Купити квартиру в Дніпрі

Допомога населенню
2832
2832

Нікополь сьогодні і рік тому: що змінилося, які очікування – 5 питань мешканцям і владі

Нікополь сьогодні і рік тому: що змінилося, які очікування – 5 питань мешканцям і владі

Нікополь сьогодні і рік тому: що змінилося, стало гірше чи краще, які нові складнощі і виклики, які очікування, переживання і побажання. Таке опитування провів Nikopolnews напередодні другої річниці великої війни в Україні. Серед наших респондентів – очільники міста і району, громадські діячі, капелан, а також пересічні мешканці Нікополя. Кожному ми задали декілька схожих питань. І ось що почули.

Нікополь сьогодні і рік тому

Олександр Саюк, міський голова Нікополя

Олександр Саюк

Якщо порівнювати Нікополь сьогодні і рік тому, то рік тому обстріли були більш інтенсивні. В місті було більше руйнувань. Частіше прилітало по багатоповерхівках. У нас було більше поранених і загиблих.

Але! Ми мали Каховське водосховище. І, отже, мали стабільне водопостачання. А зараз ситуація з водою у місті нестабільна. Через постійні атаки окупантів вона може змінитися у будь-який момент. Ми, звісно, робимо усе можливе, аби вода у нікопольців була. Але жодних гарантій немає. Не все залежить від нас. І поки є росіяни на тому березі, залишається ризик. Так, будується новий магістральний водогін. Я вже боюся загадувати, коли його можуть запустити, адже декілька разів нам називали певні дати, і досі він не функціонує. Тепер обіцяють у травні. Але є один дуже важливий момент. Тариф. На воду з цього водогону він може бути зависоким. Тому я навіть не знаю, чи варто нам з нетерпінням чекати запуску. Якби не обстріли, Нікополь цілком обійшовся тим, що ми маємо зараз – тобто нашою системою, яка бере воду з русла Дніпра. Нам її вистачає.

Ще одна нова проблема, якої не було торік, і яка, на жаль, є сьогодні – ворожі дрони. Це реально небезпечно, атак стає все більше. Вони полюють на автівки, на людей.

Також новий виклик – дефіцит бюджету. У цьому році у нас забрали податки військових і силовиків, як відомо. Тепер все це йде у державний бюджет. І реально міський бюджет не доотримує великі кошти. У нас практично забезпечені основні статті видатків. Тобто ми якось зводимо кінці з кінцями. Грошей на розвиток при цьому немає. Але… якщо щось станеться глобальне, то власних коштів у нас не вистачить.  Ми, звісно, розраховуємо на допомогу області і держави… Зокрема, написали листа – аби нам виділили кошти на стабільну роботу водоканалу і відновлення після обстрілів. Відповіді поки що немає, але надія на допомогу є.

Отже, основні виклики сьогоднішнього дня для Нікополя – це дррони, ситуація з водою і дефіцит бюджету. А так – все стабільно. Усуваємо наслідки обстрілів, працюємо, намагаємося утримувати місто в охайному стані. Ви самі все це бачите щодня.

До чого готуватися мешканцям? До того, що все поки що буде продовжуватися. Навряд чи ситуація найближчим часом зміниться. Я маю на увазі обстріли. Тому не розслабляємося, реагуємо на сигнали тривоги, вживаємо заходів, аби зберегти своє життя і життя близьких, допомагаємо одне одному. Такі у мене побажання нікопольцям.

Євген Євтушенко, начальник Нікопольської РВА

Євген Євтушенко

Нікополь та район сьогодні і рік тому – почнемо з безпекової ситуації. Вона у нас суттєво не змінилася. Окупантів на території району не було і немає. Все охороняється, як і раніше. Берегова смуга – це, по суті, передова лінія оборони по всій території району.

По обстрілам – за останній рік ми пережили їх дуже багато, і у нас велика кількість руйнувань. Це приватні будинки, садочки, школи і об’єкти критичної інфраструктури. Руйнування досить суттєві.

Ми впали економічно, бо частина підприємств зменшили обсяги виробництва, частина ФОПів закрилась, виїхала. Зокрема, по Нікополю ми знаємо приклади, коли піцерії зробили релокацію – виїхали на Захід України і там відкрили бізнес. Вони пишуть, що тимчасово, і ми сподіваємось, що тимчасово, але… Як буде насправді – не знаємо. Ну, і власне, по Нікополю ж видно, що закрито частину закладів – магазинів тощо. На жаль, ми втратили в людях, в інфраструктурі, в житті міста…

Але! В порівнянні з 23 роком до нас повернулася певна кількість людей. Це невелика кількість, але вони повернулись.

На жаль, в порівнянні з 23 роком в суспільстві зросла втома від війни. Багато людей психологічно виснажились, і вже не зовсім «вивозять» історію з обстрілами. Їх цілком можна зрозуміти, сьогодні допомога людям поряд, повага, підтримка та просто добре слово потрібні ще більше!

Останні декілька місяців ми спостерігаємо суттєве загострення ситуації. Наприклад, сьогодні (розмова відбувалася 22 лютого – від ред.) було 20 атак по Нікопольщині – 16 дронів і 4 артобстріли. Це дуже багато! Схоже, повертаємося до масштабів обстрілів, які були на самому їх початку. Якщо пам’ятаєте, росіяни били «Градами», по 30-40 реактивних боєприпасів за один обстріл. Було дуже жорстко, потім стало відносно спокійніше, зараз знову загострення.

Отже, головні проблеми Нікополя і району сьогодні – це виїзд людей з території, падіння економіки, зменшення бюджетів громад, погіршення безпекової ситуації, проблеми водопостачання. Марганець і Покров мають тільки технічну воду. Питну вони отримують у вигляді розливної – причому Покров її отримує досить мало, Марганець більше – там є система свердловин і очищення. У Нікополі в системі водопостачання питна вода, але якість її іноді не дуже добра, тому що русло досить мілке, вода неякісна, системи очищення інколи не справляються. Велику надію ми покладаємо на запуск нового водогону, який прокладають від Запоріжжя. Не буду робити прогнози щодо термінів запуску, бо сам був свідком того, як агенція обіцяла запустити його на Новий рік…. Сьогодні ж вони обіцяють зробити пробний запуск на ділянці від Запоріжжя до Нікополя на початку другого кварталу. Взагалі ж, постанова Кабінету Міністрів передбачає будівництво терміном не більше двох років.

Ще одна важлива проблема – це моральна складова. Минулий рік ми всі жили надією на швидку деокупацію лівобережжя для нас це означало припинення обстрілів. Нажаль, не сталось, і ми продовжуємо жити поруч з окупантами. Нагадаю, що мінімальна дистанція від нас до них – близько 4,7 км. Мова йде про ділянки від Нікополя до Кам’янки-Дніпровської і від Доброї Надії та Іллінки до Енергодару.

Про очікування і нові виклики важко прогнозувати. Вочевидь, нам треба готуватися до можливого зростання кількості обстрілів. Якщо їх щільність збільшиться, то можуть виникнути проблеми з газопостачанням, водопостачанням і електропостачанням. Це стосується не всього району, а саме прибережних територій. Крім того, збільшиться ризик поранень та загибелі цивільних мешканців.

Тобто розслаблятися нам не слід. Ворог продовжує знаходитися поряд. Дивлячись на те, як невибірково здійснюються обстріли – вони просто гатять по будинках та інфраструктурі, можна зробити висновок, що окупанти прагнуть зробити життя людей на правому березі нестерпним. Це терор мирного населення в чистому вигляді. Питання тут не конкретно в Нікополі або Нікопольському районі – така ситуація по всій береговій лінії, в Херсонській та Запорізькій областях.

А от щодо ситуації на ЗАЕС – на мій погляд, доки росіяни залишатимуться на протилежному березі, вони будуть зацікавлені в тому, щоб зі станцією нічого не сталося. Безпекові ризики навколо ЗАЕС виникнуть лише під час деокупації лівобережжя.

Окремо прокоментую історію з тунелем між берегами колишнього водосховища, яку розганяли декілька тижнів тому. Скажу так: якщо технічно і можливо збудувати такий тунель, то зробити це приховано, так, щоб не було видно пересування великої кількості техніки і людей, не вийде! Таке будівництво буде одразу помічене Силами оборони України з відповідним реагуванням.

До речі, серед нових викликів якраз – посилення інформаційної війни. Це буде стосуватися як локальних вкидів – для нашого району (по типу тунелю або чергової фейкової ДРГ), так і загальної інформаційної ситуації в країні. Враховуючи те, що ми виснажилися від війни та стали досить вразливі до інформаційних розхитувань і вкидів – треба бути уважними і не довіряти анонімним або сумнівним джерелам інформації.

Які побажання людям? По-перше хотілося б сказати, що у нас насправді немає вибору. росії не потрібна якась окремо взята територія України. росії потрібно, щоб України не було як такої, а була територія у складі рф. І у нас немає іншого вибору, аніж боротися за свою країну, за те, щоб на цій землі ми приймали рішення, щоб не стали периферією великої імперії… До речі, якщо взяти підручник історії, то ми побачимо, що імперії агресивно ростуть перед своїм розпадом. Тож стати периферією імперії, яка рухається до логічного фіналу свого існування неприйнятна перспектива.

Якби нам важко не було, ми повинні битися, брати в кулак свої нерви, свої сили, і працювати. Кожен має робити своє – хтось працює на заводі, хтось в сфері обслуговування, хтось пригощає кавою людей в місті – це все потрібно. Кожен має робити свою справу на своїй землі. Якщо він може залишатися, звісно. А якщо ж морально і психологічно не витримує випробувань, то краще виїхати і побути в іншому місці, заспокоїтися, перевести дихання та, сподіваюсь, повернутися.

Місцева влада і силовий блок залишаються на своїх місцях. Ніхто не кине свої позиції та пости. Всі ми будемо виконувати завдання, направлені на збереження територіальної цілісності і дотримання законності на нашій території.

Дмитро Караповський, працівник НЗФ

Дмитро Караповський, працівник НЗФ

Насправді дуже важкі питання. Якщо порівнювати Нікополь і інші міста України… Тому що є міста, які живуть, які виживають, і яких вже немає. І важко казати, що Нікополь погано себе почуває на рівні окупованих і зруйнованих міст

Ситуація стала погіршуватись після 24.02.22 і стабільно погіршується. Якщо питання стосовно обстрілів, то стало краще. Ну, або просто стало байдуже…

Настрій у мене такий – «живий і добре». Вже звик до складнощів.

Головні проблеми сьогодні – звісно, це обстріли. І… Відсутність життя у нормальному сенсі. Є виживання.

Я сподіваюсь на завершення війни, але не вірю, що це буде скоро. І сподіваюся, що Нікополь буде існувати після завершення війни.

Дмитро Осика, громадський діяч, екс-депутат міськради Нікополя

Дмитро Осика, громадський діяч, екс-депутат міськради Нікополя

На мій погляд, у порівнянні з минулим роком ситуація у Нікополі покращилася. Стало менше обстрілів та вони не такі рандомні. Вимкнень електроенергії немає. Міська влада самостійно справляється з розбором завалів, без волонтерів.

Настрій у мене незмінний – концентрація на роботі та безпеці близьких.

До життя під час війни у Нікополі пристосувався.

Серед головних проблем: ризики від обстрілів, слабка економіка та складні умови для бізнесу. В іншому – гріх жалітися.

Щодо нових викликів і очікувань: думаю, кардинальних змін не буде. Швидко підарів з Енергодару не виб‘ють.

Основна загроза, на мій погляд, – договорняки хозар із кацапами та здача територій. Тоді по акваторії Дніпра пройде лінія розмежування, що унеможливить життя в Нікополі.

Антоніна Андрухович, продавчиня в магазині

Дмитро Осика, громадський діяч, екс-депутат міськради Нікополя

На мою думку, ситуація в місті порівняно з минулим роком змінилась в тому плані, що люди вже трохи адаптувались до щоденних обстрілів. Не такі налякані, як колись. В комунальній сфері суттєво нічого не змінилось.

Рік тому мій настрій був на межі нервового зриву. Була занадто сильно налякана. І ще, я чекала на Перемогу з дня на день. На даний час я змогла взяти себе в руки. Пристосувалася до життя в нинішніх умовах.

В якийсь момент я зрозуміла, що це на довго. Виїжджати я не хочу, тому треба звикати до нинішніх умов. Мені допомагають друзі, без їх допомоги мені було б дуже складно. Адже я залишилася одна. Чоловік на початку повномасштабного вторгнення пішов захищати країну. Порівняно з минулим роком у мене життя більш-менш стабілізувалось.

Якщо враховувати наше становище, то труднощі, які виникають, у місті мінімальні.

Звісно, найголовніше, чого я очікую і на що сподіваюся – це Перемога. Хочу, щоб мої рідні повернулися до мене. Вважаю, що кардинально ситуація може змінитися в будь-який час. Дуже сподіваюся, що в позитивну сторону.

Андрій Світличний, графічний 3-D дизайнер, вебмастер

Дмитро Осика, громадський діяч, екс-депутат міськради Нікополя

На мій погляд, суттєво ситуація у Нікополі в порівнянні з минулим роком не змінилася. Все те ж саме – за вікном війна,  обстріли. Люди виживають, як можуть. Влада працює, і це добре. Паніки немає.

Настрій у мене оптимістичний як і рік тому. Україна переможе!

Жити мені стало складніше – але це більш з особистих причин. Але ж і пристосувався вже

Важко заробити на життя – це основна проблема на сьогоднішній день.

Щодо сподівань і очікувань… В житті все можливо, але я сподіваюсь що зміни будуть дуже позитивними для нас усіх. І як можна скоріше!

Ігумен Меркурій (Скороход), військовий капелан, благочинний ПЦУ у Нікополі і районі

Дмитро Осика, громадський діяч, екс-депутат міськради Нікополя

Слава Ісусу Христу! шановна редакція нашого шановного видання Nikopolnews, які вже понад десять років завжди тримають руку на пульсі життя нашого козацького краю!

Про ситуацію сьогодні. В першу чергу, намагаючись дати відповіді на ваші запитання, хочу підкреслити, що нікопольці, незважаючи на складні умови життя під щільними обстрілами ворожої артилерії, ні на секунду не втратили віру у нашу перемогу, докладаючи кожен на своєму місці всі сили і засоби для неминучої поразки російського агресора.

Ми по іншому навчились жити в умовах, коли щохвилини на твоєю головою літає смерть. Я не можу однозначно сказати, що ситуація покращилась, оскільки на жаль, сотні людей загинуло, десятки стали каліками, зруйновано тисячі будинків та пошкоджена інфраструктура, але незважаючи на пекло «русского мира», яке намагається принести на нашу землю російська орда, все одно воїни Збройних Сил України, місцева влада, правоохоронні органи, працівники ДСНС, медики, волонтери і благодійні фонди робить все для того, аби в місті був порядок і безпека, відчуття того, що люди не залишені наодинці зі своєю бідою, яка стала нашою спільною. І ця війна навчила нас єдності та взаємопідримці.  Як благочинний Нікополя та району Православної Церкви України хочу підкреслити здорову тенденцію. А саме: тимчасово окуповані храми московським патріархатом у Нікополі з часу початку повномасштабної стали порожніми і люди приходять до своєї рідної Православної Церкви України з центром не в Москві, а в нашому святому золотоверхому Києві.

Щодо мого настрою сьогодні і рік тому – мій настрій кожного ранку починається з молитви і це надає мені сил та впевненості, що якщо Господь в моєму житті буде на першому місці, то все інше обов’язково на своєму правильному місці. Я капелан одної з нікопольських військових частин, тож я маю своїм прикладом надихнути бійців на те, що Бог з нами, Бог нікуди не евакуювався з України, Він поруч, він посеред нас. І саме віра мені дає можливість, будучи поруч зі своїми побратимами, не впадати у відчай тоді, коли навкруги панує запах смерті.

Труднощі. Коли ми говоримо з вами про складність нашого життя то згадую слова преподобного Паїсія Святогорця: “Я давним-давно зійшов би з глузду від несправедливості цього земного світу, якби не знав одне – що останнє слово буде за Богом”. На жаль, Голгофа 21 століття прийшла сьогодні на нашу українську землю. Але без Голгофи немає воскресіння. Господь нам дає такий хрест, який ми в силі понести. Не більше, не менше. Щоб ми щось переоцінили, навчились більше цінувати і любити тих, хто поруч з нами. Це випробування навчило нас найголовнішому – бути єдиними. А коли раптом мені здається що дуже важко, я на мить згадую хлопців, які в окопах тримають оборону та звільняють українські землі від осатанілої російської нечисті, і тоді всі питання до себе зникають самі по собі.

Серед основних труднощів життя у Нікополі – звісно, це щоденні обстріли, щохвилинні сигнали повітряних тривог та загрози артилерійських атак. Але віримо, що і ці випробування ми пройдемо з Божою допомогою.

Щодо очікувань і прогнозів – я не військовий експерт чи аналітик, а лише звичайний священнослужитель, який прикладом власної присутності разом зі своїми парафіянами та воїнами роблю все для того, аби наближати нашу українську перемогу, на яку всі ми з вами приречені. Тому кожен на своєму місці робить все можливе, а іноді і неможливе для того, щоб нам не було соромно за цю доленосну сторінку нашої історії, в якій ми складаємо єдиний український організм, де немає своїх або чужих, а лише є наші воїни і волонтери, владоможці та правоохоронці, рятувальники і медики, судді і прокурори та всі, хто тримає руку на пульсі нашої незворотної української перемоги!

Альона Брильова, пенсіонерка, працювала на трубному підприємстві

Альона Брильова, пенсіонерка, працювала на трубному підприємстві

На мій погляд, ситуація у місті не змінилося. Я до неї вже звикла і пристосувалась.

Але можу сказати, що настрій мій погіршився.

Основна проблема – цілодобові обстріли.

Я маю надію, що ситуація зміниться на краще

Алла Бровко, музичний керівник дитячого садка #17

Алла Бровко, музичний керівник дитячого садка №17

На мій погляд суттєво ситуація не змінилася… На жаль… Обстріли не припиняються…

Але попри все, люди пристосовуються. Працюють, радіють простим речам, день прожили – і добре.  Настрій, звичайно, змінився, але він міняється щохвилини. Ми всі живі люди, і розуміємо, що важко ВСІМ!!! Треба розуміти і старатися з цим жити та виживати, вибору у нас немає. Захисникам ще важче. Низький уклін усім воїнам.

Труднощі були і будуть і виділити щось окремо, я вважаю, не можна! Влада міста турбується, як може про людей, від мене їм велика дяка.

Щодо сподівань і очікувань: дуже хочу, щоб ситуація змінилася, але я розумію, що це залежить не від мене. Набагато більше ніж раніше розумію, як важливо в цей складний час допомагати один одному і вірити в Нашу Перемогу!!! Наше місто Обов’язково вистоїть!  Вірю в це!!!

Анна Череп, педагог у КПНЗО «Нікопольський міжшкільний центр трудового навчання та технічної творчості

Анна Череп, педагог

На мій погляд, суттєво нічого не змінилося у порівнянні з минулим роком.

А основний настрій: перемога і тільки так!

Людина до всього звикає і пристосовується, навіть до війни.

А головні труднощі – страх, що не можна вільно і спокійно вийти на вулицю. Що у наших дітей немає належного дозвілля.

Очікувати сьогодні можна тільки одного – миру, звісно перемоги.

Анатолій Кухарчук, майстер з ремонту комп’ютерної техніки

Анатолій Кухарчук, майстер з ремонту комп’ютерної техніки

Рік тому нас закидали час від часу артою, але ще не було всратих дронів. Зараз прильотів більше. Особисто мені зараз гірше. Людей менше – грошей менше.

Минулого року я був повний надій, зараз потроху перегораю

Я звик, і це – основна проблема. Люди не повинні звикати до постійного стресу, не повинні звикати очікувати смерті

За великим рахунком, головні труднощі сьогодні – фінансові. Знову ж таки, в моєму випадку це наслідок того, що купа людей виїхала

Думаю, ця ситуація в Нікополі вже надовго. Покращення я вже не чекаю, є бажання просто виїхати. І, цілком можливо, що так я і зроблю. Бо цей день бабака вже в печінках сидить.

Гуляєш такий по вулиці, а тут хєракс…

Анатолій Кухарчук, майстер з ремонту комп’ютерної техніки

Ще новини Нікополя: Можна загинути просто на вулиці, 90% обстрілів стаються вдень – про ситуацію в Нікополі і районі розповів Євген Євтушенко

To Top
Розділи
Назад
Важливі
Новини
Lite
Допо-га
×