Стара частина Нікополя сьогодні чи не найбільше страждає від ворожих обстрілів – адже знаходиться безпосередньо у прибережній зоні. А до повномасштабної війни вона страждала від байдужості влади та власників історичних будівель, які придбали їх за безцінок і мало дбали про хоча б збереження у пристойному стані, не говорячи вже про реставрацію.
Сьогодні стара частина Нікополя практично безлюдна і дуже поранена…
А понад 100 років тому тут кипіло бурхливе життя. Ще б пак! Тут билося серце міста, це був його центр. Старі фото, зроблені в цьому районі, більше схожі на туристичні листівки. Розглядаючи їх, дуже хочеться опинитися в тому часі…
Стара частина Нікополя – якою вона була понад 100 років тому
Тож запрошуємо вас у чергову віртуальну подорож, і розкажемо в нашому матеріалі з рубрики Реконструкція: Нікополь на Nikopolnews про головну вулицю старого міста – Катеринославську (нині Микитинська) та її околиці, про будівлі, які її прикрашали, і трохи про людей, що жили у той час.
Почнемо нашу подорож зі Свято-Покровського собору, який добре видно на художньо реконструйованому фото у цій статті. Храм було споруджено у 1796 році за участю нащадків запорізьких козаків і простояв понад сто років.
8 червня 1919 року його дзвони подали сигнал до народного повстання проти більшовицького терору. У роки революції священики собору перейшли до Української автокефальної церкви. Речі, що належали запорожцям, 1925 року були передані краєзнавчому музею. Потім священиків вигнали із будівлі Свято-Покровського собору і деякий час там проводили служби п’ятдесятники.
На початку 30-х років ХХ століття собор було закрито. Влітку 1934 Свято-Покровський собор був розібраний.
Неподалік Свято-Покровського собору працювали буфети Фітерсона та Вателєєва.
На розі вулиць Катеринославської та Херсонської (південно-східний кут кварталу) стояла будівля, в якій розташовувався магазин, власником якого був М. М. Безпалов. Будинок, де знаходився магазин Безпалова, було зруйновано ще до війни 1941-1945 років. Після війни та до кінця 50-х років на цьому місці було облаштовано літнє кафе «Води-морозиво».
Навпроти магазину Безпалова, через вул. Катеринославську, знаходився магазин паперового приладдя та книг, власником якого був Ю. М. Цепелинський.
Навпроти колишнього магазину Ю. М. Цепелинського досі зберігся 2-поверховий будинок, що належав на той час Мойше (Михайлу) Цепелинському, батькові Ю. М. Цепелинського.
Будинок Цепелинського. Художня реконструкція: Володимир Заграничний
Навпроти будинку М. Цепелинського на вулиці Херсонській (нинішня вул. Херсонська № 5) і сьогодні стоїть одна з найкрасивіших будівель старого Нікополя, власником якої був Дмитро Гусєв (родич Григорія Гусєва). Частину будівлі (перший поверх) він здавав у найм Російському банку.
З 1907 року частину приміщень будівлі (другий поверх) орендувала вдова купця Марія Олександрівна Стіфель (мадам Стіфель) для жіночої 4-х класної прогімназії з правами для учнів, перетвореної у 1916 році на приватну жіночу 7-класну гімназію. Тут же знаходилося Друге Страхове Товариство. Гімназія знаходилася в цій будівлі до квітня 1918 року, а потім під час австрійської окупації перемістилася до будинку Кравцова, до колишнього приміщення Громадських зборів на другому поверсі на вулиці Катеринославській (зараз вул. Микитинська № 23).
Будівля Григорія Гусєва. Художня реконструкція: Володимир Заграничний
По вул. Херсонській навпроти нинішнього медичного коледжу стояла 2-поверхова будівля, в якій з 1908 року розташовувалося міське жіноче 2-х класне училище, завідувачем якого з дня заснування і до 1917 року була Єфросинья Василівна Курсакова. Училище було двокласним, але навчалися у ньому протягом 5-ти років: 3 роки – 1-й клас і ще 2 роки – 2-й клас. У 1917 році училище було перетворено на жіноче вище початкове училище з 4-х річним навчанням по 1 року в кожному класі. Після 1919 року там була послідовно агрошкола і середня школа №2.
Під час війни у будівлі школи німці облаштували військовий шпиталь, зруйнований на початку лютого 1944 року радянським бомбардувальником (як свідчать старожили Нікополя – прямим попаданням бомби).
Нікополь. Вулиця Катеринославська
Поруч із жіночим училищем знаходилися бакалійний магазин Вітігайловського та магазин «Фрукти», що належав Григор’єву. На відрізку вул. Преображенської (між вулицями Херсонською та Думською) стояли одноповерхові будинки, в яких переважно проживали євреї. На протилежному боці – на перехресті вулиць Преображенської та Херсонської (напроти колишнього «Спартака») стоїть колишній будинок нікопольського купця та мецената Ігнатія Івановича Єрлашова. Це одноповерховий глинобитний будинок, пізніше обкладений цеглою, і з перекритим шифером дахом, висотою 3 м.
У цьому будинку з 14 листопада 1918 року до липня 1919 року розміщувався Нікопольський ревком, доки більшовики не пішли з міста через наступ Добровольчої армії Денікіна.
Поруч із будинком розташовувався склад землеробських знарядь, що належав купцю Ералшову.
Міський сад (1949 рік). Художня реконструкція Володимира Заграничного
Він орендував міський садок, володів водною рятувальною та човновою станцією на річці Дніпро.
Водною рятувальна станція Єрлашова. Художня реконструкція Володимира Заграничного
1908 року Єралшов облаштував перший у Нікополі ілюзіон-синематограф у приміщенні по вулиці Запорізькій навпроти міського саду.
Він також брав участь у створенні у Нікополі першої телефонної мережі.
Після встановлення радянської влади у Нікополі з 1920 році у будівлі синематографа збиралися на збори місцеві комсомольці, потім там розмістився Народний дім. У 1926 році Народний дім було перейменовано на клуб (він же кінотеатр) ім. Леніна. Кінотеатр пропрацював тут до 1958 року, коли для нього було зведено нову будівлю.
У будівлі колишнього кінотеатру розмістився міський Будинок культури (ГДК) з народним театром, гуртками та новорічними дитячими ялинками.
На свої гроші І. Єрлашов побудував за допомогою інженера Олександра Родіонова першу в місті дизельну електростанцію, що давала електрику на міський сад і вулиці Запорізьку, Катеринославську, Преображенську, вулиці, що їх перетинали, а також на велику ділянку Микитинської.
Помер цей чудовий купець-новатор і меценат наприкінці 1919 року від тифу, занесеного до Нікополя махновцями.
Того ж року більшовики відкрили літній кінотеатр у Міському саду, задіявши для цього дінамо-машину з розташованого поряд млину Шора (зараз це територія школи).
Звісно, це дуже коротенька подорож у часі, яка тільки поверхнево показує, як Нікополь жив у ті часи. Але маємо надію, що ми надалі зможемо більш детально розкривати цікаві факти нашого рідного міста Нікополя.
А ще сподіваємось, що після Перемоги реконструкція Нікополя відбудеться не на фото, а в реальному житті. І в першу чергу – старої частини. А збережені фото допоможуть у цьому.
Читайте також: Таємниці будівлі часів гетьмана Скоропадського у Нікополі – ви будете здивовані
