Район

Про обстріл ЗАЕС, про поведінку окупантів і про те, як він жив поруч з ними 2 місяці розповів мер Енергодара

Об обстреле ЗАЭС, о поведении кафиров и о том, как он жил рядом с ними 2 месяца рассказал мэр Энергодара

Мер Енергодара Дмитро Орлов майже два місяці прожив у місті, окупованому росіянами. Перший місяць він активно спілкувався з мешканцями через свій Телеграм-канал і навіть декілька разів збирав проукраїнські акції. А у квітні зник «з радарів». На зв’язок з громадянами не виходив аж до повідомлення про те, що йому вдалося виїхати з Енергодара на підконтрольну Україні територію – до Запоріжжя. У цьому посадовцю допомогли спецпризначенці.

Про страшну ніч на 4 березня, коли стався ворожий обстріл ЗАЕС, про те, як поводять себе окупанти у захопленому місті, а також про те, як йому вдалося уникнути полону, Дмитро Орлов розповів у інтерв’ю журналісту Андрію Почтєву, опублікованому у виданні ВІКНА.

Nikopolnews пропонує дане інтерв’ю вашій увазі “без купюр”.

— Пане Дмитре, як вам вдалося вибратися з Енергодара, де кілька тижнів тому через непокору загарбникам окупанти оголосили на вас полювання і ви зникли з інформпростору — жодних дописів у вашому Telegram-каналі та відеозвернень до містян?

— Так, кілька днів тому я приїхав до Запоріжжя. На жаль, деталі спецоперації щодо мого вивезення з Енергодара на прохання спецслужб я оприлюднювати не можу. Адже є надія, що цим каналом евакуації можна буде скористатися ще не один раз.

— Гаразд, якою була ваша перша думка, коли наші хлопці, які вас звідти потай вивозили, сказали, що все, можна видихати?

— Коли я побачив хлопців із ЗСУ, побачив українські прапори, звичайно, що це була шалена радість і адреналін в крові, якого було чимало.

Хотілося вибігти з машини та обіймати наших бійців, що боронять країну.
До речі, коли ми перетинали сіру зону, там були потужні обстріли, і останній блокпост окупантів був ущент розтрощений. Коли я побачив, що вони втікають звідти, кидаючи зброю та свої лахи, це так само дуже приємні спогади.

— Ваша родина з вами нині в Запоріжжі?

— Ні, в іншому місті. Дружину, двох маленьких синів та донечку мені вдалося вивезти з Енергодара ще півтора місяця тому.

— Окупанти вдерлися до міста 3 березня. Якийсь час ви продовжували виконувати свої обов’язки разом із колегами. Як це відбувалося в умовах окупації?

2 11

— Напевно що, тому, хто не був в окупації, важко уявити, як триває життя в місті, де постійно присутні солдати іншої країни. Мені здається, що нас упродовж місяця відкинули років на 30 назад. Маю на увазі постійні черги усюди, відсутність ліків, продуктів харчування, засобів гігієни.

Спочатку російські військові, серед яких були такі типові росіяни, “кадирівці” і “днр-івці” (останні, до речі, найагресивніші), заїжджали в місто інколи та на окремі захоплені ними об’єкти. Приміром, будівлю СБУ.

Потім їх ставало все більше: спочатку вони заселялися в готелі, згодом вже у квартири містян, що поїхали з окупованої території. І ось нарешті вони захопили мерію. Навідувалися по кілька разів на добу, постійно ставили якісь умови та схиляли нас до співпраці.

Одна з умов — видалити офіційний Telegram-канал міського голови, що позиціонувався як безумовно проукраїнський.

Втім, на наше щастя, вони не дуже знаються у всіх цих IT-технологіях, тому нам вдалося зберегти цей канал в інформпросторі. За допомогою нього ми повідомляли людям про організацію проукраїнських мітингів, а вони, до речі, були багаточисельні, та актуальні новини Енергодара.

Щоправда, нам із колегами довелося налаштовувати свою роботу із підтримки життєдіяльності усього міста дистанційно та спілкуватися через месенджери.

— За кілька тижнів перед евакуацією ви переховувалися, бо рашисти оголосили на вас полювання. Як і де тривало ваше підпілля?

— У рашистів щодо представників органів місцевого самоврядування була чітка позиція — або вони схиляють їх на свій бік, або це люди, які їм не потрібні та навіть заважають.

Після того як окупанти дізналися, де я мешкаю, я полишив квартиру, вимкнув мобільний телефон і постійно змінював місцеперебування.

Бо перед очима була історія із моїм першим заступником Іваном Самойдюком, якого викрали за проукраїнську позицію та доправку гуманітарної допомоги у місто і який уже 45 діб знаходиться в полоні. І вони навіть не кажуть про перспективи його звільнення або обміну.

Тож іще й моє викрадення окупантами ставило під загрозу існування усіх комунальних установ та бюджетних підприємств. Тож у ЗОВА ухвалили рішення про мою евакуацію до Запоріжжя.

— Зараз ви продовжуєте виконувати свої обов’язки міського голови Енергодара вже у Запоріжжі. Чим саме ви займаєтесь?

— Тут завдань чимало. Насамперед евакуаційна складова, бо ж багато енергодарців хочуть виїхати на підконтрольну Україні територію. А транспортна логістика складна: окупанти часто-густо не пропускають колони у бік Запоріжжя.

Друге — це гуманітарна складова: доправка ліків, харчів, запчастин, хімічних реагентів для роботи комунальних підприємств. Приміром, днями ми доправили близько 600 сотень гуманітарних наборів, що розповсюджуватимуться серед осіб з інвалідністю першої та другої групи, яких у місті понад дві тисячі. Та принаймні хоч якусь частину ми забезпечуємо.

— А як у місті щодо готівки, бо її бракує на усіх тимчасово окупованих територіях?

— Тут, як і всюди, де є ринкова економіка. Якщо є попит, то обов’язково буде й пропозиція. Тож енергодарці (знов згадую, що нас відкинули на 30 років назад) пригадали, хто такі “міняли”.

Ці ділки вже самоорганізувалися та під якийсь відсоток влаштовують обмін безготівкових коштів на готівку. Такса — 10% від суми.

— Пане Дмитре, напевно, ви, так само як і усі в Україні й не лише, здригнулися, коли рашисти під час захоплення міста заходилися гатити з танків по атомній станції. Чи є у вас припущення, навіщо вони це робили?

— Це взагалі перший випадок в історії, коли здійснювалася збройна агресія проти діючої атомної станції, найбільшої в Європі, до речі. Мені, наприклад, не зрозуміло.

Я декілька років працював на ЗАЕС, я розумію процеси, що там відбуваються. Тому коли військові заїжджають на танках і починають вести вогонь по атомній станції, це ж може закінчитись по-різному.

Цього разу нам усім пощастило. Ну, в мене така думка, що вони навіть не уявляють, куди вони приїхали. Там могли відбутись такі події, у порівнянні з якими Рудий ліс у Чорнобилі міг би видатися квіточками.

— Кілька тижнів тому, ще до вашої евакуації, в Енергодарі з’явився такий собі псевдомер, який своїм “указом” звільнив вас із посади та вмостився у ваше крісло. Що про нього можете сказати?

— Ну, це колишній депутат міськради від ОПЗЖ Андрій Шевчик, який ніколи не приховував своїх проросійських поглядів. Думаю, цього достатньо для характеристики.

Спочатку його привели до мене та сказали, що, мовляв, це буде твій помічник. Та відразу стало очевидно, що він домовився з окупантами і заради посади зливатиме їм усю інформацію. Тож жодних ілюзій щодо цієї людини я не мав.

Зараз його возять на броньованому автомобілі з кількома автоматниками. Мабуть, побоюється за своє життя, бо нині в Енергодарі рашисти тиснуть на усіх більш-менш помітних підприємців, щоб “вичавити” з них гроші або взагалі забрати бізнес.

— Ви сподіваєтеся повернутися в Енергодар?

— Я бачу, як працюють ЗСУ, я бачив, який вогонь в очах наших бійців, вельми тих, які так само були змушені поїхати з Енергодара і зараз боронять нашу землю.

Тож я впевнений, деокуповані будуть усі наші території. І я впевнений, що я повернусь. Найближчим часом.

1 15

Мер Енергодара виїхав з міста і вперше за місяць вийшов на зв’язок з громадськістю

Бійці тероборони Енергодара просять ще трошки на них почекати: відео

Окупанти «звільнили» мера Енергодара і створили фейкові органи влади

 

To Top