не залежить. Ну от взагалі! А залежить тільки від того, хто буде мені допомагати, – пригадав Дмитро той страшний зимовий день у Бахмуті
Йому пощастило – його вдалося витягти і врятувати, а дев’ятеро його побратимів поруч загинули. Тобто він був єдиним, хто вижив з десяти…
Дмитро Куценко на війні – з 14 року. Спочатку був у добровольчій структурі. Потім був у вже легалізованому добробаті. А ще згодом, у 2015 році – підписав перший контракт з ЗСУ.
За час служби Захиснику з Нікополя де тільки не довелося повоювати… А вже під час повномасштабного вторгнення російську орду він з побратимами зустрічав на півночі – у Сумській області, біля Охтирки.
Каже, що було складно у тому плані, що лінії фронту ще не існувало як такої. Важко було зорієнтуватися. Росіяни йшли «походним маршем».
Ну, і ми прийняли бій, трохи броні напалили, трохи натрофеїли… Полонених брали. Строковиків 19-річних, переляканих. Вони не знали, куди йдуть. Контрактники знали, а строковики – ні. Але контрактників було небагато. Росіян можна було брати пачками. Та вони і самі здавалися. Бо їм просто ставало страшно. Їм там місцевий житель розкаже якусь історію страшну, вони і йдуть здаватися. Були такі випадки, – пригадує Дмитро Куценко
Полонений росіянин – кадр з архіву Дмитра Куценка
Після місяця оборони Сумщини Дмитра з побратимами перекинули на Харківщину – на Ізюмський напрямок. Там були з кінця березня і до кінця серпня. А після цього потрапили під Бахмут. Де і отримав важке поранення Дмитро Куценко.
Росіяни рівняли КАБами багатоповерхівки, в одній із яких перебували він з побратимами.
Після поранення, перенісши ампутацію обох ніг, Дмитро пройшов 1,5 роки лікування і реабілітації. Його рятували, а потім допомагали відновлюватися у Дружківці, Дніпрі, Києві, Львові, Мукачові, Тернополі.
Зараз вже звик до такого свого стану. Каже, що є певні обмеження, звісно, але в цілому нормально – бувають у людей і гірші ситуації.
Разом з родиною Дмитро намагається розвивати родинний бізнес – сади. Зокрема, черешневі. Їх у нього декілька: у Нікополі та передмісті.
Поки воював, часу не було особливо доглядати за своїм дітищем. Багато саджанців загинуло, бо ніхто ними не займався – не доглядали, не поливали. А тепер кинув у цю справу всі сили.
Зараз повернувся, і все воно почало працювати. На наступну осінь уже плануємо велику ділянку – десь 2-3 га, може навіть 5 га. Трохи не вистачає ресурсу, тому брав участь у бізнес-гранті, – розповів Дмитро (а ми писали про це тут)
Ветеран каже, що війна не триватиме віно. І розраховувати на соціальні виплати від держави не варто. Треба працювати, щось роботи самому і чогось добиватися, розвиватися. Бо ж йому тільки 31 рік, і життя триває!
Захисник з Нікополя розповів про свою війну, про перші секунди після поранення і про теперішнє життя: відео
Ще новини Нікополя: Повернулася до Нікополя з дитиною: викладачка англійської розповіла про життя в Італії і своє повернення додому
