Історію жінки з окупованого Енергодара оприлюднив місцевий Телеграм-канал, передає Nikopolnews. У ній і про сьогодення, і про березневі події, коли весь світ здригнувся від обстрілів найбільшої у Європі атомної електростанції. І про розпач, і про надії…
Мешканка Енергодара розповідає:
“Я добре пам’ятаю 3 березня 2022 року, це не можливо забути. О 16:00 все почалось з обстрілу постів. Через деякий час російські війська прорвали оборону і у місто в’їхала ворожа техніка. Всю ніч з 3 на 4 березня лунали звуки вибухів, які було чутно навіть у підвалі приватного будинку за містом, де наша сім’я перебувала до ранку! Йшов бій за атомну станцію, звідки почав йти білий дим.
Всіх хвилювало одне: чи влучив ворожий снаряд в один із блоків. Страх, тривога, паніка заволоділи нами, бо якщо вибухнув би хоч один блок, то це був би кінець. Ми не знали, чи настане для нас завтра… В результаті нічних боїв був майже повністю знищений учбовий корпус. Окупанти обстріляли прохідну частину станції, через що сталась нічна пожежа, яку пізніше загасили. Проте, загроза нікуди не зникла.
Все наше місто об’єдналось проти окупантів. Ми зустрічали їх мужньо, багатотисячними мітингами, бо Енергодар – це Україна! Проте, окупант швидко і жорстоко подавив супротив. На вулицях було чутно постріли. Я не могла виходити на акції протесту, адже у мене є маленька дитина, що було б з нею, якби я не повернулась?.. Як пізніше розповіли мені сусіди, військові російської армії використовували сльозоточивий газ проти беззбройних мешканців та розстрілювали «инакомыслящих» і «несогласных».
Наше місто вже понад два місяці в окупації. Ми намагаємося допомагати один одному та тим, хто не має від кого чекати на допомогу. Готуємо гарячу їжу для пенсіонерів та багатодітних сімей, розносимо одяг. Нещодавно деякі з нас забрали до своїх будинків дітей, які перебували без батьків у дитячому відділенні, щоб їх не вивезли до росії.
Якщо ви запитаєте як виглядає Енергодар сьогодні, то згадайте будь-яке радянське місто 70-х років минуло століття… Скажу відверто, таке враження, ніби ми повернулись в СРСР: всюди висить їхній триколор, по місту розвішані плакати героїв Другої світової війни, звідусіль лунає гімн російської федерації та пропаганда, а інтернет та мобільний зв’язок майже відсутні.
Нас морять голодом. У місті дефіцит майже усього: пусті полиці магазинів, відсутні засоби гігієни, дитяче харчування та підгузки. Окупанти іноді доставляють прострочені продукти харчування як гуманітарну допомогу, проте, це відбувається вкрай рідко. В наші квартири заселяються військові, автомобілі та техніку відбирають на потреби російської армії! Школи та садочки не працюють, а дітей на вулицю боїмося навіть відпускати.
Наразі агресор готує «референдум». Їм потрібна Запорізька АЕС, яку мають намір приєднати до «росатому», аби знищити енергетичну систему України. Пропагандисти бігають по місту та знімають постановочні сюжети, що ми, нібито хочемо до росії!
Знайте, це неправда! Ми, українці, душею і серцем вірні нашій державі! Ми ніколи не скоримось окупанту, не здамося і будемо до самого кінця співати Гімн України! Слава Україні!»
На фото – малюнок учениці 8-го класу школи №26 м.Нікополя Лади Яцишиної.
«Нікополь. Намалювала дочка одного з мешканців. Дуже сумує за рідним містом… Так от дитина, в даному випадку, як митець, бачить те, що запам’яталось, викарбувалось в дитячій пам’яті…
І схід, і ніч… І те, що напроти. А напроти окупований Енергодар, зовсім поруч», – пише Телеграм-канал.
