Історії нікопольців під час війни мають багато спільного. У тих, хто залишився – одні проблеми, і вони схожі. У тих, хто виїхав – інші. Але кожна з історій – унікальна, як і сама людина. І за кожним конкретним рішенням, яким би воно не було, стоять сумніви, переживання, страждання. Адже ніхто з нас не мав раніше досвіду життя під час повномасштабної війни. І навіть уявити не міг, що доведеться ходити на роботу під обстрілами. Або стати біженцем, переселенцям. І те, і те – важко.
Nikopolnews поспілкувався з трьома мешканцями Нікополя. І вони розказали нам свої історії.
Три історії нікопольців під час війни
Залишився: годує чужих собак, сумує за рибалкою і за людьми
Пану Володимиру Заграничному 75. Він живе недалеко від берега колишнього Каховського водосховища у приватному секторі, який ворог регулярно накриває вогнем. Як і багато його ровесників, чоловік не хоче виїжджати з Нікополя. І не залишав місто ні на хвилину від початку атак, навіть коли було зовсім нестерпно і прилітало в декількох метрах від будинку. Разом з ним живуть дружина і старша донька. Дружина пана Володимира важко хворіє. І теж не хоче залишати рідний дім.
На нашій вулиці залишилося усього чотири заселених будинки. Всі інші сусіди виїхали, – розповідає чоловік
У нього – важлива місія. Він годує тварин, яких залишили сусіди, виїжджаючи з міста. До того ж у родини є власні тварини – і коти, і собаки.
Щодня чоловік готує їжу для своїх і сусідських хвостатих. Вранці і ввечері йде годувати живність. Іноді в цей момент починаються обстріли.
Пан Володимир завжди був затятим рибалкою. Без цього не уявляв свого життя. Це ж і спілкування з товаришами, і природа, де можна відпочити душею. І, звісно, завжди смачна рибка на столі – гарна підмога для пенсіонерів з мінімальною пенсією.
Рибалив і з вудкою, і з човна. І вдень, і вночі. І взимку, і влітку. А тепер – зась. Водосховища немає. На берег виходити небезпечно, та й заборонено військовою адміністрацією. Легко можна стати жертвою нелюдів, які захопили лівий берег Дніпра. На жаль, такі випадки у Нікополі вже були…
Хоча деякі знайомі пана Володимира примудряються вудити рибу з нового Дніпра і зараз. Але він сам ні – не ризикує. І дуже сумує за цим зайняттям, яке, можна сказати, була справою життя – особливо, коли вийшов на пенсію.
А ще дуже сумує за людьми. Просто за спілкуванням.
Іноді стою біля двору, бачу – хтось іде. Зупиняю людину, аби хоч парою слів перекинутися. Бо вже хоч вовком вий, нікого немає навколо, – розповідає чоловік
Він мріє про закінчення війни, про Перемогу. І щоб повернулися додому усі його сусіди.
Поїхала разом з домашніми улюбленцями. Сумує за містом, намагається звикнути до життя в мегаполісі
Олена Зінченко (у минулому журналіст, а згодом тренер з флай-йоги) виїхала з Нікополя восени 2022 року, переживши перед цим декілька місяців особливо жорстоких і руйнівних обстрілів. Але їхати до останнього не хотіла і не збиралася. Але потім все ж залишила місто.
Виїхала в основному через те, що майже не було роботи. Основна частина моїх клієнтів на той час залишили Нікополь, тому тренування були одиничними. Ще один фактор – рідні виїжджали. Чоловік наполягав, щоб їхала і я. Але варіант закордону навіть не розглядала. Вважала і вважаю, що більше користі собі і людям принесу на Батьківщині, – розповідає Олена
Спочатку вона переїхала до подруги у Трускавець. Але займатися улюбленою справою там виявилося непросто. Треба було все починати з нуля, що на той час було для неї непідйомною задачею. Тому почала шукати варіанти великих міст.
У той самий час до Києва переїхав її чоловік, знайшлася там і робота.
Перші півроку відчувала себе немов у коконі. Все помічала, все робила, але емоційно була закрита. Пам’ятаю, що навіть не відчула прихід весни. Рятувало те, що треба було виживати. Не так вже багато часу було на роздуми. Але постійно порівнювала Нікополь і Київ. Дивилася прогноз погоди вдома. Слідкувала за загрозами по району. Спочатку мої провінційні вуха напружував постійний гул машин, менше природи, більше метушні. З іншого боку, відчувався енергійний молодий ритм міста, з яким хотілося бути на одній хвилі, – розповідає Олена
Вона виїжджала з домашніми тваринами. І це дуже ускладнювало задачу.
Так, це правда, що кажуть – з тваринами НАБАГАТО важче знайти житло. Особливо, коли у вас вівчарка та ще і коти. Але хто шукає, той знайде. Дякую, що нам попадалися розуміючі господарі житла, – розповідає Олена
Зараз у неї все добре з роботою. Вона радіє, що приносить людям радість та користь (Олена і в Києві проводить тренування з флай-йоги). Вдячна долі за те, що на її шляху трапляються дуже чуйні, легкі на підйом люди, з якими приємно співпрацювати. Так вона каже.
Але на відміну від Нікополя тут я не власниця студії. Працюю у різних точках, як найманий тренер. І це дається взнаки. Менше творчого запалу. Більше просто праці. Може ще і війна придавила. Не знаю. Втішаю себе, що зараз проходжу гарну школу, яка мені обов’язково знадобиться. І чекаю, коли розправить крила моя ініціатива, – розповідає Олена
Вона каже, що сумує за Нікополем. Особливо за друзями, за краєвидами, за літнім ранковим і вечірнім пляжем. І морально готова повернутися. Але не сама – а з сім’єю.
Коли буде можливість повернення разом – поїду, – запевняє Олена
Є і ті, хто вже вернувся до Нікополя. З тих, хто не вдома, ніхто не береться загадувати на 100%, що буде далі. Але потроху обростають люди новими селами чи містами. І чи потім захочуть розірвати (знову) ці зв’язки – питання, – розмірковує вона
А ще розповідає, що минулоріч у неї було більше радості від того, що пережито зиму, бо морози тоді добрячі були. Плюс постійні атаки і відключення світла. А ця зима була легша. Але тепер більше тривожить ситуація на фронті та у геополітиці.
Кардинальних змін не відбулося в моєму настрої і в моєму житті. Вся та сама невизначеність, у якій живу своє єдине життя. Та дякую, що жива я і мої рідні, – каже Олена
Повернулися в Нікополь з маленькими дітьми. Задоволені. Розвивають бізнес
У Олександри І В’ячеслава Якушевих двоє маленьких дітей, а ще – бізнес у Нікополі. Вони виїхали з міста, коли почалися обстріли. А потім повернулися. І не шкодують.
Мені здається, що зараз Нікополь виглядає навіть більш чистим і затишним, ніж до великої війни. Комунальники дуже стараються, – каже Олександра
Вона разом з чоловіком і дітьми, яким зараз 2,5 і 5,5 років, виїхали з Нікополя у серпні 2022-го, коли вже місяць тривали обстріли.
Якщо чесно, ми не планували виїжджати. Планувалася подорож на День народження. Але врешті ми залишилися там, куди проїхали просто помандрувати, – розповідає Олександра
Родина більше ніж півроку жила на Заході України. А у березні 2023 року повернулася додому. І відкрила у Нікополі свій другий магазин.
Ми запитали у Олександри, чому вирішили повернутися і чи не шкодують про це рішення. Як родині з маленькими дітьми вдається не тільки виживати у місті під обстрілами, а навіть розвивати бізнес?
Саме через бізнес ми і повернулися, – каже Олександра. – У нас працював у Нікополі магазин, і ми хотіли перевірити, як там справи. Приїхали додому, і більше не захотіли виїжджати. Так і залишилися. Про це рішення не шкодуємо. Діти відвідують приватний дитячий садок – це дуже нас рятує. Ми з чоловіком дуже багато працюємо. Думаю, що така наша активність через те, що займатися у Нікополі більше ж нічим, розваг немає. От і йдуть усі сили на роботу. Нещодавно відкрили другий магазин, у якому торгуємо сумками, валізами, іншими виробами зі шкіри. Почали закупати товари у вітчизняних виробників – і дуже задоволені якістю. Вони навіть кращі, ніж те, що ми привозили з-за кордону.
Ось, дивіться, яка краса, наприклад. Ексклюзивна шкіряна ваза українського виробництва, – хвалиться жінка
Ексклюзивна шкіряна ваза
Олександра каже, що на відсутність покупців і доходу не скаржиться. Купують навіть дорогі, ексклюзивні речі.
Перший магазин родини Якушевих
Другий магазин, який відкрили нещодавно
Це неправильно думати, що у Нікополі під час війни всі жебракують і лише полюють на гуманітарку. Ні. У багатьох жінок служать чоловіки – і отримують гарну зарплату. Хтось займається бізнесом. Ну, і підприємства ж працюють – не всі в простої. На мій погляд, гроші у населення є. Якщо, звісно, не сидіти, склавши руки, а працювати – ділиться думками наша співбесідниця
Також Олександра каже, що Нікополь не назвеш порожнім. Працюють салони краси, масажні салони тощо.
А ще… Я не знаю, з чим це пов’язано… Але багато хто зараз кинувся робити ремонти у своїх домівках. Причому, не абиякі ремонти, а якісні. Можливо, через те, що люди не можуть розважатися, кудись ходити… Вони переважно сидять вдома після трудового дня. Вдома проводять і вихідні. І хочеться, щоб було комфортно. Щоб оточував приємний інтер’єр… Не знаю… Можливо через це. От і ми теж робимо ремонт у своїй квартирі зараз. А самі живемо у брата – він на фронті. У нас двоє братів воюють на передовій… – розповідає Олександра
Щодо обстрілів і ризику для дітей, Олександра каже, що до постійних вибухів звикаєш. І іноді навіть не звертаєш уваги.
Бувало таке, що ми гуляємо з малюками на дитячому майданчику і чуємо вибухи. Якщо далеко, то продовжуємо гуляти. Ну, а якщо вже десь поруч, то поспішаємо додому. А от в укриття ми жодного разу не ходили. Раніше окупанти періодично обстрілювали центральні райони. Зараз такого майже немає. Стріляють по береговій лінії переважно. Тож ми відчуваємо себе нормально, – розповідає Олександра
Вона каже, що здалеку все здається страшнішим, ніж є насправді.
Наприклад, у моєї мами, яка зараз живе у Німеччині, більше страху за нас, ніж у мене тут. Я їй кажу – приїжджай, і ти побачиш, що все не так, як виглядає з боку, – ділиться Олександра
А ще вона вірить, що скоро все буде добре. Росіян виженуть з лівого берега. І Нікополь видихне. І можна буде знову відкрити кафе на березі, яке стоїть зачиненим від початку обстрілів. Кафе родини Якушевих так і називається «Берег». Пара відкрила заклад незадовго до початку повномасштабної війни. Довго робили ремонт у старій будівлі, вкладали у це всю душу… Тепер кафе самотньо чекає на закінчення війни. За словами Олександри, йому трохи дісталося від прильотів. Але менше ніж деяким іншим, які вже фактично зруйновані або повністю знищені ворожими снарядами…
Ще новини Нікополя: Нікополь сьогодні і рік тому: що змінилося, які очікування – 5 питань мешканцям і владі
Читайте також новини України: ВАСК TO BLACK: художниця з Херсона під обстрілами пише кульковою ручкою портрети дітей і старих (фото)
